Там, де козам роги правлять - Евгеніуш Паукшта

Едек засапався. Був кволий після двотижневої хвороби. А проте з кожним днем у нього прибувало сили. Тільки не дуже хотілось погоджуватися з вимогою лікаря, що не менше як місяць він не повинен приступати до роботи. Хто знав, може, в Піші тепер є вільне місце?

Метек скористався з того, що Міхал з Кульчиком ішли далеко позаду, і тихо спитав:

— Слухай, а чого ти з Вікою так повівся? Вона дуже турбувалася про тебе. Приїжджала кілька разів, коли ти лежав непритомний...

— Бо вона теж з причудами. І взагалі досить мені вже цих баб, набридли в Ольштині. Хочу мати спокій, та й годі.

Сказав це різко, грубо — хотів, щоб Метек одчепився нарешті з тими Дівчатами. Але насправді йому було трохи прикро. Неввічливо поставився до неї, якось так вийшло. А втім, може, це й добре — вона гарна, личко миле, ще почав би впадати за нею...

Так, це було позавчора. Він добре пам’ятав.

Трапилась нагода, і вона приїхала санками Ментуса, Павелкового шурина. На порозі хати наткнулася на Едека — з окрайцем хліба він саме виходив шукати сарну, до якої так прив’язався під час хвороби. Побачив дівчину й відчув, що червоніє, бо — що там казати — ждав її.

— О, зустріч з хлібом, але, мабуть, не з сіллю?! — засміялася.

— Несу для сарни, хочете побачити?

— Якщо вам нема чого цікавішого показати, то залюбки.

Проте сарни вони не знайшли. Певно, побігла десь у лісові хащі. Поверталися тихо, мирно, гомоніли, як давні знайомі. В спортивному костюмі, Віка подобалась йому. На його темному тлі приємно вимальовувалась дівоча голівка з коротко підстриженими ясними кучерями. Кирпатий носик іноді пирхав, як у вередливої лісничишиної кицьки.

— Вам гарно в цьому костюмі,— сказав Едек.

Вона спинилася вражена.

— Ви звернули увагу? Не сподівалася цього від славного героя наших лісових просторів...

— Перестаньте.

— Ну як же І Ще трохи — і про вас почнуть співати пісні по селах, як про героїв класичного епосу.

— А ви, Віко, мабуть, не будете серед тих піснярів?

— Неодмінно буду! Інакше я б не приїжджала сюди п’ять разів, як ви підрахували.— Дівчина почервоніла. Не могла простити йому, що під час минулої зустрічі він згадав — чув од пані Гелени,— скільки разів вона приїздила.

Скривився, пропустив її перед собою до кабінету лісничого. Метек і Кульчик грали там у шахи. Поет схопився в місця, засміявся:

— Добра ворожка приїхала. І знову не для мене...

— Перестаньте, хай вам чорт...— майже крикнув, уже не на жарт розсердившись, Едек.

Віка пирхнула, відвернулась од нього.

— Смішний ви із своїми настроями. Справді, герой із картинки!

— Дурна коза! — вибухнув Едек і вийшов з кабінету.

Запала тиша, всі здивовано переглянулись. Хлопцям було неприємно.

Віка зблідла, але не промовила й слова. За кілька хвилин пішла. Клем хотів було провести її, та дівчина різко завернула його.

Едекові було соромно за своє поводження. Вона ж не вробила нічого поганого. Така вже в неї глузлива вдача, а що трохи осадила його за дурні покрики, то не без підстав. Вибило його з рівноваги оте все з Красавчиком.

«Тягнеться за мною, як нещастя»,— думав він тепер, чалапаючи рядом з Метеком угору.

— Слухай,— озвався раптом.— Ти питав про Віку. Бачиш, я ще й досі не можу отямитись. Не забувай, що я пережив почуття вбивці, людини, яка хоч і ненавмисне, але вбила... І мені тепер здається, що все це ще не скінчилося, що воно тягнутиметься за мною, вискакуватиме несподівано всяке казна-що, як із цією дівчиною. Розклеївся...

Він говорив пошепки,— не хотів, щоб його чули позаду.

— Перестань! — накинувся на нього Метек. — Годі, крапка. Що ще має статися? Скінчилось і більше не повернеться. Ти ослаб після хвороби, тому й реагуєш гостріше на кожну дрібницю.

— Можливо... але в мене якесь недобре передчуття.

Метек мимоволі засміявся.

— Знаєш, я міг би все уявити, тільки не тебе з передчуттями. Перестань, друже!

Вже на порозі їх радісно зустрів лісничий, вимахуючи якимось папірцем.

— Ну, нарешті дали талон на мотоцикл. Завтра можна забирати.

Метек на радощах аж у долоні заплескав, а тоді, наче того було мало, з розгону перекинувся в снігу, налякавши цим Рекса, який підібгав хвоста і подався в безпечний куток подвір’я.

— Завтра їдемо по мотоцикл! Едек, навчиш мене їздити?

— Усі не поїдемо, навіщо? Попрошу Едека, і махнемо разом санками до Піша... Мені треба побувати в районному управлінні, зостануся там довше, а він випробує, як працює мотор. Тільки чи потягне по снігу? На шосе ще нічого, а як отам через ліс до нас?

Метек легко відмовився:

— Ну що ж, тоді, Клем, гайда до науки, позубримо години дві, а одразу після обіду трошки покатаємося на санях. Ти даси нам коня, тату? Мабуть, уже можна через озеро їхати?

— Краще почекайте. Хай мороз подержить кілька днів, лід потовщає. А коня беріть. У мене сьогодні робота з насінням, деяке недосушилося, жолуді й букові горішки теж треба перелопатити. Ну, Міхал, ходімо.

Клем, дуже здібний хлопець, ревно помагав молодому Гасинцю готуватися до іспитів на атестат зрілості. Був радий цьому, адже та допомога хоч якось виправдувала його перебування в Сумах. А кожну вільну хвилину щось писав і при тому страшенно мордувався. З кабінету, де він спав, а точніше — працював, часто до пізньої ночі було чути, як він годинами гасає з кутка в куток, щось бурчить сам до себе, грюкаючи, відсовує стілець, а дід кінець люто рве папір на дрібні шматочки.

Едек нудьгував, поки ті двоє вчилися. Лісничий категорично заборонив йому будь-яку роботу.

Хлопець тинявся по господарству, возився з собаками і сарною, від першої до останньої сторінки читав газети, од нудьги часом заглядав до книжки. Відтоді, як з’ясувалась ольштинська справа, що так мучила його, Залєський уже трошки сумував за буйним життям двох останніх років. Там завжди щось діялося, були якісь емоції, переживання, зрештою, хоча б уже й горілка.

Згадав про добру чарку і облизав губи.

— Ех!— зітхнув і від нічого робити уклався спати.

Розбудив його Метек, гукаючи на обід.

Викоханий кінь лісничого весело перебирав ногами коло саней, напханих соломою. Хлопці зручно вмостилися в соломі, прикрились кожухами.

— Гайда!

Дорога бігла уздовж молодого лісу, навпроти того місця, де восени були вирубки, потім круто повертала в старий,