Твори в 4-х томах. Том 4 - Ернест Міллер Хемінгуей

«Mamma mia! Oh mamma mia!» — ось що переважно кричать, стогнуть і шепочуть поранені італійці. Ці яскраві спалахи синівської любові в хвилини нестерпного болю й страждань могли б надто зворушити материнські серця, якби їм дозволяли бачитися з пораненими.

Не всі в армії кричать «mamma mia!», інакше вона розвалилася б. Залишається поздоровити Муссоліні з тим, що йому вдається утримувати ці крики в межах армії.

Пропаганда може так запалити італійського солдата, що він кинеться в бій з єдиним бажанням віддати життя за дуче, упевнений в тому, що краще прожити день левом, ніж сто років вівцею. Поранений у сідницю, м'язи стегна чи в литку (тобто якщо рана не дуже болюча), він здатний навіть вигукувати високі слова: «Дуче! Вітаю тебе, дуче! Яке щастя вмерти за тебе, дуче!» Але якщо його поранить у живіт, або куля роздробить кістку, чи зачепить нерв, він тільки повторюватиме «Oh mamma mia!», а про дуче й не згадає. Малярія і дизентерія ще менше сприяють патріотичному піднесенню, а жовтяниця, при якій, наскільки я пам'ятаю, почуваєш себе так, наче тебе вдарили в пах, аж ніяк не викликає такого піднесення.

Війна в Африці має одну особливість, про яку дуче мав би заборонити писати в газетах: це участь у ній птахів. На території Ефіопії, де воюють італійці, є п'ять видів птахів, що полюють на вбитих і поранених: чорно-біла ворона, яка літає понад землею і, очевидно, знаходить тіла поранених та вбитих по запаху; звичайний канюк, який теж низько літає й полює як завдяки доброму нюхові, так і зору; червоноголовий малий гриф, схожий на нашого грифа-індичку, який літає високо в небі й звідти вистежує здобич; величезний, огидний голошиїй гриф, який ширяє так високо, що його майже не видно, і який, помітивши труп чи людину, що нерухомо лежить на землі, наче пернатий снаряд, із свистом падає вниз, а потім наближається до жертви то підстрибуючи, то перевальцем, готовий клювати все і мертве, й живе, аби тільки беззахисне; а ще — велетенський, потворний африканський марабу, який піднімається вище за найдужчого грифа, на недосяжну для людського ока висоту, а помітивши, що грифи сідають на землю, і собі, кружляючи, починає знижуватися. Ми перелічили лише п'ять основних видів цих птахів. Але варто пораненому опинитися на землі просто неба, як до нього одного злетиться їх всі п'ять сотень.

Не так уже й важливо, що буде з людиною після смерті. Але справа в тім, що африканські стерв'ятники нападають на пораненого, якому ніде сховатися, так само швидко, як на мерця. Я сам бачив, як від зебри через двадцять хвилин після того, як її було вбито, не залишилося нічогісінько, крім кісток та покрапленої чорним пір'ям великої кров'янистої плями. До того ж шкіра на череві зебри була прострелена, і птахам було легко добратися до її нутрощів. Тієї самої ночі гієни погризли і зжерли усі кістки, і вранці лише масний чорний слід свідчив, що в тому місці лежала зебра. Труп людини менший, та й шкіра тонша, так що з ним птахи впораються ще швидше. Отже, з погляду санітарії в Африці немає потреби копати могили.

Дуче мусить приховувати від італійських солдатів не те, що після смерті вони можуть опинитися в шлунку стерв'ятника, а те, що роблять грифи та марабу з пораненими. Перш за все, італійського солдата потрібно навчити, що, коли він поранений і не може рухатися, йому слід обернутися долілиць. Один чоловік, ще й досі живий, брав участь у минулій війні в Німецькій Східній Африці. Він не знав цього правила, й одного разу, коли він лежав непритомний, стерв'ятники почали викльовувати йому очі. Отямився він від сліпучого гострого болю й відчуття, що на ньому копошиться щось смердюче й покрите пір'ям. Відбиваючись від стерв'ятників, він перекотився на живіт, врятувавши в такий спосіб хоч половину свого обличчя. Вони почали клювати його крізь одежу, намагаючись добратися до нирок, але тут підоспіли санітари з носилками й прогнали їх. Якщо вам коли-небудь спаде на думку перевірити, скільки часу треба стерв'ятникам, щоб допастися до живої людини, ляжте під деревом, замріть і спостерігайте; спочатку вони кружлятимуть так високо, що здаватимуться вам цятками; потім знижуватимуться, описуючи концентричні кола; і, нарешті, з свистом розсікаючи повітря, каменем упадуть на землю, щоб розправитися з вами. Як тільки ви підведетеся, кільце, що оточує вас, змахне крилами й відскочить назад. А якби ви не могли підвестися?

Досі ефіопи не воювали. Вони відступали, даючи італійцям можливість просуватися вперед. Користуючись тим, що Ефіопія — країна сильних феодальних вождів, які завжди між собою ворогували, італійці підкуповували деяких з них, граючи на їхньому честолюбстві або чварах з негусом. В усіх повідомленнях твердиться, що Італія нібито окупує цю країну без ніякої боротьби. Але Італії необхідно виграти хоча б одну битву, щоб мати змогу домагатися від інших держав визнання її прав на захоплену територію чи, можливо, навіть на протекторат над усією Ефіопією. Але поки що ефіопи вперто уникають бою.

З кожним днем комунікації італійців розтягуються, кожний день утримання армії в Ефіопії обходиться Італії в хтозна-скільки мільйонів лір і кожного дня італійцям доводиться евакуювати морем щораз більше хворих. Коли ефіопи відійдуть досить далеко в глиб країни, щоб розпочати партизанську війну на ворожих комунікаціях, так і не прийнявши бою, Італія буде приречена на поразку. Але може статися, що через свою гордість чи зарозумілість ефіопи, ризикуючи всім, дадуть втягти себе у велику битву й будуть розбиті. Є надія й на перемогу, хоча поки що все обертається проти них.

Досить ефіопам призвичаїтися до літаків, навчитися кидатися при їхній появі врозтіч та стріляти по них, як це робили рифи в Північній Африці, і найбільша перевага італійців буде зведена нанівець. Для бомбовозів потрібні міста, для винищувачів — скупчення військ. Розосереджені війська небезпечніші для літаків, ніж літаки для них. Якщо ефіопи протримаються до наступного сезону дощів, італійцям будуть ні до чого їхні танки й машини. Навряд чи Італії вистачить грошей, щоб продовжувати війну аж до закінчення сезону дощів. Не слід забувати, що ефіопи живуть в Ефіопії і їдять один раз на день, тоді як для утримання кожного італійського солдата і для того, щоб годувати його так, як він звик, необхідна величезна й