Місячний камінь - Вилки Коллінз
— Нещодавно в хірургічному коледжі ми одержали кілька чудових кістяків, — сказав містер Кенді через стіл своїм гучним, веселим голосом. — Я дуже раджу, добродійко, професорові оглянути їх, коли в нього трапиться вільна годинка.
Стало так тихо, що можна було б почути, як падає булавка. Гості (з поваги до пам'яті професора) сиділи всі мовчки. Я в цей час стояв позад місіс Тредголл, частуючи її чаркою рейнвейну. Вона схилила голову й промовила дуже тихим голосом:
— Мого любимого чоловіка вже нема.
На нещастя, містер Кенді не почув її слів і, нічогісінько не підозрюючи, продовжував через стіл ще голосніше і ввічливіше ніж раніш:
— Можливо, професор не знає, що з карткою члена коледжа він може бувати там щодня, окрім неділі, від десятої до четвертої години?
Місіс Тредголл ще нижче, до мереживного коміра, схилила голову і ще тихіше повторила врочисті слова:
— Мого любимого чоловіка вже нема.
Я моргав містерові Кенді через стіл. Міс Речел штовхала його в бік. Міледі кидала на нього багатозначні погляди. Зовсім даремно! Він вів далі з добродушністю, яку не можна було ніяк спинити:
— Я був би вельми радий послати професорові мою картку, якщо повідомите його адресу.
— Його адреса, сер, могила, — сказала місіс Тредголл, раптом втративши терпіння, і заговорила з такою силою й люттю, що аж задзвеніли чарки. — Професор помер десять років тому!
— О великий боже! — промовив містер Кенді.
За винятком цокотух, які зареготали, такий смуток охопив усе товариство, ніби всі ладні були піти слідом за професором, і, подібно до нього, волати з могили.
Але досить про містера Кенді. Решта гостей поводилась так само непристойно, як і лікар. Коли їм слід було говорити, вони мовчали, а коли починали розмову, то все невлад. Містер Годфрі, звичайно такий красномовний на трибуні, зовсім не хотів проявляти себе в приватному товаристві. Чи він був сердитий, чи засоромлений після своєї поразки в квітнику, — не можу сказати. Він приберіг всю свою красномовність для ушей дами, що сиділа поруч з ним. Вона була членом його комітету, релігійна, з чудовою оголеною шиєю і великою пристрастю до шампанського, — вона любила сухе вино і, розумієте, в дуже великій кількості. Я стояв за їхньою спиною біля буфета і можу засвідчити, що товариство втратило дуже повчальну розмову, що відбувалась між містером Годфрі та його сусідкою і яку мені вдалося почути, відкорковуючи пляшки, розрізаючи баранину тощо. Що саме говорили вони про свої благодійні справи, я не чув. Та коли почав прислухатися до них, вони вже давно перестали говорити про жінок, що розроджуються, і про жінок, що їх треба було врятувати, і перейшли до більш серйозних предметів. Релігія, як я зрозумів зі слів містера Годфрі, означає любов. А любов означає релігію. Земля — це небо, трохи постаріле. А небо — це земля, дещо обновлена. На землі живуть дуже непорядні люди; але зате на небі всі жінки будуть членами великого комітету, де ніхто ніколи не сваритиметься, а чоловіки служитимуть їм, як янголи богові. Чудово! Чудово! Але чому ж містер Годфрі не розповів про все це присутнім?
Ви, можливо, гадаєте, що містер Френклін постарався розворушити товариство і зробити вечір приємним?
Нічого подібного! Він цілком заспокоївся і був у надзвичайно веселому настрої (я підозрюю, що Пенелопа розповіла йому, як містера Годфрі прийняли у квітнику). Але про що б він не починав говорити, в дев'яти випадках з десяти він обирав незручну тему або звертався не до ладу, і скінчилося тим, що одних він образив, інших збентежив.
Його закордонне виховання — французька, німецька і італійська сторони його характеру, про які я вже згадував вище, — якнайсприятливіше проявлялося за гостинним столом міледі.
Що ви гадаєте, наприклад, з приводу його міркування про те, як далеко може зайти заміжня жінка в своїй прихильності до стороннього чоловіка? Все це він з французькою дотепністю розтлумачував незаміжній тітці фрізінголлського священика! А що ви скажете, коли він, ухилившись в німецьку сторону, заявив одному землевласникові, великому авторитету в галузі скотарства, який розповідав про свою досвідченість у виведенні бугаїв, — що досвідченість, власне кажучи, нічого не варта і що справжній спосіб виведення бугаїв полягає в тому, щоб заглибитися в самого себе, розвинути ідею зразкового бугая і таким чином породити його. І, нарешті, якої ви думки про таку його вихватку: коли в депутата нашого графства, який, наминаючи сир і салат, розпалився з приводу поширення демократизму в Англії, вихопились такі слова: «Якщо ми втратимо стародавній захист наших прав, містере Блек, то дозвольте вас запитати, що ж у нас тоді залишиться?» — містер Френклін відповів з італійської точки зору:
— У нас залишаться три речі, сер: любов, музика і салат!
Містер Френклін не тільки перелякав гостей подібними витівками, але, коли англійська сторона його вийшла нарешті наверх, він втратив свій закордонний лоск і, почавши розмову про медичні професії, так підняв на глум усіх лікарів, що розсердив навіть маленького добродушного містера Кенді.
Суперечка між ними почалася з того, що містер Френклін змушений був признатись, — я забув, з якого приводу, — що останнім часом він дуже погано спить уночі. Містер Кенді сказав йому на це, що його нерви розладналися і що йому негайно треба пройти курс лікування. Містер Френклін відповів, що лікуватися і йти навпомацки поночі, — на його думку, одне й те саме. Містер Кенді, відповідаючи влучним ударом, сказав, що містер Френклін сам шукає сон навпомацки поночі і що тільки ліки можуть йому
