Січеславщина (квадрологія) - Василь Кирилович Чапленко
Гнат якнайрішучіше заперечив цю останню думку, сказавши, що ідею соціялізму створив пролетаріят, бідні люди...
На це о. Харитін дав довідки з життєписів Маркса, Енгельса, Герцена, Крапоткіна („князь із роду Рюри-ковичів, що мав на російський престол більше права, ніж Микола Романов) і ще раз підтвердив свою думку.
— Вигадують ідеї ті люди, що мислять, а поширюють... державний апарат, поліція й інші матеріяльні сили. Адже навіть ідея (й ідеї) християнства, ідея християнського Бога, що його слугою довелося мені бути, утвердилась тільки тоді, коли її взяли під свою опіку держава, спочатку Римська, а потім інші. На заході, як відомо, багато посприяла цій справі свята ін- квізиція. Тільки після цього всім стало ясно, що Бог один у трьох іпостасях . . . Візьмімо другий приклад! Чи велику мала силу в дореволюційній Росії ідея соціялізму, та ідея, що тепер на півночі, під зверхністю держави, має сливе релігійну силу?
Василеві став на пам'яті ганебний для нього факт. Коли він уперше — а він же був тоді вже в учительській семінарії — прочитав наліплений на тумбі маніфест про зречення царя, то так був перелякався, що трохи не заплакав. '
— Отака то справа, мої козаки, — закінчив о. Ха-ритін. — На прикладі бджолиної громади можна вчитись, але й історію людства треба знати...
V
Ранок ділової людини. — Хитрі заходи палкої молодиці. — Небезпека! — В лісовій гущавині. — Як звірі голос подають. — Початок повстанської діяльности.
Не встиг ще літній рожевий ранок до кімнати як слід увійти, а вже Пилип Никифорович Стовбур прокинувся. Схопився мерщій з постелі і, пройшовши широкими ступнями босих ніг по гладенькому, холоднуватому помості до вікна, прочинив кватирку. Гола його рука, що нею він тую кватирку відчиняв, відчула бадьорливу ранкову прохолоду, немов би він її в холодну воду устромив. Прохолода полилася на його розхрістані груди, зайшла під сорочку.
Так робив (себто уставав рано) Пилип Никифорович щодня, вважаючи довге вилежування в постелі, особливо влітку, за шкідливе для здоров'я людини. Особливо небезпечне воно було для того, хто боровся з по-хотінням, бо звичайно крізь солодко-теплі ранкові дрімоти найлегше уступає в голову та верзеться оте всяке казна-що.
Далі Пилип Никифорович обтер себе до пояса намоченим у холодній воді рушником і заходився робити руханку. Проробив нехапливо усі потрібні за його системою рухи, а саме: 1) підкинув шість раз угору й опустив униз руки; 2) повернув голову праворуч, ліворуч, вперед і назад; 3) поклавши руки на кульші, шість раз спинався навдибки і присідав; 4) ліг ницьма, спустившись на руках і торкнувшись голими грудьми до холодного помосту, і наостанку 5) став на руки й голову, а тулуб і ноги підніс угору, вимахнувши там ногами туди й сюди скількись раз.
Остання вправа була корисна, як відомо, тим, що сприяла припливові крови в голову, посилювала цим Живлення мізку і збільшувала таким робом його працездатність. Отож хай ніхто не здивується, довідавшись про ці будь-що-будь не зовсім пристойні для його віку „вихиляси": тут мета виправдувала засіб.
А саме так, неправильно, зрозуміла була, підглядівши його в такій позі, сторожиха Гапка. (Вона скористувалась для цього — і потім щиро призналася — дверною ключовиною). Щира бувши, Гапка при нагоді висловила йому своє занепокоєння з приводу його розумового здоров'я.
— Чи на вас, хай Бог милує, не находить? — мовила. — Дивлюсь — а ви на голові ходите... На Розтиківці був один, не при своєму умі, — так на вигоні колесом ходив... Оце, бувало, як розженеться згори...
Таке Гапчине ставлення до його тіловправ можна, зрозуміла річ, пояснити тим, що вона не розумілася на анатомо-фізіологічних тонкощах, а серед відомих їй, молодиці при здоров'ю, інтимних вчинків дорослої людини таких рухів не було.
Цих заходів — раннього вставання, обтирання мокрим рушником, тіловправ — було, на думку Пилипа Никифоровича, цілком досить для того, щоб запобігти такій ганебній поразці, якої зазнав, наприклад, о. Сергій, один з персонажів повісти Лева Толстого „Отець Сергій". Ба більше: він уже й тепер міг з гордістю хвалитися декому (між іншим, і Василеві) тим, що вже, мовляв, три роки не знав жінки в тваринному розумінні цього слова.
І це тоді, як самі жінки виразно зачіпали його з такою метою... як от хоч би й Гапка, молода, вродлива вдова. Та й учителька Галина Сосипатрівна, із своїм ряботинням, трохи чи не того від нього сподівалася.
Коли після всього цього (після того, як ще вмився,, одягнувся) Пилип Никифорович подивився в дзеркало, він був цілком задоволений своїм виглядом. Правда, під очима в нього були синці, як у тих міських жінок, що підводять очі олівцями, і все обличчя було трохи брезкле. Але це можна було пояснити надмірною працею — довго читав вечорами, було багато клопоту з готуванням чергової вистави тощо.
Був він взагалі худий, але худість, як відомо, не є нездоров'я, у всякому разі це краще, ніж тістувато-брезклі обличчя, що їх частенько мають нехуді люди.
Зробивши таку ранкову наснагу, Пилип Никифорович вийшов з розхрістаною на грудях сорочкою у море розкішної свіжости погожого ранку. Він мав тепер ще фізично попрацювати — власноручно полити квіти, що їх щоліта викохував біля веранди.
На веранді його стріла Гапка: йшла до нього прибирати. Була в підтиканій вище колін спідниці, і це оголяло н рожеві й дебелі, як два добрі стовпці, ноги. Взагалі вона мала дуже чепурний, як на прибиральницю, вигляд: була в білій з вишиваними рукавами „дівоцькій" сорочці, що красовито обпинала її повні груди (груди розтягали й вигладжували зібрані біля коміра, як промені, збори); на голові мала яскраво жовтогарячу, зсунуту сливе аж на потилицю хустку, з-під тієї хустки визирала руса коса. А очі в неї були просто таки красиві, з гарними бровами . . .
Від молодиці так і війнуло теплом здорового жіночого тіла, коли вона, наче ненароком, стала дуже близько біля Пилипа Никифоровича. Голосно, весело, блиснувши здоровими білими зубами, загомоніла (передній зуб — це спостеріг Пилип Никифорович — мав
