Темний ліс - Лю Цисінь
— Докторе, ви легко спрогнозуєте, чи справдяться ці очікування.
— Якщо широкий загал покладає аж такі сподівання на «Габбл ІІ», то, найімовірніше, очікуються фотодокази існування трисоляріанського флоту, щоб повністю увірувати в існування ворога!
— І якої ви думки про це?
— Ви роз'яснювали загалу певні деталі?
— Ще б пак! Були організовані чотири спеціальні прес-конференції, присвячені виключно висвітленню цього питання. Виступаючи в їх рамках, я постійно втовкмачував усім: хоча здатність «Габбла ІІ» до спостережень на порядок вища, ніж у будь-якого з наявних телескопів, побачити трисоляріанський флот ми все одно не зможемо. Телескоп для цього замалий! Побачити планету в іншій зоряній системі, спостерігаючи з нашої, Сонячної, — це як, скажімо, розгледіти комара на плафоні лампи, що стоїть у кімнаті десь на Східному узбережжі, якщо ми дивитимемося туди із Західного. А трисоляріанський флот буде завбільшки як бактерія на одній із кінцівок того комара. Я доступно пояснював?
— Цілком.
— Що я ще можу зробити? Люди вірять у те, в що хочуть вірити. Я вже давно на своїй посаді, й на моєму віку не було жодної великої космічної програми, розуміння завдань якої не виявилося б перекрученим і неправильно витлумаченим.
— Я вже казав раніше, що військові, які беруть участь у будь-яких космічних проектах, втратили довіру.
— Проте ви користуєтесь авторитетом серед широкого загалу. Чи не вас усі називають другим Карлом Саганом? Ви непогано заробили на своїх книжках про будову Всесвіту, астрономію та космологію. Подайте нам руку й допоможіть. Це офіційне прохання військової адміністрації, і я зараз його вам переказую.
— Тобто ми обговорюємо умови співробітництва?
— Жодних умов! Це ваш обов'язок як американця, ні, навіть як землянина!
— Мені потрібно проводити чимало спостережень. Я не прошу багато — підвищіть мій ліміт на користування телескопом до 20% загального часу.
— Ваш теперішній ліміт, 12,5% — не такий уже й поганий. Ніхто вам не дасть гарантій, що у майбутньому все залишиться, як є, — Фіцрой махнув рукою в напрямку стартового столу. Від нього в нічне небо тягнувся слід ракети, який повільно танув. У світлі ліхтарів пускового майданчика це мало вигляд молочних розводів на темно-синіх джинсах. Запах дратував дедалі дужче. Двигуни першого ступеня ракети працювали на паливі зі зріджених водню й кисню, від них не могло бути такого смороду. Можливо, щось згоріло побіля стартового столу в полум'ї, яке виривалося з сопел під час запалювання й відривання ракети? Фіцрой правив своєї: — Я вам кажу: далі буде тільки гірше.
* * *
Ло Цзі здалося, що похила жовта стіна за трибуною причавила його своєю масою, позбавила можливості рухатися. Всі мовчки чекали на його появу, аж поки ззаду хтось не прошепотів:
— Докторе Ло, будь ласка…
Він машинально підвівся й пішов на сцену. Під час цієї короткої мандрівки Ло Цзі неначе знову став безпорадним малям, яке хоче, щоб хтось із дорослих простягнув йому руку й допоміг подолати життєві труднощі. Він піднявся на сцену, зупинився біля Заїр, повернувся обличчям до зали, зустрівся поглядом із сотнями пар очей, що роздивлялися його. Ці люди в залі представляли понад шість мільярдів людей із більш ніж двохсот країн Землі.
Що відбувалося далі, Ло Цзі пам'ятав погано. Пригадувалося лише, що після того, як вони всі разом постояли ще якийсь час на сцені, їхню четвірку всадовили посеред першого ряду в залі. Він був такий приголомшений, що навіть пропустив історичний момент запуску проекту «Обернені до стіни».
За деякий час, коли сесія, здавалося, добігла кінця, люди в залі включно з трьома іншими Оберненими, які сиділи ліворуч від нього, підвелися з місць і залишили приміщення. Хтось — можливо, Кент — щось прошепотів йому на вухо й теж пішов. Зала спорожніла, лише Генеральний секретар Заїр стояла на трибуні. Вона дивилася на Ло Цзі, і її маленька тендітна постать ніби чинила опір стіні, що загрозливо нависала позад неї.
— Докторе Ло, мені здається, ви маєте запитання, чи не так? — м'який жіночий голос Заїр відлунював у порожній залі, мов глас Божий, відразу звідусіль і нізвідки.
— Сталася помилка, адже так? — запитав Ло Цзі не своїм і теж якимось нетутешнім голосом.
Заїр щиро й відверто посміхнулася зі своєї трибуни, й він цілком її зрозумів: «Ви справді вважаєте, що це можливо?».
— Чому я? — знову запитав Ло Цзі.
— Відповідь на це запитання ви маєте знайти самотужки, — відповіла Заїр.
— Я — звичайнісінька людина.
— Перед лицем цієї кризи ми всі — прості люди, але кожен має свої обов'язки й несе відповідальність за власні вчинки.
— Але ніхто заздалегідь не питав моєї згоди, я й гадки не маю, чому тут опинився.
— Ваше ж ім'я китайською означає «логіка», чи не так? — знову посміхнулася Заїр.
— Так.
— Тоді ви можете легко збагнути, чому не можна запитувати попередньої згоди в кандидата до його фактичного проголошення обраним для подібної місії.
— Я відмовляюся, — категорично заперечив Ло Цзі, навіть не намагаючись проаналізувати почуте.
— Як забажаєте.
Така швидка відповідь, що пролунала майже разом із його фразою, на хвилину ошелешила Ло Цзі. За кілька секунд, отямившись, він продовжив:
— Я відмовляюся бути Оберненим, складаю з себе всі надані у зв'язку з моїм призначенням повноваження і не приймаю на себе жодної відповідальності, що витікає з цього призначення.
— Як забажаєте.
Блискавичність відповідей, схожих на миттєві доторки прозорих крилець бабки до поверхні води, остаточно дезорієнтувала Ло Цзі; в мозку залишилася порожнеча.
— Тож я можу йти? — це було все, що зміг вичавити з себе Ло Цзі.
— Можете. Ви, докторе Ло, можете робити все, що вам заманеться.
Ло Цзі підвівся, повернувся й попрямував поміж рядів порожніх крісел. Таке легке й просте складання повноважень Оберненого не принесло бажаних втіхи й полегшення. Його переповнювало відчуття абсурдної реальності, мовби все відбувалося в кепській постмодерновій п'єсі без жодної логіки дії.
Вже на виході із зали Ло Цзі озирнувся й побачив, що Генеральний секретар Заїр так само стоїть на трибуні й не відвертає від нього погляду. Звідси її постать видавалися ще тендітнішою й безпораднішою під навислою ззаду стіною. Коли
