Місячний камінь - Вилки Коллінз
Я зараз же подумав про Розанну Спірман. Але згадувати про неї тепер було недоречно, та я й не хотів спрямовувати підозріння на бідолашну дівчину, чесність якої не підлягала ніякому сумніву за весь час її перебування у нас. Наглядачка виправного будинку казала міледі, що Розанна щиро покаялась, і на неї можна цілком покластись. Якщо інспектор знайде причини запідозрити її, лише тоді я змушений буду розповісти йому, як вона попала на службу до міледі.
— Всі наші слуги мають прекрасну репутацію, — сказав я. — І всі заслужили довір'я своєї господині.
Після цього містерові Сігреву лишалось тільки одне: самому взятися за справу й особисто познайомитися зі слугами.
Їх допитали по черзі, і ніхто з них не міг нічого сказати путнього, хоч наговорили вони, особливо жінки, вельми багато й дуже обурювалися, що заборонили входити в їхні кімнати. Коли решту слуг відіслали на свої місця, вниз, покликали Пенелопу й допитали вдруге.
Невеликий вибух гніву моєї доньки в будуарі і здогад, що її підозрівають, мабуть, справили погане враження на інспектора Сігрева. Крім того, він, очевидно, звернув увагу на ту обставину, що Пенелопа бачила алмаз минулого вечора останньою. Після повторного допиту моя донька повернулась розлючена. Можна було не сумніватись — поліцейський офіцер мало не назвав її злодійкою! Я не вважав його (як містер Френклін) цілковитим тюхтієм. Але, хоч він і не сказав нічого, погляд, яким подивився на мою доньку, був не дуже приємний. Я посміявся з цього разом з бідолашною Пенелопою; не варто було сприймати всерйоз таку нісенітницю. Між нами кажучи, я здуру також розсердився. Це було маленьке «прощупування» — не більше. Моя дівчинка сіла в кутку, затулившись фартушком. Вона була зовсім пригнічена горем. Дурненька, скажете ви: їй треба було почекати, поки він відкрито пред'явить їй обвинувачення. Ну, я людина справедлива й рівного характеру, — я згоден з цим. А пан старший інспектор міг би згадати, не так важливо що, але міг би згадати. Трясця йому в печінки!
Наступний і останній крок у слідстві довів справу, як то кажуть, до кризи. Поліцейський офіцер мав розмову (під час якої був присутній і я) з міледі. Повідомивши її, що алмаз, напевно, викрав хтось із домашніх, він попросив дозволу обшукати негайно кімнати і скрині слуг. Моя господиня як великодушна і добре вихована жінка не дозволила, щоб з нами поводились, як із злодіями.
— Я ніколи не погоджуся відплатити таким чином, — відповіла вона, — за все, чим я зобов'язана вірним слугам, які живуть у моєму будинку.
Інспектор вклонився і кинув на мене погляд, який ясно говорив: «Для чого ж було мене кликати, якщо ви зв'язуєте мені руки?»
Як глава слуг я відразу ж відчув, що по справедливості ми не маємо права зловживати великодушністю нашої господині.
— Ми вам дуже вдячні, ваша милість, — сказав я, — але просимо дозволу діяти так, як належить у цій справі; ми самі віддамо свої ключі. Коли Габріель Беттередж подасть приклад, — сказав я, спиняючи в дверях інспектора Сігрева, — решта слуг буде наслідувати його, обіцяю вам. Ось вам перш за все мої ключі!
Міледі взяла мене за руку й подякувала зі сльозами на очах. О, чого б тільки я не віддав у цю хвилину за те щоб мати право налупцювати інспектора Сігрева!
Оскільки я поручився за них, решта слуг наслідувала мій приклад, — досить неохоче, звичайно, але все-таки погодившись зі мною. Поглянули б ви на жінок, коли полісмени рилися в їхніх речах. Куховарка так дивилась, наче хотіла засмажити інспектора живцем на сковороді, а інші жінки — немов збираючись з'їсти його, як тільки він засмажиться.
Після того як обшук скінчився, а алмаза, звичайно, і сліду не знайшли, інспектор Сігрев пішов у мою кімнату поміркувати, що йому робити далі. Він і його помічники були в нашому будинку вже кілька годин, а ми ні на крок не наблизились до істини, яким чином зник Місячний камінь і кого з нас запідозрюють у крадіжці.
Поки інспектор поліції розмірковував на самоті, мене покликали до містера Френкліна в бібліотеку. На мій превеликий подив, не встиг я взятися за ручку дверей, як вони раптом відчинилися зсередини і з кімнати вийшла Розанна Спірман!
У бібліотеці зранку було підметено і прибрано, тому ні першій, ні другій служниці нічого було робити тут у цей час. Я спинив Розанну Спірман і негайно зробив їй зауваження за порушення домашнього порядку.
— Що вам потрібно було в бібліотеці в цей час? — запитав я.
— Містер Френклін Блек загубив нагорі свій перстень, — відповіла Розанна, — і я ходила віддати його.
Промовивши ці слова, дівчина вся зашарілася й пішла, гордовито закинувши голову, чим страшенно здивувала мене. Слідство в нашому домі, безперечно, в тій чи іншій мірі вивело з рівноваги всіх служниць, але ніхто з них не був такий збентежений, як Розанна, яка, з усього видно, місця собі не знаходила.
Коли я зайшов до бібліотеки, містер Френклін писав за столом. Не встиг я стати на порозі, як він попросив у мене екіпаж, щоб поїхати на станцію. З першого ж звуку його голосу мені стало ясно, що знову взяла гору його рішуча сторона вдачі. Людина, підбита ватою, зникла, і переді мною знову сиділа людина з заліза.
— Ви їдете в Лондон, сер? — запитав я.
— Їду телеграфувати в Лондон, — відповів містер Френклін. — Я переконав тітку, що нам повинна допомогти людина, розумніша від інспектора Сігрева, і дістав її дозвіл послати телеграму моєму батькові. Він добре знає начальника поліції, а начальник може вибрати саме таку людину, яка здатна розгадати таємницю алмаза. До речі, оскільки мова зайшла про таємниці, — сказав містер Френклін, понизивши голос, — я маю сказати вам кілька
