Місячний камінь - Вилки Коллінз

Тут на хвилину треба спинитися.

Вдавшись до спогадів і перегорнувши щоденник Пенелопи, я бачу, що ми можемо швидко познайомитися з періодом між приїздом містера Френкліна Блека і днем народження міс Речел. Більша частина цього часу минула, не принісши з собою нічого, що варто було б занотувати. З вашого дозволу і з допомогою Пенелопи, я згадаю тут лише про деякі події, щоб потім далі розповідати історію день за днем, як тільки ми дійдемо до того часу, коли Місячний камінь став у нашому домі предметом загальної уваги.

Почну з пляшечки чорнила, що приємно пахло, яку я знайшов уночі на посипаній гравієм доріжці.

Наступного ранку (двадцять шостого числа) я показав містерові Френкліну цю чаклунську штуковину й розповів йому про нічну пригоду. Містер Френклін вирішив, що індуси не тільки полювали за алмазом, але й були настільки наївними, що вірили в своє чаклунство (він мав на увазі ті знаки, які вони робили над головою хлопчика, наливши чорнила на його долоню і сподіваючись, що хлопчик побачить людей і предмети, недоступні для людського ока). Містер Френклін сказав мені, що і в нас, так само як і на Сході, є люди, які займаються цими чудернацькими фокусами (однак без чорнила) і називають їх французькою назвою, чимсь на взірець «ясновидіння».

— Запевняю вас, — сказав містер Френклін, — індуси переконані, що ми залишили алмаз тут, і привели з собою ясновидющого хлопчика, щоб він показав їм дорогу до нього, як тільки вони проберуться вночі в будинок.

— Ви гадаєте, сер, що вони повторять свою спробу? — запитав я.

— Це залежить від того, що саме хлопчик може сказати. Якщо він здатний побачити алмаз крізь залізний сейф фрізінголльського банку, індуси поки що не турбуватимуть нас своїми відвідинами, а якщо ні — ми ще матимемо нагоду схопити їх у чагарнику раніше, ніж мине кілька ночей.

Я чекав, цілком упевнений, що ми матимемо нагоду застукати «непроханих гостей», але дивна річ — нагода ця більше не повторилася.

Чи довідались фокусники в місті, що містер Френклін був у банку, і зробили з цього відповідний висновок, чи хлопчик насправді зміг побачити алмаз там, де він тепер зберігався (у що я особисто аж ніяк не вірю), чи це, врешті, було простим збігом обставин, але незаперечним було одне: жодна тінь індуса більше не з'являлась біля нашого будинку протягом тижнів, що лишились до дня народження міс Речел. Фокусники все ще ходили по місту й околицях, займаючись своїм ремеслом, а містер Френклін і я вирішили почекати, що буде далі, не турбуючи передчасно пройдисвітів своєю підозрою. Цим звітом про вчинки обох сторін і закінчується все, що я маю поки що сказати про індусів.

З двадцять дев'ятого числа міс Речел і містер Френклін знайшли новий спосіб бавити час, який інакше їм нікуди було б подіти. Є причини звернути особливу увагу на заняття, яке їх захопило, бо воно має певне відношення до того, що сталося пізніше.

Взагалі кажучи, в житті вельможних панів є дуже небезпечний підводний камінь — їхнє власне неробство. Життя цих панів здебільшого проходить у вишукуванні якого-небудь заняття; і цікаво спостерігати — особливо якщо у них є смак до чогось розумового, — як часто вони необачно втягуються в бридке заняття. В дев'яти випадках з десяти вони починають або мучити кого-небудь, або псувати що-небудь і при цьому вони твердо переконані, що вдосконалюють свій розум тоді, як, просто кажучи, тільки зчиняють розгардіяш у будинку. Мені доводилось бачити, як пани (на превеликий жаль, дами не були винятком) розгулюють цілими днями, наприклад з порожніми коробочками з-під пілюль і ловлять ящірок, жуків, павуків і жаб, а повертаючись додому, настромлюють бідолах на булавки або безжалісно ріжуть їх на шматочки. Ви бачите, як ваш пан чи паш розглядають у збільшувальне скло нутрощі павука, або ви натрапляєте на східцях на жабу без голови; і коли ви хочете довідатись, що означає ця огидна жорстокість, вам кажуть, що молодий пан чи молода пані мають нахил до природознавства. Іноді, знову-таки, ви бачите, як вони цілими годинами псують чудові квіти гострими інструментами задля безглуздої цікавості — з чого зроблені квіти. Хіба колір їхній зробиться кращий або запах буде приємніший від того, що вони це взнають? Але треба ж бідолашним панам провести час, вірніше, треба ж якось згаяти час. О, панове! Ви борсалися в грязюці й ліпили з неї пиріжки, коли були дітьми, а коли виросли — поверхово займаєтеся бридкими науками, ріжете павуків і псуєте квіти. У першому і в другому випадку весь секрет полягає в тому, що вашій бідолашній безтурботній голові нема про що думати, а вашим бідолашним бездіяльним рукам нема чого робити. І кінчається тим, що ви починаєте псувати фарбами полотно і наробите на весь будинок смороду; або розведете в скляному ящику з брудною водою пуголовків, від яких усіх у будинку нудить; або почнете відкопувати і збирати тут і там шматочки камінців, посипаючи ними домашню провізію; або займаєтесь фотографією, бруднячи свої пальці і нещадно спотворюючи фізіономії всіх мешканців будинку. Безперечно, доводиться тяжко людям, які своїми руками мусять здобувати засоби до життя: одяг, щоб прикрити своє тіло, пристанище від негоди, їжу, щоб існувати. Але порівняйте найтяжчу працю, яку вам будь-коли доводилось виконувати, з тим неробством, яке змушує псувати квіти й перевертати шлунки павуків, і дякуйте своїй щасливій зірці, що ваша голова повинна про щось думати, а ваші руки повинні щось робити.

З задоволенням скажу, що містер Френклін і міс Речел не мучили нікого. Вони обмежились тим, що вчинили розгардіяш, а зіпсували, треба віддати їм належне, всього-на-всього дверну панель.

Універсальний геній містера Френкліна, який нахапався всього потроху, дійшов і до так званого «декоративного живопису». Він повідомив нам, що винайшов нову суміш для розведення фарб, так званий «розчинник». Із чого він виготовляється, я не знаю, а що він являє собою, можу