Метелик над річкою - Шайна Даймонд
– Сідай, підвезу тебе.
– Але мені в інший бік…
– Ні, ти маєш поїхати зі мною. Тебе вже теж там чекають.
– Що? Про що ти взагалі, я не розумію. Я вперше тебе бачу і мені точно слід іти в протилежному напрямку. Вибач, але шукай собі іншу компанію.
Хлопець за кермом п’ятірнею відкинув волосся кольору меду з обличчя і сумно всміхнувся мені, а тоді сказав:
– Твоє волосся…
– Слухай, ти дивний. Не ображайся, але твоя поведінка мене лякає… О, що за хрінь?!
Я схопилася долонями за свої довгі червоні пасма, що густими завитками падали мені на спину ледь не до сідниць і мальовниче обрамляли обличчя й брудно вилаялася, бо моє волосся чомусь зробилося мокрим і з нього струменіла вода, швидко намочивши мою кофту і джинси – навіть на місці, де я стояла, вже утворилася калюжа.
Поки я, нічого не розуміючи, намагалася витиснути вологу з волосся – хлопець вибрався з машини і наблизився до мене, розкривши обійми: на обличчі була все та ж сумна усмішка. Я різко позадкувала, виставивши долоні вперед у захисному жесті:
– Слухай, що б ти не задумав – раджу відкинути це і не наближатися до мене! Я буду кричати і сюди збіжаться мешканці всієї околиці…
– Час завершити справу, Русалонько.
З цими словами він міцно обійняв мене, а тоді ми раптом чомусь опинилися у воді: холодній, каламутній і швидкій.
