Гербарій коханців - Наталія Володимирівна Сняданко

Миколи я трохи побоююся, хоча і приховую то від нього. Він потрапив до гарему не так, як усі інші, яких я обирала сама або які приходили, почувши про мій гарем і просилися, щоб їх взяли. Миколу привела його жінка, яку він немилосердно бив і не давав ані дня відпочити від подружніх обов’язків. Бідна селянка рік у рік вагітніла і народжувала здебільшого мертвих дітей, за вісім років подружжя втратила майже всі зуби і волосся, і коли вона прийшла до мене, я жахнулася виглядові тої жінки, якій тоді ще навіть не виповнилося тридцяти років. Вона просила взяти її Миколу в гарем, бо більше не могла витримувати такого життя. І я пошкодувала її, хоча і досі трохи побоююся некерованого норову Миколи. Щоправда, після того, як він оселився у нас, його поведінка сильно змінилася. Тепер, коли він міг менше працювати, обирати собі роботу до смаку і займатися любощами нікого не силуючи, він перестав пити і став лагіднішим. Хоча і не настільки, щоб утратити свої приваби як коханця. З Миколою треба кохатися щонайменше цілу ніч. Він може виснажити цілий гарем власних коханок, яких, зрештою, має доволі по сусідніх селах, але все одно я іноді боюся, чи вистачить моїх сил на любощі з ним, то за кождим разом якесь спортивне змагання для мене, але щоразу він виявляє такі дива винахідливости, що за це я ладна пробачити йому все, навіть якби він колись підняв на мене руку. Микола любить і вміє помучити жінку, довести до шалу тривалими любощами без завершення, йому потрібна не залякана селянка, а витривала і вміла коханка, яка б розуміла його.

Остап любить не жінок, а чоловіків. Народжений у суворо традиційній єврейській родині, обрізаний згідно закону, він довго мучився, намагаючись допасуватися до життя серед одновірців. І навіть було одружився під тиском громади. Але природні схильності виявилися сильнішими за страх покарання, і Остап утік із рідного села, а потім приблукав до нас. Хлопці взяли його в общину, і декотрі мають з того немало радості.

Остап із усіх хлопців найближчий із Йосипом, хоча вони і не коханці, а тілько друзі. Йосип теж любить чоловіків, але при цьому і жінок. Кохатися з Йосипом незвично, він ніби думає при цьому про щось своє, вічно далекий і недосяжний, іноді це мене розохочує, а іноді навпаки, зачіпає і примушує старатися ще більше. Я рідко почуваю бажання кохатися з Йосипом, але він мусить залишатися в общині, бо односельчани вб’ють його, дізнавшись про дивні любовні нахили.

Станіслав народився не у селянській, а у досить освіченій польській родині. Але його рідні так і не змогли змиритися з наявністю у нього як жіночих, так і чоловічих органів. З ким і як любить кохатися Станіслав, я навіть не знаю, бо в общині він опинився, як і декотрі інші, з жалю і безвиході для нього серед звичного оточення.

Мойша – ще один із хлопців, з котрим ми ніколи не кохаємося. Його, мені здається, любощі не цікавлять взагалі. Коли він прийшов до мене з пропозицією перетворити нашу общину на успішну комерційну затію, я спершу здивувалася, яка з того може бути комерція, але потім ми з хлопцями вирішили спробувати, і тепер усіма нашими фінансовими і майновими справами займається Мойша і робить це справді добре та успішно, ніхто більше так би не зміг усім тим заопікуватися. З Мойшею ми зустрічаємося тілько тоді, коли слід обговорити пильні ділові справи.

Ще двоє хлопців, які теж не є членами гарему, а тілько общини – то наш Месія і Причинний. Ні хто навіть не знає їхніх справжніх імен, вони прийшли до нас разом і залишилися, бо їм не було куди більше йти. Месія вигадав собі тепер, що слід створити партію галицьких жінок, і ходить по довколишніх селах, оповідаючи жінкам, що вони повинні мати рівні з чоловіками права і за то боротися. Причинний ходить слідом за ним і записує все, що говорить Месія. До іншого зошита Причинний записує хроніку нашого гарему. Створити справжню жіночу партію Месії наразі так і не вдалося, але щоразу більше жінок приходять послухати його проповіді, і то вже добре.

Я не забороняю хлопцям зі свого гарему кохатися з дівчатами з довколишніх сіл. Може, то і не є добре, бо дівчата потім стають покритками і ніхто не хоче з ними одружуватися, але навіть якби я хотіла панувати над тою справою, то не думаю, що змогла би. За останні роки у таких дівчат народилося чимало діток, усі вони чомусь схожі між собою – біляві, з кучерями і пронизливо-голубими очима. Ті дітки не виростають високими і навіть у старшому віці нагадують янголят. Ми з Мойшею плануємо створити притулок для тих дітей та їхніх матерів, і та справа вирішиться вже незабаром. Дітки ці страшенно розумні, їх не треба вчити читати, вони самі знають букви вже від народження, і всі без винятку страшенно гарно малюють і співають. Мойша має ідею продавати їхні картини, влаштовувати концерти і таким чином збирати кошти на утримування сиріт. Думаю, це йому вдасться. Нещодавно найстаршій дитинці такої покритки виповнилося десять років. Уві сні матері привиділося, що Бог забирає її дитину до себе на великому, розмальованому трояндами шматку небіленого полотна. Коли мати прокинулася вранці, дитина безслідно щезла, а на ліжку лежало саме таке полотно, яке мати бачила уві сні.

Описи гарему зі щоденників тети дуже зацікавили Ореста, попри те, що його почуття стосовно Амалії у цьому місці її біографії були неоднозначними і він не міг би уявити собі, як хвалиться у товаристві, що мав таку родичку. Тож він вирішив дослідити подальшу долю хлопців із тетиного гарему. Йому вдалося натрапити на архіви фірм, що займалися легальною і нелегальною еміграцією за кордон. У цих документах він знайшов підтвердження, що майже всі хлопці з гарему виїхали до Парижа слідом за тетою. Він спробував зв’язатися з тими, хто знав тету в часи еміграції, і один із її знайомих (судячи з тону листів, до безтями закоханий у те-ту) відповів йому і детально описав, як жила тета Амалія у свій паризький період.

Спершу вона потрапила у богемне середовище художників, які, аби заробити на хліб, малювали портрети на Монмартрі. Художні здібності тети не були видатними, але завдяки вмінню правильно психологічно оцінювати людей вона вміла малювати портрети, які подобалися власникам, хоча, ясна річ, часто