Чужий і найрідніший - Інна Земець

- Лесик, слухай, маю тобі щось сказати.

Та я його вже не слухаю, бачу «швидку» на території, стоїть біля нашого будиночка. Тарас ще й по гальмах вдарити не встиг, а я вже двері відчиняю.

- Стій, я ж іще тачку не спинив! – кричить мені у спину, бо вистрибую ще в русі.

Біжу, не бачу нічого довкола, в передпокої світло, пахне спиртом і тривогою. В кімнату пройти не можу, на порозі батьки Тараса стоять. Намагаюсь їх відштовхнути, та мене розвертають. Не треба слів, я вже розумію що сталося. Вже ніяких слів мені не треба.