Готель - Артур Хейлі
— Вчора у нас вільних місць не було, — сказав Уоррен Трент.
— Завжди так: то густо, то пусто. Чи зможемо ми розмістити всіх, хто приїде сьогодні?
— Перше ніж іти до вас, я взявся за арифметику. Загалом звільняється достатня кількість номерів. Вийде майже так на так. Але мене турбує завелика кількість прийнятих нами індивідуальних попередніх замовлень.
Як кожен готель, «Сейнт-Грегорі» приймав замовлень більше, ніж мав вільних номерів. Розрахунок тут був простий: далеко не всі люди, що просять зарезервувати для них номери, потім приїздять у готель, тож завдання полягає в тому, щоб правильно вгадати, скільки замовлень буде недійсних. Здебільшого досвід і щастя допомагають адміністрації викрутитись. Та час від часу в прогнози закрадається помилка, і це призводить до серйозних неприємностей.
Найгірші хвилини в житті адміністратора готелю настають тоді, коли йому доводиться пояснювати обуреному замовникові, що, всупереч листовному підтвердженню, вільних місць у готелі немає. Адміністратора в таких випадках мучить не тільки сором, але й гірка свідомість, що ця людина віднині обминатиме його готель десятою дорогою.
Пітер ніколи не забуде випадку, що стався з ним у Нью-Йорку: делегати з’їзду пекарів вирішили залишитися в готелі ще на один день, щоб уночі прогулятися катером навколо Манхеттена. Але двісті п’ятдесят пекарів з дружинами забули, на жаль, повідомити про своє рішення готельну, адміністрацію, яка сподівалася, що вони звільнять номери для з’їзду інженерів-будівельників. Пітера й досі кидало в жар, коли він згадував шарварок у готельному вестибюлі: кількасот розлютованих інженерів та їхніх жінок, і в руках у багатьох — підтвердження замовлень, зроблених ще два роки тому. Кінець кінцем, оскільки інші готелі міста були також переповнені, новоприбулих розвезли по мотелях на околицях Нью-Йорка — до наступного дня, коли пекарі з невинним виглядом нарешті позабиралися геть. Але пред’явлені інженерами величезні рахунки за проїзд на таксі, плюс кругленька сума компенсації, яку довелося сплатити, щоб уникнути позову, викачали з готельної каси куди більше грошей, ніж дали обидва з’їзди разом узяті.
Уоррен Трент запалив сигару, жестом запросивши Макдермота взяти сигарету з коробки, що стояла на столику поряд. Закуривши, Пітер сказав:
— Я домовився з «Рузвельтом». Мені пообіцяли в разі потреби надати до тридцяти номерів.
«З таким козирем у запасі грати, звичайно, легше, — подумав він. — Хоч робити на нього ставку можна тільки тоді, коли іншого виходу немає».
За критичних обставин навіть найзапекліші конкуренти в готельному бізнесі виручають один одного, добре знаючи, що завтра, може статись, вони поміняються ролями.
— Добре, — сказав Уоррен Трент, огортаючись хмарою сигарного диму. — А які в нас перспективи на осінь?
— Невеселі. Я підготував для вас пояснювальну записку: два профспілкових оргкомітети відмовилися проводити конференції в «Сейнт-Грегорі».
— Чому?
— Причина не нова, і я вже не раз звертав на неї вашу увагу. Ми дискримінуємо кольорових. Це не тільки суперечить законові про громадянські права, а й настроює проти нас профспілкові організації. — Пітер мимоволі глянув на Елоїса Ройса, який саме ввійшов до вітальні із стосом журналів і тепер розкладав їх на журнальному столику.
Не підводячи голови, молодий негр сказав:
— На мене можете не зважати, я не ображуся, містере Макдермот, — Ройс знову, як учора, вимовляв слова з підкреслено негритянським акцентом. — Ми, негритоси, до таких речей звикли.
Уоррен Трент, думаючи про своє, сердито гримнув:
— Не блазнюй.
— Слухаю, сер! — Ройс покинув сортувати журнали, випростався і, дивлячись на них обох, сказав уже звичайним тоном: — Але вам не завадило б зрозуміти: профспілки відмовляються від наших послуг, бо цього вимагають громадські інтереси. І не тільки профспілки стали на цей шлях. Інші організації й просто чесні люди не матимуть з такими, як ми, ніяких справ, доки ми не визнаємо, що часи змінилися.
Уоррен Трент помахом руки зупинив Ройса й сказав Пітерові:
— Чули? А тепер можете відповісти йому самі. Висловів ми тут не перебираємо.
— Річ у тім, — спокійно відказав Пітер, — що я цілком згоден з усім, що він сказав.
— А чому ж ви згодні? — глузливо спитав Ройс. — Тому, що це відповідає інтересам бізнесу? Чи тому, що без дискримінації вам буде легше працювати?
— Що ж, це теж підхожі причини, — відповів Пітер. — Якщо вам хочеться відмовити мені в праві на інші — будь ласка, вважайте, що я керуюся тільки ними.
Уоррен Трент грюкнув кулаком об бильце крісла.
— З мене досить! Завели — «причини, причини!» Обидва ви просто дурні неприторенні, от хто ви!
З цього приводу вони сперечалися вже не раз. Незважаючи на те, що готельні компанії в штаті Луїзіана номінально підкорилися законові про громадянські права, переважна більшість незалежних готелів на чолі з «Сейнт-Грегорі» — була проти змін. Себто, напочатку, поки цей закон був у центрі загальної уваги, вони вдали, ніби виконують його, та потім тихенько повернулися до своєї давньої політики: «Тільки для білих!» Навіть загроза судового переслідування не лякала їх, бо вони знали, що як оплоти сегрегації можуть розраховувати на міцну підтримку з боку впливових місцевих кіл, а тактика юридичного крутійства й зволікань ще багато років убезпечуватиме їх від штрафів та інших неприємностей.
— Ні! — Уоррен Трент люто роздушив сигару в попільниці. — Я вам знову повторюю: інші нам не указ, ми тут іще поживемо по-старому. А на профспілки мені начхати — обійдемося без їхніх конференцій. І взагалі, годі патякати — вже зади до стільців поприлипали. Нумо працювати!
3
Десь о пів на десяту Крістіна Френсіс знайшла Сема Якубця в бюро оформлення. Як завжди в цей час, опецькуватий лисий завідуючий відділом кредиту перевіряв у гросбуху рахунки всіх мешканців готелю. Працював він похапцем, швидкими, нервовими рухами гортаючи сторінки, і сторонньому спостерігачеві цей поспіх міг би навіть видатись ознакою неуважливості. Насправді ж гострі, всевидющі очі завідуючого кредитом не пропускали жодної дрібниці, і саме завдяки його пильності готель заощаджував тисячі доларів, що їх інакше доводилося б списувати як несплачені борги.
На кожного мешканця й кожен номер готелю в гросбуху була окрема кредитна картка. Крізь товсті скельця окулярів Якубець читав імена, перебігав поглядом друковані стовпчики рахунків і час від часу занотовував щось у блокноті. На мить він звів очі на Крістіну й зразу ж знову
