Готель - Артур Хейлі

— У мене ще на кілька хвилин роботи, міс Френсіс.

— Нічого, я почекаю. Знайшли щось цікаве?

Якубець, не відриваючись від роботи, кивнув.

— Дещо є.

— Наприклад?

Він знову записав щось у блокноті.

— Номер п’ятсот дванадцять, Г. Бейкер. Зареєструвався о восьмій десять, ранку. О восьмій двадцять замовив у номер пляшку спиртного, попросив записати на рахунок.

— Може, він чистить зуби спиртним.

Якубець, не розгинаючись, кивнув.

— Можливо.

Але Крістіна знала: куди більш можливе те, що Г. Бейкер з номера п’ятсот дванадцятого — пропаща душа. Мешканець, який одразу по приїзді замовляє в номер пляшку спиртного, автоматично стягає на себе підозру завідуючого кредитом. Звичайно новоприбулі, яким кортить промочити горло після подорожі чи важкого дня, просять принести коктейль з бару. Пляшку ж замовляють, щоб напитися, і такі люди часто не збираються або не можуть розрахуватись.

Крістіна знала також, що Якубець тепер зробить. Він попросить одну з покоївок під яким-небудь приводом зайти в номер 512 і подивитися, що за один отой Г. Бейкер і який у нього багаж. Покоївки знають, на що звертати увагу: гарний одяг і пристойна валізка промовляють самі за себе. Якщо наслідки огляду будуть задовільні, то завідуючий кредитом цим і обмежиться, хоч даний рахунок все одно контролюватиме. Іноді поважні, солідні громадяни наймають номер у готелі спеціально для того, щоб напитися; що ж, якщо вони при цьому нікому не заважають і справно розраховуються — хай собі п’ють на здоров’я.

Коли ж виявиться, що багажу в мешканця немає або його вигляд не викликає довіри, Якубець особисто завітає до нього побалакати. Поводитиметься він обережно й приязно. Якщо мешканець доведе свою платоспроможність чи погодиться сплатити частину грошей наперед, вони розстануться друзями. Якщо ж підозра підтвердиться, завідуючий відділом кредиту діятиме рішуче і невмолимо, таку людину виселять з готелю, перше ніж вона встигне наробити великих боргів.

— Ось іще один, — сказав Якубець Крістіні. — Сендерсон, номер дванадцять нуль сім. Роздає завеликі чайові.

Крістіна перебігла очима кредитну картку під його рукою. В ній стояли дві суми за дрібні послуги — одна в півтора, друга — в два долари. В обох випадках на чай Сендерсон виписав по два долари.

— Типи, що не збираються платити, часто виписують у кредит найбільші чайові, — зауважив Якубець. — Доведеться подивитись, що він за один.

Крістіна знала, що, як і в першому випадку, завідуючий кредитом зважуватиме кожне слово; він повинен не лише вміти розпізнавати пройдисвітів, але й весь час думати про те, щоб не образити чесної людини.

Швидким рухом Якубець згорнув гросбух, кинув його в шухляду й засунув її.

— А тепер я до ваших послуг, — сказав він.

— Ми найняли доглядальницю для мешканця номера чотирнадцять-десять. — Крістіна розповіла про захворювання Олберта Уеллса й пояснила: — Мене непокоїть, чи зможе містер Уеллс розрахуватися з нею — можливо, він не усвідомлює, скільки це коштуватиме. — Вона могла б іще додати, що в даному разі не так дбає про службові інтереси, як уболіває за хвору людину, але, звісно, не сказала цього.

Якубець кивнув головою.

— Атож, приватний медичний догляд може вскочити йому в добрі гроші.

Вони вийшли з бюро оформлення й попрямували вже людним, гомінким вестибюлем до кабінету завідуючого відділом кредиту — маленької кімнати за конторкою портьє. В кабінеті, одна стіна якого була до самої стелі заставлена шухлядками картотеки, працювала секретарка — пухкенька брюнетка.

— Медж, подивись-но, що в нас є на Уеллса, Олберта, — сказав Сем Якубець.

Секретарка мовчки засунула шухляду, над якою працювала, висунула іншу; перебігла пальцями по картках і по паузі проторохтіла:

— З Албукерка? Кун-Репідса? Монреаля?

— З Монреаля, — сказала Крістіна.

Секретарка подала картку, Якубець узяв її і, переглянувши, сказав:

— З ним ніби все гаразд. Зупинявся в нас шість разів. Розплачувався готівкою. Одне невеличке непорозуміння, яке, здається, залагодили.

— Про це я знаю, — сказала Крістіна. — То була наша вина.

Завідуючий кредитом кивнув.

— По-моєму, непокоїтися нема чого. Чесні люди не зраджують своїх звичок так само, як злочинці. — Він повернув картку секретарці, вона вклала її на місце й засунула шухлядку, де, як і в десятках інших на цій стіні, зберігалися відомості про людей, що зупинялися в готелі. — Але я про всяк випадок довідаюся, скільки коштуватимуть послуги доглядальниці, й побалакаю з містером Уеллсом. Може, якщо йому буде важко сплатити зразу велику суму, ми дамо відстрочку.

— Дякую, Семе, — Крістіні полегшало на серці, бо вона знала, що Якубець, такий нещадний до пройдисвітів, чуйно ставиться до людей, які справді потребують допомоги.

Коли вона підійшла до дверей, завідуючий відділом кредиту гукнув їй навздогін:

— Міс Френсіс, а що чути нагорі?

— Друкують лотерейні білети: будуть розігрувати готель, Семе. Я не хотіла казати вам цього, але ви мене змусили.

— Якщо виграш припаде на мій білет, хай його розіграють ще раз, — сказав Якубець. — У мене і так клопоту повна голова.

Крістіна розуміла, що хоч він жартує, на душі в нього коти шкребуть: як багато інших службовців готелю, він побоюється за своє місце. Взагалі фінансові справи готелю не підлягають розголошенню, але відомості про них завжди просочуються; що ж до теперішньої кризи, то чутки про неї ширилися, мов епідемія.

Вона знов пройшла вестибюлем, відповідаючи «доброго ранку!» на привітання розсильних, готельної квіткарки й одного з чергових адміністраторів, що поважно сидів за своєю конторкою. Відтак, проминувши ліфти, легко вибігла головними сходами на другий поверх.

Побачивши чергового адміністратора, Крістіна знов подумала про Пітера Макдермота — його безпосереднього начальника. Після вчорашнього Пітер не йшов їй з мислі. Чи він так само думає про неї? І, ловлячи себе на тому, що їй хочеться, щоб було справді так, вона силкувалася притлумити це почуття. Лишившись сама, Крістіна кілька разів сходилася з чоловіками, але ні до кого не ставилася серйозно. Часом дівчині здавалося, що якийсь інстинкт оберігає її від емоційних струсів, від нових болючих утрат. А проте в цю мить Пітер знову постав у неї перед очима — вона подумала, де він зараз і що робить. І сказала собі: годі про це, рано чи пізно наші стежки сьогодні зійдуться.

4

Безрезультатна розмова в апартаментах хазяїна готелю тільки зіпсувала настрій Пітерові Макдермоту. Прямуючи коридором п’ятнадцятого поверху до ліфта, він думав про те, що, власне, всі його зустрічі з Уорреном Трентом закінчуються на такій ноті. А тим часом як багато він міг би зробити, якби йому бодай на півроку дозволили взяти кермо влади в готелі у свої руки!

Коло ліфта він зупинився й