Гербарій коханців - Наталія Володимирівна Сняданко

і цілої України здобути нарешті незалежність. Її промова виявилася достатньо переконливою для багатьох. Зголосилася до стрілецького війська і сама тета Амалія. Віденські газети неодноразово писали захоплені репортажі про сміливу галичанку, яка прославилася своїми подвигами. Згодом військова слава тети Амалії поширилася по всій Європі, адже після російського полону вона поверталася додому через Фінляндію, Швецію, Норвегію і всюди на залізничних станціях, якими проїздив потяг із колишніми полоненими, вишиковувалися черги юних санітарок і звичайних жінок, які мріяли взяти автограф або хоча би зблизька роздивитися прославлену українку. Мати розповідала Орестові, що слава тети Амалії була навіть більшою, ніж популярність Олени Степанівни, але, повернувшись із війни, тета відмовилася як від подальшої політичної, так і від наукової діяльності, тож про неї досить швидко забули. А після захоплення Галичини совєтами Амалія емігрувала до Франції, де і жила до кінця своїх днів.

Мати розповідала Орестові про те, як одного разу, ще на початку військової діяльності тети на збори руханкового товариства приїздив маршал Пілсудський, який тоді ще не був ні маршалом, ні начальником держави, і намагався агітувати українців виступити проти Росії разом із поляками. Його блискучі ораторські дані захопили присутніх, і аргументи та мета здавалися правильними і прозорими, аж поки у дискусію не вступила тета Амалія. Кількома переконливими фразами вона звела нанівець усі старання Пілсудського продемонструвати спільну мету українців та поляків і не менш переконливо довела, що попри єдиного ворога – Росію українці і поляки не можуть бути спільниками у цій боротьбі, адже метою українців є незалежність, а полякам ідеться про українців у складі Польської держави. Тож ні про які спільні інтереси мова йти не може. І хоча Пілсудський намагався переконати присутніх, що він як представник польських соціалістів не підтримує консервативні партії, які справді мріють про включення українських земель до складу Польщі, тета Амалія не повірила у правдивість цих запевнень. І, як показало майбутнє, слушно. Через декілька років, коли Пілсудський розпочав пацифікацію галицьких земель, багато хто згадував прозірливість тети Амалії.

Після повернення з полону тета Амалія несподівано для всіх зацікавилася модою.

Не можу бачити спокійно тих жахливих тортур, яким добровільно піддають себе жінки у свому страшному одязі, – писала вона у своєму щоденнику, – корсети, які гірше лещат у ката, потворні велетенські капелюхи, для носіння яких треба би мати щонайменше дві голови, стрічки, мережива і незліченні нижні спідниці та білля. У всьому цьому не лише неможливо рухатися, неможливо хоч на мить подумати про щось инше, бо слід не втрачати пильности і стежити, чи в пор’ядку всі деталі туалету, в такому вбранні навіть дихати ледь вдається. Чиста авантура!

Дизайнерська манера тети Амалії була такою ж кардинальною, як і всі інші її погляди та смаки. Насамперед вона викинула і пороздавала усі свої корсети, потім сукні, і відтоді на усіх вечірках та зібраннях з’являлася лише в зручному одязі чоловічого крою, який конструювала самостійно і під який демонстративно не вбирала корсета. У такому ж вбранні вона любила заходити і до знаменитої львівської кав’ярні «Європейська», куди здебільшого ходили самі чоловіки. Цей подвійний виклик настільки шокував як відвідувачів, так і персонал кав’ярень, що викликав лише заніміння і заціпеніння. Ніхто не наважувався відреагувати, відверто заатакувавши тету Амалію, лише іноді хтось із поважних панів-відвідувачів різко вставав зі свого місця і обурено виходив з кав’ярні, демонструючи таким чином свій протест проти нахабного ламання світських приписів. У жіночих кав’ярнях, особливо у «Штуці», що у пасажі Андріоллі, куди тета Амалія теж любила зайти у своєму провокаційному вбранні, реагували бурхливіше – жінки починали збуджено перешіптуватися одна з одною, кидали на тету Амалію нажахані і водночас цікаві погляди, ще довго потім обговорювали кожну деталь її туалету. Але у таких справах важливою є наполегливість, поволі обурення і шок переросли у звичку, на одяг тети перестали реагувати так бурхливо, і ось сталося неминуче: через якийсь час її манера одягатися стала популярною і поступово все більше львівських модниць вбирали скроєні за чоловічими зразками костюми, спершу лише на пікніки і костюмовані вечірки, а далі – до театру і для звичайних прогулянок містом. Одна тогочасна львівська газета писала:

Проблема нижнього білля

На жіночих зібраннях, у приватних розмовах, статтях у пресі і висловлюваннях окремих осіб уже невідомо в який раз випливає проблема шнурувань і корсетів. Направду революційний дух охопив віднедавна помисли деяких дам, і не лише у Відні, а й у Галичині. Наш кореспондент нещодавно зустрів у каварні «Європейській» симпатичну молоду русинку у чоловічому вбранні і корсеті. Ще недавно це викликало б скандал, але жодної обуреної реакції серед відвідувачів, а відомо, що до тієї каварні ходять здебільшого чоловіки, наш кореспондент не помітив.

Згодом Амалія обрізала й свою товсту косу, замінивши її зручною короткою стрижкою. Цього разу оточення обурювалося її кардинальністю досить довго. Спершу з тетою намагався поговорити ксьондз і переконати не занапащати свою душу таким свавіллям в одязі, далі з нею спробували обережно порозмовляти товаришки і знайомі, далі товариші і знайомі, але Амалія нікого не слухала. Поволі всі звикли до її вигляду, а деякі особливо сміливі навіть почали наслідувати інше її нововведення і теж обирали для катання верхи зручну чоловічу, а не жіночу позу.

Тета Амалія завжди була спортивною. Мати Ореста розповідала, що і на еміграції, коли теті було далеко за вісімдесят, вона все ще продовжувала їздити верхи. Аж поки з нею не трапився нещасний випадок. Тета Амалія вирішила завести у себе біля будинку город і обробляти його знаними їй із дитинства давніми методами. Використовуючи знайдені у бібліотеці старі зображення, вона замовила у якійсь майстерні виготовлений за зразками часів своєї юності плуг і хотіла спробувати орати ним землю. Але її невправність і переляк коня, якого раніше не змушували до такої роботи, призвели до того, що тета впала, поранивши коліно об плуг.

Після кількох місяців лікування коліно загоїлося, і вірна своїй наполегливості тета таки зорала город і засіяла на ньому привезену з України кукурудзу і непопулярний у тій місцевості буряк, на що сходилися подивитися її цікаві сільськогосподарських експериментів французькі сусіди.

Але були у біографії тети Амалії епізоди, правдоподібність яких викликала в Ореста сумніви. Легше було припустити, що ці епізоди хтось згодом дописав у її щоденники, аби чимось заплямувати її надто вже досконалу постать. Епізоди були такі.

Я не можу достеменно пригадати собі моменту, коли вирішила, що таки зроблю це. Певно, то стало логічним вислідом наших тривалих листовних дискусій