Повість про Ґендзі. Книга 1 - Мурасакі Сікібу

рідко хто розуміється на життєвих справах, вона виявилася по-сучасному досвідченою і не втратила голови. Ґендзі вирішив не відкривати їй свого імені, розуміючи, що згодом обставини, що призвели до їхньої зустрічі, викличуть у неї підозру. Ніщо йому не загрожувало, але от ту жорстокосерду, яка понад усе боялася розголосу, він пожалів, а тому дівчину з усіх сил переконував, що кожного разу зупинявся в цьому домі лише для того, щоб зустрітися з нею. Якби на її місці була жінка догадлива, досвідчена, то відразу б усе збагнула, але юна дівчина, попри свою розвиненість, не засумнівалася в його словах.

Вона не була погана собою, але Ґендзі не мав підстав забувати про ту, жорстоку. «Вона десь заховалась і насміхається з мене, як з дурня. Такої впертої особи світ не бачив!» — нарікав Ґендзі, але все одно його думки незмінно вирували навколо неї. Однак він не переставав клястися у вірності й простодушній юній дів­чині, яка йому також сподобалася.

«Ще в давнину люди казали: «Таємне кохання міцніше від явного». Тож полюбіть мене так, як я вас. Моє становище змушує мене до стриманості, і я не можу віддаватися сердечним поривам. Та, боюсь, і ваші родичі не схвалять нашого зв’язку. Але не забувайте й чекайте на мене», — переконував Ґендзі.

«Але ж я не зможу з вами листуватися, бо осоромлюся, якщо люди про все дізнаються», — простодушно зізналася вона.

«Взагалі-то краще, щоб ніхто нічого не знав. А листи переноситиме мій юний помічник. Поводьтеся так, ніби нічого не сталося», — сказав Ґендзі й, підхопивши верхню одежу, яку, напевне, скинула та, безсердечна, вийшов.

Коли Ґендзі взявся будити Коґімі, що лежав поблизу, той притьмом схопився на ноги — мабуть, спав неспокійно. А як тільки він тихенько відчинив двері, то пролунав сердитий голос старої служниці: «Гей, хто там?» — «Я!» — зніяковіло відповів Коґімі. «А чого це ви розгулюєте серед ночі?» — і стара послужливо виглянула назовні. «Та ні, не розгулюю. Просто вийшов ненадовго», — відповів сердито Коґімі, виштовхуючи Ґендзі назовні, але стара, раптом помітивши людську постать у світанковому сяйві місяця, запитала: «А хто це з вами? Часом не Мімбу? Бо такого зросту нема ні в кого...»

Із служниці Мімбу часто насміхалися через її високий зріст. Подумавши, що Коґімі вийшов саме з нею, стара сказала: «Скоро, зовсім скоро, і ви зрівняєтеся з нею своїм зростом», — і також вийшла за двері.

Опинившись у скрутному становищі, Ґендзі ж бо не міг заштовхати стару в будинок, а тому, відступивши до входу на перехідну галерею, став там так, щоб місячне сяйво не падало йому на обличчя. Наблизившись до нього, стара сказала: «І ви сьогодні ввечері побували в нашої пані? А у мене вже з передучора нестерпно болить живіт, тож я хотіла переночувати в нижчих покоях, але пані покликала мене до себе — мовляв, у будинку надто мало людей. От я звечора сюди й перейшла, хоча біль замучив», — поскаржилась вона й, не чекаючи відповіді, скрикнула: «Ой, знову живіт!.. Поговоримо пізніше...» Нарешті Ґендзі мав нагоду піти звідти. Лише тепер він, напевне, зрозумів, наскільки небезпечними є його легковажні пригоди.

Посадивши Коґімі ззаду в карету, Ґендзі вирушив у свою садибу на Другій лінії. Розповідаючи хлопцеві про події минулої ночі, він зневажливо бурчав: «А все-таки ти зовсім ще малий», — і гнівно ляскав пальцями. Жаліючи його, Коґімі навіть не посмів виправдовуватися.

