Твори в 4-х томах. Том 4 - Ернест Міллер Хемінгуей

Я з радістю писав би задарма, але, якщо ніхто не заплатить, — голодуватимеш. Я міг би заробляти купу грошей, якби пішов у Голлівуд або почав писати усякий мотлох. Але я писатиму якомога краще й правдивіше, поки не вмру. А я сподіваюся, що ніколи не вмру. Тепер я працюю на Кубі, де можу сховатися від листів, телеграм, прохань і т. ін. і по-справжньому працювати. Працюється чудово.

До побачення, Кашкін, і всього Вам найкращого. Я ціную турботу і чесність, з якою Ви поставилися до перекладів моїх творів. Передавайте найщиріші побажання всім товаришам, які теж працювали над перекладами. Я тепер знаю про слово «товариш» набагато більше, ніж тоді, коли писав до Вас вперше. Але Ви знаєте, що смішно? Єдине, в чому доводиться покладатися лише на самого себе і в чому не допоможе ніхто на світі, як би він не старався (хіба що дасть тобі спокій), — це писати. Це дуже складна штука, друже. Спробуйте коли-небудь. (Жарт!)

Хемінгуей

Лист до К. Симонова

Фінка Віджія,

Сан-Франсіско-де-Паула, Куба,

20 червня, 1946

Дорогий Симонов.

…Вчора ввечері одержав Вашу книжку. Сьогодні читаю її, а коли закінчу, напишу Вам у Москву…

Мені треба було її прочитати одразу, коли її переклали, але тоді я тільки повернувся з фронту і не міг нїчого читати про війну. Хоч би як добре це було написана. Впевнений, Ви розумієте, що я маю на увазі. Після першої війни, на якій я був, я не міг писати про неї майже дев'ять років. Після війни в Іспанії я мусив писати негайно, бо знав — наступна війна наближається надто швидко, і відчував, що не можна гаяти час. На цій війні я був дуже поранений в голову (тричі) і відчував страшні головні болі. Та нарешті я знову як слід узявся до роботи, але, списавши 800 сторінок, я все ще далеко не підійшов до війни. Та якщо зі мною все буде гаразд, я доберуся до неї. Сподіваюся, роман вийде дуже добрий.

Усю війну я мріяв бути з армією СРСР і побачити, як вона прекрасно воює, але відчував, що не маю права бути там військовим кореспондентом, оскільки:

а) я не знаю російської мови;

б) я вирішив, що зможу принести більше користі, намагаючись знищувати краутів (так ми називаємо німців) в іншому місці.

Понад два роки я тяжко працював на морі. Потім поїхав до Англії і в ролі кореспондента літав з R. A. F[196] перед десантом в Нормандії, брав участь у самому десанті, а решту часу був з 4-ю піхотною дивізією. Я провів прекрасні дні з R. A. F., але це був марно втрачений час. В 4-й піхотній дивізії та в 22-му піхотному полку я намагався бути корисним тим, що знав французьку мову та місцевість і міг працювати з макі[197] попереду наших військ. Це було гарне життя, і Вам би воно сподобалося. Пам'ятаю, коли ми ввійшли в Париж раніше за армію, а вона наздогнала нас, мене зустрів Андре Мальро і запитав, скільки людей було під моїм командуванням. Я сказав, що більше двохсот не було ніколи, а переважно — від чотирнадцяти до шістдесяти чоловік. Він дуже зрадів і заспокоївся, бо командував двома тисячами солдатів. Так що не було й мови про авторитети в літературі.

Незважаючи на війну, те літо, від Нормандії до Німеччини, виявилося найщасливішим у моєму житті. Пізніше в Німеччині, в горах Ейфель, у Хуртгенському лісі і під час наступу Рундштадта почалися запеклі бої, а також досить сильні морози. Раніше так само були тяжкі бої, але після визволення Франції, а особливо Парижа, я почував себе краще, ніж будь-коли. З юнацьких літ я відступав, або стримував ворожі атаки, чи відступи своїх військ, і діставав перемоги, які через брак резервів не доводилися до кінця, та я ніколи не знав, що відчуває переможець.

З осені 1945 року я весь час тяжко, безперервно працюю, а тижні й місяці збігають так швидко, що ми всі так і повмираємо, якщо не помітимо цього.

Сподіваюся, Ваша поїздка по Америці й Канаді вдалася. Шкода, я не знаю російської мови, а то поїхав би з Вами. Можна було б побачити багато справді чудових людей і зробити багато добрих справ. Але мало хто з них знає російську мову. Хотілося б, щоб Ви познайомилися з нашим полковником 22-го, піхотного (тепер він генерал Лаухам) і моїм найкращим другом, з командирами 1-го, 2-го і 3-го батальйонів, які ще живі, з командирами багатьох рот і взводів і з багатьма чудовими американськими солдатами. Четверта піхотна дивізія від D-дня[198] на узбережжі Юти до VE-дня[199] втратила 21 205 чоловік, маючи за Штатним розкладом 14 037[200]. Мій найстарший син був прикомандирований до 3-ї піхотної дивізії, яка втратила 33 547 чоловік з 14 037. Але перед висадкою в Південній Франції вони були в Сіцілії та в Італії. Його закинули в тил німців на парашуті, а потім його сильно поранило, і восени він потрапив у полон біля Вогезів. Він хороший хлопець, капітан, і Вам сподобався б. Він сказав краутам (у нього дуже ясне волосся), що він — син лижного інструктора з Австрії і, мовляв, виїхав до Америки після того, як у сніговій лавині загинув його батько. Коли краути нарешті виявили, хто він насправді, то відправили його до табору заложників. Але кінець кінцем його все-таки визволили.

Страшенно прикро, що Ви не змогли приїхати сюди до мене. Чи Ваші вірші або щоденник перекладені англійською мовою? Я дуже хотів би їх прочитати. Я знаю, про що Ви пишете. Так само, як Ви говорите, що знаєте, про що я пишу. Врешті, світ зайшов так далеко, що письменники повинні розуміти один одного. Але в ньому так багато govno (можливо, я неправильно написав це слово), і все ж люди такі добрі, і розумні, і щирі за своїми намірами, і могли б добре порозумітися, якби Черчіль не вів знов свою гру, роблячи те саме, що в 1918–1919 роках. Даруйте, якщо я зійшов на політику. Я знаю, що в мене це завжди виходить по-дурному. Але я знаю, ніщо не перешкоджає дружбі наших країн.

В СРСР є хлопець (тепер, мабуть, літня людина), якого звуть Кашкін. Кажуть, рудий (а може, тепер і сивий?). Він — найкращий з усіх моїх критиків і перекладачів. Якщо ви зустрінетесь, будь