Темний ліс - Лю Цисінь
Коли Кент нарешті повідомив, що дісталися кінцевої точки подорожі, Ло Цзі розгледів крізь шторку на вікні цікавий силует. Він вирізнявся на тлі яскраво ілюмінованої будівлі позаду. Ло Цзі нізащо не сплутав би цей об'єкт ні з чим: він мав унікальну форму — гігантський револьвер із дулом, зав'язаним у вузол[21]. Навряд існує десь у світі ще одна така скульптура; зараз він точно знав, де опинився.
Щойно Ло Цзі вийшов із машини, його миттю зусібіч обступили чоловіки, типові бодігарди: високі, дехто — в сонцезахисних окулярах навіть цієї глупої ночі. Він навіть не встиг роззирнутися довкола, тому що, міцно затиснутий зусібіч, практично не дістаючи ногами землі, поплив уперед у мовчанні й тупотінні чужих ніг. Через такий дивний спосіб пересування Ло Цзі вже почувався на межі нервового зриву.
Кілька здорованів, які йшли попереду, відступили вбік, посвітлішало. За секунду зупинилася й решта охоронців; Ло Цзи, Ши Цян і Кент могли рухатися далі вже самостійно. Ввійшли до безлюдного холу, де тишу порушували всього кілька охоронців у чорному, які стиха щось говорили у портативні рації, ледь група наближалася до одного з них. По тому, як обійшли підвісний балкон, їм відкрився різнокольоровий вітраж із ламаних ліній, у якому чергувалися химерні постаті людей і тварин[22]. Звернувши праворуч, увійшли до маленької кімнати. Лише коли за ними зачинилися двері, Ши Цян із Кентом обмінялися посмішками й зітхнули з полегшенням.
Ло Цзі роззирнувся довкола: ця кімната виявилася облаштованою вельми екстравагантно. Дальню стіну вкривав абстрактний малюнок із жовтих, білих, синіх і чорних геометричних фігур, поєднаних, здавалося, хаотично. Вони мовби зависли у яскраво-блакитному просторі, схожому на гладінь океану. Проте найзагадковішим об'єктом був великий камінь у формі прямокутної призми посеред кімнати. Його підсвічували кілька неяскравих прожекторів. Ло Цзі придивився пильніше й розгледів на камені прожилки барви іржі. Абстрактне полотно та цей дивний камінь і складали весь інтер'єр маленької кімнати[23].
— Докторе Ло, вам потрібно переодягтися? — Кент звернувся англійською.
— Що він сказав? — перепитав Ши Цян. По тому, як Ло Цзі переклав запитання, він помотав головою і відповів: — Ні, хай залишається у цьому!
— Слухайте, але це протокольна зустріч, — наполягав Кент своєю ламаною китайською.
— У жодному разі, — Ши Цян знову рішуче похитав головою.
— Але сесія закрита для відвідин представників медіа. Лише запрошені особи й делегати, тож не варто так турбуватися про безпеку.
— Я вже сказав: «Ні». Якщо я правильно розумію, безпека цієї людини досі залишається зоною моєї відповідальності.
— Гаразд, це не критично, — Кент погодився на компроміс.
— Ви маєте дати йому хоча б якесь пояснення того, що взагалі відбувається, — Ши Цян, кивнув у бік Ло Цзі.
— Я не вповноважений надавати будь-яку інформацію.
— Ну, хоча б у загальному плані, — засміявся Ши Цян.
Кент повернувся до Ло Цзі, його обличчя раптово набуло урочистого виразу, він, мабуть, неусвідомленим рухом перевірив вузол краватки. Лише зараз Ло Цзі збагнув, що весь цей час Кент уникав прямого погляду й звертання безпосередньо до нього. Навіть Ши Цян посерйознішав: звична глузлива посмішка змінилася серйозним виразом обличчя, й він уважно слухав, що скаже Кент. Ло Цзі зрозумів, що весь цей час Ши Цян йому не брехав — він справді й гадки не мав про мету їхньої незвичайної мандрівки.
— Докторе Ло, — почав Кент, — все, що я можу зараз повідомити: ви запрошені до участі в дуже важливій зустрічі, під час якої буде оприлюднена надважлива інформація. Вам під час цієї зустрічі нічого робити не потрібно.
Усі троє замовкли, й у кімнаті запанувала така мертва тиша, що Ло Цзі зміг почути власне серцебиття. Пізніше він довідався, що це приміщення називалося Кімнатою медитації. Те, що він вважав звичайною брилою, виявилося шеститонним самородком хімічно чистого заліза, подарунком Швеції, що уособлював вічність і силу. Проте цієї миті Ло Цзі найменше хотілося б медитувати; він просто намагався не думати ні про що, дослухаючись поради Да Ши: що менше переймаєшся, то ліпше. Щоб досягти успіху, він почав рахувати геометричні фігури на абстрактному полотні.
Відчинилися двері, незнайомий чоловік зазирнув до кімнати, кивнув Кенту, який, своєю чергою, повернувся до Ши Цяна з Ло Цзі:
— Треба йти. Ніхто не знає доктора Ло, тож не буде жодного порушення протоколу, якщо ми ввійдемо разом.
Ши Цян кивнув, посміхнувся й помахав рукою Ло Цзі:
— Я зачекаю надворі.
Ло Цзі відчув, що сприймає його як друга. Да Ши був зараз його єдиною підтримкою.
Далі вони з Кентом увійшли до зали Генеральної Асамблеї ООН.
Тут було повно люду, й скрізь точилися гучні дискусії. Кент рушив проходом між двох блоків місць. Спочатку на нього ніхто не зважав, аж поки він не здолав значну відстань. Це нарешті привернуло увагу декого з присутніх, і вони почали озиратися на дивну пару. Кент всадовив Ло Цзі на вільне місце в п'ятому ряду, а сам пішов далі й сів у другому.
Ло Цзі роздивлявся приміщення, яке безліч разів бачив по телевізору, але зображення на екрані не давало змоги збагнути задум архітектора. Просто перед ним височіла жовта стіна з емблемою ООН, яка слугувала за тло для трибуни й була нахилена вперед під гострим кутом, ніби скельний виступ над прірвою, ладний будь-якої миті обвалитися. Купол мав нагадувати зоряне небо й був навмисно архітектурно відокремлений від жовтої стіни, не створюючи відчуття стійкості всієї конструкції. Навіть навпаки — він візуально давив згори на стіну всією масою, підкреслюючи нестабільність зали, викликаючи відчуття, що інсталяція от-от упаде. Але тепер здавалося, що задум, втілений одинадцятьма архітекторами в середині ХХ століття, з дивовижною точністю передбачив скруту, в якій нині опинилося людство.
Роздивившись інтер'єр зали, Ло Цзі прислухався до розмови сусідів. Вони говорили чудовою англійською, тож він не зміг визначити національної приналежності мовців.
— …Ти справді віриш у вирішальну роль особистості в історії?
— Ну, гадаю, дане питання й надалі залишатиметься без відповіді. Якщо тільки час знову повернеться до початку, ми вб'ємо кількох великих людей і подивимося, куди поверне хід історії. І ви не можете заперечувати, що плин історії визначався саме цими людьми, бо вони прокопували