«Твоя сестра так мене ненавидить, що я сам став собі осоружним. Чого вона сторониться мене й не відповідає люб’язно на мій лист? Звичайно, мені далеко до Ійо-но суке, але все-таки...» — ображено казав Ґендзі, однак, лягаючи спати, спочатку накрився її одежею, а поверх неї своєю. Коґімі поклав поруч, щоб вилити на нього своє невдоволення й поговорити.

«Ти дуже милий, але твоя спорідненість з цією безсердечною особою не сприятиме нашій дружбі», — сказав Ґендзі суворим тоном, і Коґімі геть-чисто занепав духом.

Якийсь час Ґендзі лежав, але не міг заснути. Потім, звелівши принести туш, узявся писати не листа, а скоріше вправу з каліграфії...

«Одежу скинула цикада

Й полетіла хтозна-куди,

А я стою під деревом

І більше, ніж колись,

Про неї згадую», —

так написав він, а Коґімі сховав аркуш паперу за пазуху й поніс сестрі.

«А та, друга, про що вона думає?» — жалів Ґендзі, але, добре поміркувавши, вирішив не посилати їй доречного в такому випадку листа. Тонку ж одежу, що зберегла пахощі любої йому особи, поклав біля себе і раз у раз милувався нею.

Коли Коґімі повернувся додому, сестра вже чекала на нього, щоб прочитати йому сувору нотацію: «З ганебної вчорашньої історії я все-таки виплуталась і втекла, але ж позбутися того, що подумають люди, неможливо. Просто жах!.. А яку думку матиме про тебе твій пан, який побачив твій чисто дитячий розум?» — соромила вона брата. Відчуваючи нестерпні докори з обох боків, Коґімі все-таки витягнув з-за пазухи складений аркуш паперу. А сестра, незважаючи на обурення, взяла його і стала читати. «Напевне, ця шкаралупка цикади просякла сіллю, як одежа рибачки з Ісе»[72], — думала вона й не могла заспокоїтися.

А пані Західних покоїв[73], вкрай розгублена, повернулася до себе. Ніхто з прислуги нічого не знав про те, що сталося, а вона, крадькома зітхаючи, щоразу завмирала, коли повз проходив Коґімі, але, на жаль, листа не приносив. Про обман вона не здогадалася, а тому, колись життєрадісна, ставала щораз сумнішою. А та, безсердечна, насилу зберігала спокій і, згадуючи начебто щиру прихильність Ґендзі до себе, думала: «От якби все це відбувалося тоді, коли я ще не була заміжня!» Та, на жаль, повернути минуле назад вона не могла й, не витримавши туги, написала на краю присланого листа:

«Як краплі роси

На крилах цикади

Ховаються в дерева листі,

Так від сліз моїх

Потай мокне рукав».

Вечірнє лице

Головні персонажі:

Ґендзі, 17 років

Пані з Шостої лінії (наложниця-мати Рокудзьо), 24 роки, кохана Ґендзі

Дайні, годувальниця Ґендзі

Кореміцу, син годувальниці Дайні, прибічник Ґендзі

Монах Адзарі, син годувальниці Дайні

Сьосьо, дочка годувальниці Дайні

Уцусемі, дружина Ійо-но суке

Ійо-но суке, чоловік Уцусемі, батько Кії-но камі і Нокіба-но оґі

Коґімі, брат Уцусемі

Аої, 21 рік, дочка Лівого міністра, дружина Ґендзі

То-но цюдзьо, син Лівого міністра, брат Аої, першої дружини Ґендзі

Юґао («Вечірнє лице»), 19 років, кохана То-но цюдзьо, потім Ґендзі

Укон, служниця Юґао

Куродо-но бен, син Лівого міністра, молодший брат То-но цюдзьо та Аої

Імператор Кіріцубо, батько Ґендзі

Лівий міністр, тесть Ґендзі

У той час, коли Ґендзі таємно відвідував одну особу з Шостої лінії[74], одного разу по дорозі з палацу вирішив навідатися на П’ятій лінії до своєї годувальниці Дайні, яка, тяжко занедужавши, постриглася в монахині.

Опинившись у кареті перед замкненими ворітьми її дому, Ґендзі велів своїм супутникам покликати Кореміцу, її сина, а сам тим часом взявся оглядати убогу, безладно забудовану вулицю. Поруч з оселею годувальниці за новим кипарисовим парканом стояв