Чужий і найрідніший - Інна Земець

- Що, незручно поруч, кров ворожа бентежить? - сумно сміється Леся.

- Ні, Лесик, бентежить інше – як то можна, стільки переживань за свій короткий вік мати.

Більше і не балакали. Здається, нарешті зморило малу, а я до світанку крутився, так і не заснув. Вранці тихо сніданок зготував, у кав’ярню навпроти побіг, як приніс ароматний напій, Леся вже прокинулась.

- Думала, втік, злякався.

- Чого б то? Не знайшов у тебе кавоварку, пішов у кафешку.

Цього разу вдалося нагодувати, не сперечалася. Провели день як зазвичай вони з Мілкою проводили – дивились на пригоди Джона Маклейна. Під третю частину і вирубилась і проспала аж до наступного ранку. І я поруч примостився і заснув. Вранці хотів тихо зібратись, та почула, пішла з нетрів шафки турку видобула, нагодувала і з собою їжі зібрала. Попередила, що завтра у гості не чекає. І робота накопичилась, і хоче на самоті побути. Взяв обіцянку, що писатиме щодня, а як щось знадобиться – телефонуватиме у будь який час. Біля дверей ухопив ї в обійми, притулив швиденьео до себе і бігом у двері скочив, бо близькість до неї нездорові відчуття збурили, аж зовсім не родинні.