Місячний камінь - Вилки Коллінз

— Цілком вірно! — сказав інспектор своїм військовим тоном. — Я звелів їм забиратися звідси. А плямку цю зробили спідниці, сержанте, звичайно, спідниці.

— Ви помітили, чия спідниця зробила це? — спитав сищик Кафф все ще звертаючись не до свого колеги полісмена, а до мене.

— Ні, сер.

Тоді він звернувся до інспектора Сігрева і спитав:

— А ви це помітили, я гадаю?

Це запитання, здавалося, трохи збентежило інспектора, але він не розгубився.

— Не можу ж я забивати свою голову всякими дрібницями, — сказав він, — а це справжня дрібниця.

Сищик Кафф подивився на Сігрева, як дивився на гравійні доріжки в квітнику, і з своєю звичайною меланхолією вперше показав нам свої здібності.

— Минулого тижня я провадив одне секретне слідство, пане інспектор, — сказав він. — На одному кінці слідства було вбивство, а на другому чорнильна пляма на скатерті, якої ніхто не міг пояснити. На своєму віку мені довелося вести безліч найрізноманітніших справ, але я ніколи не мав діла з «дрібницями». Перш ніж ми зробимо ще один крок у цій справі, ми повинні побачити спідницю, яка зробила пляму, і довідатись напевно, коли висохла ця фарба.

Інспектор, досить похмуро проковтнувши пілюлю, спитав, чи не покликати служниць. Сищик Кафф, подумавши хвилинку, зітхнув і похитав головою.

— Ні, — сказав він, — ми спочатку займемося фарбою. Питання про фарбу вимагатиме одного слова: так або ні, — це швидко. А питання про жіночі спідниці — довге. О котрій годині служниці були в цій кімнаті вчора вранці? Кажете, об одинадцятій? А знає хто-небудь у домі, вогка чи суха була фарба об одинадцятій годині ранку?

— Про це знає племінник міледі, містер Френклін, — сказав я.

— Він тут?

Містер Френклін був саме поблизу, чекаючи слушної нагоди для знайомства з великим Каффом. Через півхвилини він був уже в кімнаті й давав таке свідчення:

— Ці двері розмальовувала міс Веріндер сумішшю-розчинником мого власного виготовлення під моїм наглядом і за моєю допомогою. Цей розчинник висихає, з якими б фарбами його не вживали, через дванадцять годин.

— Ви пам'ятаєте, сер, коли було пофарбоване те місце, на якому тепер пляма? — спитав сищик.

— Прекрасно пам'ятаю, — відповів містер Френклін. — Це місце було пофарбоване останнім. Нам треба було закінчити до минулої середи, і я сам упорався з цим о третій годині дня або трохи пізніше.

— Сьогодні п'ятниця, — сказав сержант Кафф, звертаючись до інспектора Сігрева. — Повернімось назад, сер. О третій годині в середу це місце було закінчене. Суміш мала висохнути через дванадцять годин, тобто до трьох годин ранку в четвер. Ви провадили тут слідство об одинадцятій годині ранку. Вирахуйте три з одинадцяти, і залишиться вісім. Ця фарба, пане інспектор, була сухою вже вісім годин, коли ви припустили, що жіночі спідниці зробили пляму на дверях.

Перший карколомний удар для містера Сігрева! Якби він не запідозрив бідолашну Пенелопу, я пожалів би його.

Розв'язавши питання про фарбу, сищик Кафф з цієї хвилини наче забув про свого колегу полісмена і звертався до містера Френкліна, як до більш надійного помічника.

— Цілком імовірно, сер, — сказав він, — що ви дали нам ключ до таємниці.

Не встиг він промовити ці слова, як двері спальні розчинились і перед нами несподівано з'явилася міс Речел.

Вона звернулась до детектива, наче не помічаючи або не звертаючи уваги на те, що він був для неї зовсім незнайомий.

— Ви сказали, — спитала вона, вказуючи на містера Френкліна, — що він дав вам ключ до таємниці?

— Це міс Веріндер, — шепнув я сищикові.

— Дуже можливо, що саме цей джентльмен, міс, — повторив сищик, уважно вивчаючи своїми сталево-сірими очима обличчя моєї панночки, — дав нам у руки ключ.

На якусь мить вона повернулась і хотіла було подивитись на містера Френкліна. Я кажу «хотіла було», бо вона раптом знову відвернулась, перш ніж очі їх зустрілися. Її думки, напевно, були чимсь дивно стривожені. Вона почервоніла, потім знову зблідла. Разом із блідістю на її обличчі з'явився новий вираз — вираз, який мене дуже злякав.

— Відповівши на ваше запитання, міс, — промовив сищик, — я прошу вашого дозволу задати і вам запитання. Тут, на ваших дверях, є пляма. Ви часом не знаєте, коли її зробили або хто її зробив?

Замість відповіді, міс Речел продовжувала далі запитувати, як ніби сищик ні про що її не питав або вона нічого не чула.

— Ви новий полісмен? — спитала вона.

— Я сищик Кафф, міс, із слідчої поліції.

— Як ви гадаєте, чи варто вислухати пораду молодої дівчини?

— Я радо вислухаю її, міс.

— Виконуйте свої обов'язки самі й не дозволяйте містерові Френкліну допомагати вам!

Вона промовила ці слова з такою злістю й шаленістю, з таким незвичайним вибухом ворожості до містера Френкліна в голосі і виразі обличчя, що, хоч я і знав її з дитинства, хоч я любив і поважав її майже так само, як і міледі, — мені вперше в моєму житті стало соромно за міс Речел.

Сищик Кафф не відривав від її обличчя свого нерухомого погляду.

— Дякую вам, міс, — сказав він. — Ви, бува, не знаєте чого-небудь про цю пляму? Чи не зробили ви її самі ненароком?

— Я нічого не знаю про пляму.

З цими словами вона обернулась і знову замкнулась у своїй спальні. На цей раз і я почув (як чула раніше Пенелопа), що