Повість про Ґендзі. Книга 1 - Мурасакі Сікібу
«О, коли б ваше серце відкрилося мені раніше, коли ще не визначилася моя злощасна доля! — відповіла жінка. — Тоді, можливо, я тішила б себе самовпевненими надіями, що побачимося ще не один раз. Але тепер сама думка про цю скороминущу зустріч доводить мене до відчаю. Тож прошу вас, «хто б не питав — нікому не кажи!»[63].
Видно, що вона страждала. Напевне, Ґендзі не пошкодував ласкавих слів і палких клятв, щоб заспокоїти її.
Та ось заспівав півень, і люди в будинку прокинулися. Було чути голоси супутників Ґендзі: «О, ми сьогодні добряче заспали! Пора готувати карету». З’явився і Кії-но камі:
«Ви так квапитеся, ніби у вашого пана любовне побачення. Хіба не бачите, що зовсім ще темно?»
«На жаль, такого випадку більше не буде, а просто так прийти до неї я не зможу. І навіть переслати їй листа мені не вдасться, — думав Ґендзі, й серце його защеміло від болю. Коли із внутрішніх покоїв вийшла Цюдзьо з розгубленим виразом обличчя, він уже збирався відпустити жінку, але в останню мить затримав її. «Як мені до вас писати? І ваша нечувана холодність, і моя палкість залишиться назавжди в нашій пам’яті як щось неймовірно дивовижне», — сказав він, а його обличчя у сльозах стало ще чарівнішим. Знову заспівав півень, і Ґендзі квапливо вимовив:
«Ще не скінчив я
На вашу безсердечність
Нарікати,
Чого ж тоді уранці
Півень перервав наш сон?»
Але жінка вважала себе негідною уваги такої знатної особи, тож ніякі слова Ґендзі вже не сприймала. Перед її очима стояла постать завжди суворого ненависного Ійо-но суке, і вона тремтіла від самої думки, що буде, якщо хоча б уві сні йому відкриється її таємниця.
«Не встигла я вдосталь
На гірку долю пожалітись,
Як ніч скінчилася,
Та півня крик лиш
Подвоїв мої ридання», —
відповіла вона.
Швидко розвидніло, й Ґендзі провів жінку до дверей покою. У будинку і на подвір’ї вже шуміли люди, коли він, попрощавшись з нею, засунув двері. На душі в нього було так тяжко, ніби їх розділила гірська застава після довгожданої зустрічі.
Зодягнутий у носі, Ґендзі підійшов до південного поруччя і якийсь час милувався садом. Із західного боку гучно піднялось ґратчасте вікно — напевно, за ним стежили легковажні молоді служниці, захоплені красою його особи, що невиразно видніла над невисокою ширмою посередині галереї.
На світанковому небі ще був помітний місяць, і хоча його сяйво зблякло, його обриси вимальовувалися досить чітко. В такий час і байдуже небо залежно від настрою людини може здаватися або чарівно-привабливим, або сумним. Залишаючи будинок Кії-но камі, Ґендзі раз у раз озирався, а його груди стискав біль від самої думки про те, що не зможе з нею навіть листуватися.
Повернувшись у садибу Лівого міністра, Ґендзі не міг спокійно відпочити. Розпачливо думав про те, що навряд чи побачить жінку вдруге, а ще про те, що в неї зараз на душі. «Хоча нічим особливим вона не вирізняється, але гідна того, щоб віднести її до середнього стану відповідно до міркувань обізнаного з жіночими серцями Сама-но камі», — дійшов він висновку.
Останнім часом Ґендзі здебільшого перебував у садибі Лівого міністра. Із сумом згадував дружину Ійо-но суке і тривожився здогадами: «Що вона подумає, якщо не отримає від мене жодної звістки?» — аж поки нарешті, геть-чисто змучений, не викликав до себе Кії-но камі.
«Ви не могли б прислати до мене того хлопця, сина Емон-но камі? — спитав Ґендзі. — Він мені сподобався, і я спочатку візьму його до себе. А потім спробую влаштувати на придворну службу».
Серце Ґендзі від радості калатало, але він питав далі: «Ота його сестра вже привела вам молодшого брата?» — «Поки що ні. Минуло вже два роки, як вийшла заміж за Ійо-но суке, й усе нарікає, що пішла всупереч батьківському заповіту, який хотів бачити її на придворній службі. Кажуть, що незадоволена таким становищем». — «От, бідолаха! А про неї колись прихильно відгукувалися. Вона справді гарна?» — питав Ґендзі. «Можливо, і непогана. Ми живемо окремо, а тому, як вимагають звичаї, залишаємося одне одному чужими».
Так от, минуло ще п’ять чи шість днів, і Кії-но камі привів хлопця. Той не був вродливим, але привертав до себе увагу благородною поведінкою. Підкликавши його до себе, Ґендзі почав по-дружньому з ним розмовляти. Хлопець почувався на сьомому небі. Ґендзі докладно розпитував його про сестру, але той відповідав стисло, ніяковіючи, тож розговорити його було досить важко. Проте Ґендзі таки вдалося йому пояснити, про що йдеться.
«Он воно що...» — подумав вражений хлопець, але своїм дитячим розумом не до кінця все збагнув, а тому подався до сестри. Побачивши його з листом, дружина Ійо-но суке від несподіванки заплакала. Збентежена тим, що може подумати хлопець, вона все-таки розгорнула лист, прикриваючи ним своє обличчя. Лист виявився досить довгим і закінчувався віршем:
«Поки зітхав,
Чи знов присниться
Сон, колись побачений,
Очей я не стуляв
Ні вдень, ні вночі»[64].
Лист був настільки блискучим, що в неї аж сльози затьмарили зір. Усю ніч вона пролежала в роздумах над своєю незбагненною долею, яка їй випала. Наступного дня Ґендзі покликав Коґімі, щоб той зайшов до сестри по відповідь.
«Передай своєму панові, що в нас нема кому читати його листа», — сказала вона, а він, усміхнувшись, відповів: «Мені ж велено, щоб я не помилився. То що я йому скажу?»
Почувши це, дружина Ійо-но суке невдоволено, у великому розпачі, подумала: «Мабуть, він усе йому розповів».
«Ти ще не настільки дорослий, щоб говорити про такі речі. Краще взагалі до нього не ходи», — сердито наказала вона братові. «Але ж пан прислав по мене, то хіба я можу не послухатися?» — відповів той і пішов.
До речі, Кії-но камі був охочим до жінок, зокрема, не міг обійти увагою також свою мачуху, а тому, щоб їй сподобатися, піклувався її братом і всюди брав його із собою.
Покликавши до себе хлопця, Ґендзі дорікнув йому: «Вчора я чекав тебе весь день, а ти, видно, забув про мене...» — і той аж почервонів. «То де ж відповідь?» — запитав Ґендзі, і слово за словом хлопець розповів, що сталося. «Як тобі не соромно? А я так на тебе сподівався!» — сказав Ґендзі й передав йому нового листа.
«Ти, напевно, не знаєш, що я зустрічався з твоєю сестрою набагато раніше від того старого Ійо-но суке, — сказав він, — однак вона відвернулася від мене, вважаючи мене ненадійним, і заручилася опікою цього неотеси. Якщо так, то залишайся зі мною і будь мені сином. Бо та її надійна опора не довго протягне на цьому світі».
«Невже?.. Як жаль!» — подумав Коґімі, й Ґендзі мимоволі замилувався ним. Він не відпускав хлопця від себе ні на крок
