Темний ліс - Лю Цисінь

Ло Цзі вийшов із зали. Проминув маятник Фуко, що демонстрував обертання Землі навколо своєї осі, й зустрів Ши Цяна з Кентом у супроводі чималої групи охоронців у чорних костюмах, що скидалися на однострій. Їхні погляди були сповнені якоїсь нової шанобливості; навіть Ши Цян із Кентом дивно змінилися, хоча досі трималися доволі невимушено. Ло Цзі пройшов повз них, не озвався й словом. Діставшись холу при вході, такого само безлюдного, він пережив ніби флешбек свого прибуття: ті самі кілька охоронців у всьому чорному стиха щось бурмотіли в портативні рації, щойно він проминав одного з них. Коли Ло Цзі наблизився до вхідних дверей, його наздогнали й зупинили Ши Цян і Кент.

— На вулиці може бути небезпечно, тобі потрібна охорона? — запитав Ши Цян.

— Нічого мені не потрібно, йдіть геть, — відповів Ло Цзі, дивлячись прямо перед собою.

— О'кей, ми робимо лише те, що ти кажеш, — Ши Цян не став сперечатися й звільнив шлях надвір. Ло Цзі глибоко вдихнув і зробив крок на вулицю.

Ковток прохолодного повітря освіжив його. Ще не розвиднілося, але довкола було ясно, мов удень, — вуличні ліхтарі й підсвічені будівлі не залишали темряві жодних шансів. Делегати спеціальної сесії Генеральної асамблеї ООН уже роз'їхалися, й на площі перед будівлею залишилися чи то нечисленні туристи, чи місцеві жителі. Звіт про історичну сесію ще не потрапив до випусків новин, тож Ло Цзі ніхто не міг упізнати. Його самотня постать не привертала нічиєї уваги.

Ло Цзі, один із Обернених, брів невпевненою ходою сомнамбули крізь абсурд навколишньої реальності. Він втратив будь-яку здатність раціонально, тверезо мислити: не пам'ятав, звідки йде, уявлення не мав, куди прямує. Неспроможний дати раду своїм думкам, Ло Цзі перетнув газон і підійшов до пам'ятника. Підняв погляд і побачив могутню постать чоловіка, який молотом замахувався на меч, — це був подарунок ООН від уряду колишнього СРСР, скульптура Вучетича «Перекуємо мечі на орала». Проте зараз Ло Цзі не відчував у композиції жодної пацифістської нотки, навпаки — молот, кремезна статура чоловіка, його рухи, меч, що згинається під натиском людської волі, — все це надавало композиції надзвичайно агресивного, жорстокого вигляду й навіть викликало відчуття можливого насильства.

А потім чоловік з постамента раптом щосили вгатив молотом просто в груди Ло Цзі, збив його з ніг, і він втра-тив свідомість, ще не встигнувши впасти на землю. Проте запаморочення тривало недовго — свідомість повернулася разом із пекучим болем. Очі боліли й сльозилися від сліпучо-яскравих ліхтарів, тож довелося їх заплющити. За якийсь час веселкові кола перестали витанцьовувати в очах, він насилу розліпив повіки й зміг розрізнити розмиті обриси облич довкола себе. У темній полуді, що застеляла очі від сильного болю, Ло Цзі зміг упізнати Ши Цяна й неначе здаля почув його слова:

— Тобі потрібна охорона? Ми можемо робити лише те, що ти скажеш!

Ло Цзі кволо кивнув. І відразу все довкола закрутилося з блискавичною швидкістю: він відчув, як його піднімають багато рук, що тягнуться зусібіч, кладуть на ноші й кудись несуть. Навколо миттю утворилася стіна з людських тіл, ні, навіть глибока яма зі стінами з людських тіл. Єдине, що було видно з дна ями, — чорне нічне небо, й тільки завдяки рухам ніг, які його оточували, він міг упевнено виснувати, що його несуть. Незабаром яма зникла, як і небо над головою, їх замінили підсвічені панелі машини швидкої допомоги. Ло Цзі відчув смак крові у роті, його знудило. Той, хто сидів поряд, вправно, відпрацьованими рухами підставив пластиковий пакет, і Ло Цзі вивернув із себе набіглу кров і все, що встиг з'їсти в літаку. Коли в шлунку вже нічого не лишилося, він відкинувся на ноші, й хтось надягнув йому на обличчя кисневу маску. Після кількох ковтків повітря йому трохи полегшало, але груди боліли так само нестерпно. Він відчув, як зрізують з нього одяг до пояса, й жахнувся від вигляду рани, що їм відкрилася. Проте крові, здається, не було, тому що жодних маніпуляцій на кшталт бинтування чи бандажу не робили, його лише накрили простиралом. Невдовзі машина зупинилася, Ло Цзі вивезли з неї, перед його очима промайнуло спочатку нічне небо, далі замиготіли коридори лікарні, й нарешті він опинився в палаті невідкладної допомоги. Картина змінилася червоним оком КТ-сканера. Обличчя лікарів і медсестер час від часу з'являлися в полі його зору, й при цьому неодмінно сильнішав біль від оглядів і маніпуляцій в ділянці грудей. Зрештою все закінчилося стелею палати інтенсивної терапії, де колесо метушні нарешті сповільнило свій біг.

— Одне зламане ребро, невеличка внутрішня кровотеча, проте нічого серйозного. Ви ще легко відбулися. Але позаяк маємо внутрішню кровотечу, вам потрібно якийсь час відпочити, — підсумував результати його дослідження лікар у окулярах.

Цього разу Ло Цзі вже не відмовлявся від снодійного, але проковтнути пігулки зміг лише за допомогою медсестри, після чого швидко заснув. Двоє сновидінь постійно змінювалися: або на нього раз за разом падала нависла стіна у будівлі ООН, або Чоловік із молотом вибивав із нього дух, поціляючи точно в груди. Пізніше він зміг побачити й бажаний сон, який відшукав під далеким сніговим заметом у серці: насмілився увійти до невеличкого вишуканого дерев'яного будиночка. Єва, яку він створив, підвелася від комина, і її чарівні очі наповнилися слізьми… Ло Цзі прокинувся, відчуваючи, як сльози котяться з очей, зволожують подушку. Світло в палаті було приглушене, сльози застеляли очі темрявою, тож Ло Цзі знову поринув у сон, сподіваючись потрапити до хижки посеред засніженого поля. Але дарма: далі він спав без сновидінь.

Прокинувшись наступного разу, Ло Цзі відчув, що спав довго, і його сили відновилися якщо не повністю, то дуже суттєво. Хоча біль у грудях не вщух, відчував, що поранення не надто серйозне. Спробував сісти, й медсестра-білявка не перешкоджала йому, лише допомогла підкласти подушку, щоб зручніше було спиратися напівлежачи. За якийсь час прийшов Ши Цян і сів біля ліжка.

— Ну і як ти почуваєшся? — поцікавився він. — У мене в бронежилеті тричі стріляли. Неприємно, хочу сказати, але не смертельно.

— Да Ши, ти врятував мені життя, — кволим голосом промовив Ло Цзі.

— Це сталося, бо ми не могли виконувати своїх безпосередніх обов'язків, а мали слухатися твоїх вказівок. І тому не могли вживати дієвих заходів з охорони. Але все вже добре, — махнув рукою Ши Цян.

— А