Місячний камінь - Вилки Коллінз

Посиливши цим повідомленням про міс Речел нашу розгубленість, міледі після деяких зусиль повернула собі свій звичний спокій і почала діяти із звичною рішучістю.

— По-моєму, тут уже нічого не поробиш, — сказала вона спокійно. — Єдине, що лишається зробити, це послати по поліцію.

— А поліція повинна перш за все, — додав містер Френклін, підхопивши її слова, — схопити індуських фокусників, які давали тут учора виставу.

Міледі й містер Годфрі (які не знали того, що було відомо містерові Френкліну й мені) обоє здригнулись і здивувалися.

— Мені зараз ніколи пояснювати, — продовжував містер Френклін. — Я можу тільки сказати вам, що саме індуси вкрали алмаз. Дайте мені рекомендаційний лист, — звернувся він до міледі, — до одного з фрізінголлських суддів; просто скажіть йому, що я ваш представник, і дозвольте мені зараз же поїхати з цим листом. Наша можливість спіймати злочинців залежить від наших старань не згаяти даремно жодної хвилини.

Чи це французька, чи англійська сторона вдачі містера Френкліна взяла гору, але була то розумна сторона. Питання стояло тільки про те, чи надовго цього вистачить.

Він поклав перед тіткою перо, чорнило й папір, і вона (як мені здалося) написала лист, але не дуже охоче. Якби можна було залишити без уваги такий випадок, як пропажа алмаза вартістю в двадцять тисяч фунтів, я вважаю, — судячи з думки міледі про її покійного брата і з того, що вона з недовір'ям поставилась до подарунка, — що особисто для неї було б полегшенням дозволити злодіям утекти з Місячним каменем.

Я пішов разом з містером Френкліном до стайні і скористався з цієї нагоди, щоб спитати його, яким чином індуси (яких я запідозрював, звичайно, так само, як і він) могли проникнути в будинок.

— Один з них міг пробратися в зал під час метушні, коли гості роз'їжджалися, — сказав містер Френклін. — Він, мабуть, лежав під диваном, коли тітка й Речел вирішували, куди сховати алмаз. Йому варто було тільки почекати, коли в будинку все стихне, а потім дістатись до шафки й забрати звідти алмаз.

Сказавши це, він гукнув грума, щоб той відчинив ворота, і швидко виїхав.

Це справді здавалось єдино розумним поясненням. Але як злодій ухитрився втекти з будинку? Адже коли я пішов уранці відчиняти парадні двері, вони були замкнуті на замок і на засув так само, як я залишив їх звечора. А інші двері й вікна самі говорили за себе — вони і досі були замкнуті. А собаки? Припустімо, що злодій утік, вистрибнувши з вікна другого поверху, — однак чи зміг би він уникнути собак? Невже він дав їм отруєного м'яса? Ледве ця підозра промайнула в моїй голові, як з-за рогу вибігли собаки, перекидаючись на мокрій траві, такі веселі й дужі, що я ледве вгамував їх і знову посадив на цеп. Чим більше обмірковував я обставини зникнення алмаза, тим менш задовільним здавалось мені пояснення містера Френкліна.

Ми поснідали. Адже що б не трапилося в домі — крадіжка чи вбивство — все одно треба снідати. Коли ми поснідали, міледі послала по мене, і я змушений був розповісти їй все, що досі приховував про індусів і про їхню змову. Міледі була дуже смілива жінка, тому вона швидко заспокоїлася, після першого переляку, викликаного моєю розповіддю. Вона здавалась далеко більше занепокоєною станом доньки, аніж цими пройдисвітами-язичниками та їх новою змовою.

— Ви ж знаєте, яка чудна Речел і як вона несхожа на інших дівчат, — сказала мені міледі. — Але я зроду ще не бачила її такою незвичайною й замкнутою, як зараз. Пропажа брильянта наче позбавила її розуму. Хто б міг подумати, що цей жахливий алмаз так зачарує її за такий короткий час?

І справді, це було дивно. Міс Речел була зовсім не з тих, що до нестями захоплюються різними витребеньками. А тим часом вона все ще сиділа у себе в спальні, безутішна й самотня. По правді кажучи, в нашій господі не вона одна вийшла зі своєї звичайної колії. Наприклад, містер Годфрі — загальний розрадник по професії і той, здавалось, не знав, куди йому подітись. Не маючи з ким розважити душу і не наважуючись спробувати утішити міс Речел, він блукав заклопотано і безцільно по всьому будинку і в саду. Після того лиха, що спіткало нас, він рішуче не знав, що робити: чи поїхати геть звідси (адже він всього-на-всього гість), чи залишитись — можливо, і його скромні послуги стануть у пригоді. Кінець кінцем він вирішив, що за даних обставин останнє буде, напевно, найбільш звичним і делікатним. Кажуть, що в скрутних обставинах, як на пробному камені, пізнається справжній характер людини. Коли ці обставини торкнулись містера Годфрі, він виявився значно слабішим, ніж я думав. Щодо служниць, то — за винятком Розанни Спірман, яка трималась осторонь, — вони збиралися по кутках, перешіптувались і на все дивились підозріливо, — така вже вдача цієї слабої половини роду людського, коли в домі трапляється щось незвичайне. Признатись, я й сам був стривожений і роздратований. Клятий Місячний камінь перевернув усе шкереберть у нашому будинку.

Незадовго до одинадцяти повернувся й містер Френклін. Судячи з усього, він розгубив по дорозі всю свою рішучість. Він поїхав від нас галопом, а повернувся немов опутаний. Коли він їхав, то був наче з заліза а коли повернувся, то став ніби з вати, зовсім розкис.

— То що ж, — запитала міледі, — приїде поліція?

— Так, — відповів містер Френклін, — вони сказали, що приїдуть слідом за мною. Старший інспектор нашої місцевої поліції Сігрев і двоє його помічників. Чистісінька формальність! Справа безнадійна.

— Як! Хіба індуси втекли, сер? — вигукнув я.

— Бідолашних скривджених індусів зовсім ні за що запроторили в тюрму, — відповів містер Френклін. — Вони ні в чому не винні люди. Моє припущення, що один з них заховався в нашому будинку, як і решта моїх припущень, нічого не варті. Було доведено, —