Місячний камінь - Вилки Коллінз
— Тут живе леді Веріндер? — запитав він.
— Так, сер.
— Я детектив Кафф.
— Прошу сюди.
По дорозі до господи я назвав своє ім'я й становище в сім'ї, щоб він міг відверто говорити зі мною про справу, яку доручала йому вести міледі. Проте він не обмовився ні словом про справу, а тільки захоплювався місцевістю й зауважив, що морське повітря дуже різке і свіже. Я здивувався про себе, чим цей знаменитий сищик Кафф заслужив свою репутацію. Ми дійшли до будинку, немов два незнайомих собаки, яких уперше посадили на один цеп.
Спитавши про міледі й почувши, що вона в оранжереї, ми обійшли сад позад будинку й послали слугу розшукати її. Поки ми чекали, сержант Кафф розгледів крізь арку, обвиту плющем, наш квітник і попрямував туди, вперше виявивши щось подібне до інтересу. На здивування садівника і на моє обурення, цей знаменитий полісмен виявив неабияку обізнаність з нікчемним мистецтвом розведення троянд.
— Ач, як ви вдало тут спланували квітник: на південь і південний схід, — сказав сищик, кивнувши своєю сивіючою головою, і в його меланхолійному голосі на якусь мить з'явились нотки задоволення. — Саме такої форми і має бути квітник — наче коло, вписане в квадрат. Так, так, і алеї поміж клумбами. Але їх ніколи не посипають гравієм. На алеях у квітнику, пане садівник, повинна бути травичка, так, травичка, а гравій — занадто твердий матеріал для квітника. Яка прекрасна клумба білих та блідо-рожевих троянд! Вони завжди так чудово гармоніюють на одній клумбі, правда? А ось біла мускусна рожа, містере Беттередж, — це наша стара англійська рожа, як вигідно вона виділяється поміж найліпшими й найновішими квітами. Чарівна квітка! — сказав детектив, голублячи її своїми кістлявими пальцями і промовляючи до неї, мов до дитини.
Ну й полісмена ж прислали нам! І оце він повинен довести до кінця справу з алмазом міс Речел і знайти злодія, що викрав його!
— Ви, напевне, любите троянди, сержанте? — зауважив я.
— Я не маю часу любити будь-що, — відповів сержант Кафф. — Але коли в мене трапляється вільна хвилинка, я присвячую її рожам, Беттередж. Я почав своє життя серед них, у розсаднику мого батька, і закінчу серед них, якщо зможу. Так. Одного чудового дня (з божою поміччю) я перестану ловити злодіїв і візьмуся за вирощування троянд. Між моїми клумбами, пане садівник, будуть трав'яні стежки! — сказав сищик. Його, напевно, неприємно вразили наші стежки, посилані гравієм.
— Для людини вашої професії, сер, — зважився я зазначити, — це досить дивний смак.
— Якщо ви поглянете довкруг себе (а цього більшість людей не робить), — сказав сищик Кафф, — ви побачите, що смаки людини здебільшого зовсім не узгоджуються з її заняттями. Покажіть-но мені дві речі більш протилежні, аніж троянда і злодій, і я негайно зміню свій смак, якщо не пізно ще в мої роки. А чи не здається вам, пане садівник, що дамаська троянда дуже добра для підщеплення більш ніжних сортів? А, я так і думав. Ось іде дама. Це леді Веріндер?
Він побачив її раніше, ніж помітили її я й садівник, хоч ми і знали, в який бік дивитись, а він — ні. Я почав його вважати значно кмітливішим, ніж він здався мені з першого погляду.
Зовнішність детектива чи справа, в якій він приїхав, або те і друге — ніби трохи збентежили міледі. Вперше в житті я помітив, що вона не знала, як відповісти сторонній людині. Сержант Кафф відразу ж вивів її зі скрутного становища. Він спитав, чи не доручили вже кому-небудь справу про крадіжку до того, як ми послали по нього, і, почувши, що запросили іншого полісмена, який і досі ще тут, попросив дозволу перш за все поговорити з ним.
Міледі пішла до господи. Перш ніж податись за нею, сержант розважив душу, кинувши садівникові на прощання кілька слів щодо посиланих гравієм стежок.
— Умовте міледі залишити стежки зарослими травою, — сказав він, сердито глянувши на стежки. — Без гравію!
Чому інспектор Сігрев зробився набагато нижчий на зріст, коли його відрекомендували сержантові Каффу, я не беруся пояснювати. Можу тільки згадати цей факт. Вони пішли удвох і вельми довго сиділи, замкнувшись і не впускаючи до себе нікого. Коли вийшли, інспектор був схвильований, а сищик позіхав.
— Сержант хоче оглянути вітальню міс Веріндер, — сказав містер Сігрев, звертаючись до мене надзвичайно врочисто і з великим піднесенням. — Він, можливо, задасть кілька запитань. Будь ласка, проведіть сержанта.
Поки мені давали це розпорядження, я поглянув на Каффа. Знаменитий Кафф у свою чергу дивився на інспектора Сігрева з тим спокійним чеканням, яке я вже помітив раніше. Не можу твердити, що він чекав, щоб його колега полісмен на очах перетворився в осла, але в мене закралося саме таке підозріння.
Я повів їх наверх. Детектив уважно оглянув індійську шафку і весь будуар, задаючи запитання (лише коли-не-коли інспекторові і постійно мені), смисл яких, я гадаю, був однаково незрозумілий нам обом. Нарешті, оглядаючи покій, він дійшов до виходу і спинився навпроти відомих вам розмальованих дверей. Сищик поклав свій кістлявий палець на маленьку плямочку під замком, яку інспектор Сігрев помітив ще раніше, коли вичитував служницям, які скупчились у кімнаті.
— Дуже шкода! — сказав сищик Кафф, звертаючись до мене. — Як це трапилось?
Я відповів, що служниці скупчилися в цій кімнаті напередодні вранці і що цю плямку зробила чиясь спідниця.
— Інспектор Сігрев наказав їм вийти, сер, — додав я, — щоб вони не наробили ще більшої шкоди.
