Мир хатам, війна палацам - Юрій Корнійович Смолич
Справді, таку «Людмилу» ризиковано було б залишити наодинці зі сластолюбним Чорномором, коли б це справді був Чорномор, а не професор Грушевський, та ще коли б земна красуня не гидувала б взагалі мужською статтю, бувши лідером київського, а перед тим — львівського, а ще перед тим — віденського клубу амазонок–чоловіко–ненависниць.
Це була відома Софія Галечко — нині особиста секретарка голови Центральної Ради, а перед тим — аспірантка професора Грушевського в Львівському університеті. Але з перших же днів війни щира українська патріотка покинула студії в університеті і стала до лав легіону «Січових стрільців».
Легіон «Українських січових стрільців» — УСС, або «усусів» — був, як відомо, утворений при самому початку війни в складі австро–угорської армії з благословення австрійського цісаря Франца–Иосифа. Утворив його «Союз визволення України» — СВУ, — організований в переддень війни з українських соціал–демократів та українських соціалістів–революціонерів, одначе з ініціативи трьох зовсім позапартійних на той час найпалкіших українських патріотів. Ці троє були: ідеолог українського національного відродження по обох берегах Збруча, професор російського підданства, але австрійської служби, Михайло Грушевський; провідник українського національно–релігійного руху та покатоличення української нації і на схід від Збруча, в той час як він сам був главою української греко–католицької церкви від Збруча на захід — уніатський митрополит, отець граф Андрій Шептицький; і блискучий офіцер імператорської гвардії та царської ж крові, наймолодший з династії правлячих в Австро–Угорщині монархів Габсбургів, — принц Вільгельм Габсбург. «Союз визволення України», другого ж дня по його фундації, був політично санкціонований та фінансово підтриманий австро–угорським урядом — з метою організації боротьби за відірвання східних земель України від Російської імперії та прилучення їх до західних земель України в Австро–Угорській імперії. Ерцгерцог Карл Габсбург — після вбивства в Сараєві сина імператора Франца–Йосифа Рудольфа, що стало нібито приводом до початку світової війни, — став престолонаслідником і мав невдовзі перейняти скіпетр від свого старезного, на схилі віку, батька, а молодший Вільгельм залишався, таким чином, без династичних перспектив, тому й претендував посісти трон бодай українського короля. В ім'я цього він і змінив ім'я Вільгельм на Василь, а прізвище прибрав Вишиваний — відповідно до прізвиська, яке вже дістав у народі за те, що завжди ходив тільки у вишиваній українській сорочці, демонструючи цим свою монаршу прихильність до національної української емансипації.
Саме в зв'язку з цими скандальними та крамольними проти Російської імперії фактами професор Грушевський — якого початок війни між Росією та Австро–Угорщиною нагло заспів не в Австро–Угорщині, у Львові, а на теренах Російської імперії, — і був негайно позбавлений права проживати на батьківщині в Києві та висланий за межі України в північні російські губернії.
Саме в зв'язку з цим і митрополит Шептицький — тільки російська армія здобула Львів, де на горі Святого Юра містилася резиденція глави уніатської церкви, — був негайно взятий під почесний, відповідно до його високого стану князя церкви, арешт і переміщений — з відданням належних пошан, бо мав родинні зв'язки з династіями Габсбургів в Австро–Угорщині та Гогенцоллернів у Німеччині, — теж на північ Росії, у Спасо–Єфимівський православний монастир.
Лютнева революція визволила обох високих бранців: професорові Грушевському — російському підданцеві — дозволено повернутись на Україну, в її столицю Київ, а душепастиреві Шептицькому — підданцеві австрійському — переміститися до закінчення війни в столицю Росії, Петроград.
Вірна їх послідовниця — благочестива греко–католичка та ретельна студентка–історичка — чарівна Софія Галечко в легіоні «усусів» відразу дістала офіцерський чин хорунжого, бо належний військовий вишкіл здобула ще до війни на студентській лаві, в українському спортивному товаристві «Січ». Товариство «Січ» під високою опікою австрійського ерцгерцога готувало своїх членів не стільки для спортивних рекордів, як для давно запроектованих воєнних звитяг. Одначе в боях під Карпатами чарівній хорунжесі не поталанило: вона потрапила в полон і дістала свою койку військового бранця за колючим дротом в особливому таборі для австрійських військовополонених–українців, у Києві на Собачій тропі.
Визволив її з незатишного ув'язнення її академічний патрон — тільки повернувся до Києва і заходився організовувати Центральну Раду. Цю дрібну послугу — в обмін на інші послужливі дрібниці — зробив йому командуючий військами Київського округу полковник Оберучев, — на знак єдності політичних прагнень Тимчасового уряду і Центральної Ради. За австрійською студенткою чин хорунжого не був визнаний — на тій підставі, що статут російської армії на той час ще не визнавав за жінками права діставати офіцерське звання. А після того рядовий Софія Галечко і взагалі з армії була відчислена — на тій підставі, що, за тим же статутом російської армії, жінки не підлягали мобілізації. Таким чином, громадянка австро–угорського підданства була перечислена в статус «цивільних заложників воєнного часу» і відпущена за колючий дріт з однією умовою: щотижня з'являтись в участок для реєстрації.
Отже, на імперативний дзвоник шефа чарівна хорунжеса прочинила двері і стала на порозі по–військовому струнко:
— До послуг панові професорові!
В лівій руці був у неї блокнот, в правій — олівець: ретельна секретарка, вона щохвилини готова була застенографувати наказ чи будь–яку, виголошену тільки для історії, думку свого високого шефа і авторитетного навчителя.
— Е–е–е… — невиразно, але начальницьким тоном, промимрив Грушевський.
— Слухаю пана професора?
— Теє! — так само безапеляційно наказав Грушевський. Він наморщив лоба, поправив пенсне і робив руками неточні рухи перед обличчям, — в гонитві за думкою, яка щойно була, але раптом зникла, як це часто трапляється з великими людьми, памороки яким забито мільйоном справ. — Та як же це його, голубе? — Професор мав звичку
