Місячний камінь - Вилки Коллінз

сказати в двох словах: він смердів. Оскільки міс Речел неодмінно хотіла випробувати свої здібності на цій суміші, містер Френклін послав у Лондон за матеріалами і приготував речовину з таким запахом, що навіть собаки чхали, коли заходили до кімнати; примусив міс Речел одягти фартушок з нагрудником і дав завдання розмальовувати її власну маленьку вітальню, названу, через брак відповідного англійського слова, «будуаром». Почали з дверей. Містер Френклін зіскріб з них пемзою весь чудовий лак і зробив те, що він назвав «ґрунтовкою». Потім міс Речел розмалювала двері, за його вказівкою й допомогою, візерунками і девізами — грифонами, птахами, квітами, купідонами тощо, копіюючи малюнки, зроблені знаменитим італійським живописцем, імені якого я не пригадую, — того самого, що залишив світові кілька своїх дів Марій і мав кохану з булочної. Робота ця довго тривала і до того ж була брудна. Але наша панна й молодий джентльмен, здавалося, не втомлювались за нею. Коли не їздили верхи, не приймали гостей, не сиділи за столом, не співали, — вони удвох, примостившись рядочком і проявляючи бджолину працьовитість, псували двері. Який це поет сказав, що сатана завжди придумує якусь шкоду навіть і для рук нероб? Якби він був на моєму місці в цьому будинку й бачив міс Речел із пензлем, а містера Френкліна з його розчинником, він не зміг би написати нічого правдивішого від того, що пишу я.

Варто згадати наступний день, неділю, четверте червня.

Того вечора ми в кімнаті слуг уперше обговорили домашнє питання, яке, так само як і розмальовування дверей, має відношення до майбутніх подій.

Спостерігаючи, як містерові Френкліну і міс Речел приємно бути разом і яка це була б з усіх поглядів чудова пара, ми, цілком природно, гадали, що вони, окрім розмальовування дверей, займуться чимось іншим; дехто з нас говорив, що не мине й літо, як у будинку буде весілля. Інші (на чолі зі мною) погоджувалися, що, цілком імовірно, міс Речел вийде заміж, але сумнівалися (з причин, які зараз будуть викладені), що містер Френклін Блек буде її женихом.

У тому, що містер Френклін закоханий, ніхто не сумнівався. Труднощі полягали в тім, щоб зрозуміти міс Речел. Дозвольте познайомити вас з нею; після цього полишу вам самим розгадати її,с— якщо ви зможете це зробити.

В день народження нашої молодої панночки, що настане двадцять першого червня, їй сповниться вісімнадцять років. Якщо вам подобаються брюнетки (а вони, як я чув, останнім часом не в моді у великосвітському товаристві) і якщо у вас немає особливої прихильності до солідної комплекції, я скажу, що ви зроду не бачили такої гарненької дівчини, як міс Речел. Вона була маленька і струнка, але з чудовою поставою. Досить побачити, як вона сідає, встає і, особливо, як вона ходить, і ти переконуєшся, що грація її фігури (якщо ви пробачите мені цей вираз) була цілком природною і не залежала від її вбрання. Я ніколи ні в кого не бачив такого чорного волосся, як у неї. Очі її були такі ж чорні, як і волосся; ніс, повинен я визнати, трохи замалий. Рот і підборіддя (говорячи словами містера Френкліна) — ласі шматочки для богів, а колір її обличчя (за твердженням того ж самого незаперечного авторитету) був такий же ясний, як і сонце, з тією великою перевагою, що на нього завжди приємно дивитись. Додайте до всього вищесказаного, що вона тримала голову прямо, гордовито, аристократично і мала чистий, дзвінкий, як метал, голос і посмішку, яка дуже мило виникала спочатку в очах, перш ніж з'явитись на губах, — і ось вам на весь зріст її портрет; я намалював його так, як зумів.

А що можна сказати про її вдачу? Невже в цього чудового створіння не було вад? У неї було стільки ж їх, скільки й у вас, добродійко, — ні більше, ні менше.

Якщо говорити серйозно, то моя мила гарненька міс Речел, поряд з безліччю принад і чарівностей, мала одну ваду і, заради справедливості, я змушений це визнати. Міс Речел відрізнялась від більшості своїх ровесниць тим, що в неї були свої власні ідеї і вона була така вперта, що навіть не визнавала мод, якщо ці моди не задовольняли її. В дрібницях така незалежність була цілком стерпна, але в справах важливих заходила (як вважали міледі і я) занадто далеко. Міс Речел міркувала так, як взагалі мало хто з жінок удвічі старших за неї міркує, ніколи не питала поради, ніколи не говорила зарані, що вона збирається робити, ніколи ні з ким не ділилася секретами й потаємними думками, — навіть з матір'ю. В малих і великих справах, з людьми, яких вона любила, і з людьми, яких вона ненавиділа (в першому і другому випадку з однаковою енергією), міс Речел завжди діяла по-своєму, покладаючись і в радісні, і в прикрі хвилини свого життя тільки на себе. Дуже часто я чув, як міледі казала:

— Найкращий друг і найлютіший ворог Речел — вона сама.

Додам до цього ще одне і на цьому закінчу.

При всій її потайності і свавільності, в ній не було й тіні фальші. Я зроду не пам'ятаю, щоб вона будь-коли не додержала слова; я не пам'ятаю, щоб вона будь-коли сказала «ні», думаючи «так». Пригадую, як у дитинстві ця добра душа не раз приймала на себе провину й зазнавала кари за яку-небудь провину любимої подруги; ніхто ніколи не чув від неї признання, коли це викривалось і її допитували. Але ніхто при цьому не чув також, щоб вона збрехала. Вона дивилась вам прямо в обличчя, хитаючи своєю голівкою, і говорила просто:

— Не скажу!

Знову покарана за це, вона признавалася, що жалкує, промовивши «не скажу», але, незважаючи на те, що її садовили на хліб і воду, все-таки мовчала. Свавільна, страшенно свавільна іноді, — я згоден з цим; а все ж таки це було найчарівніше створіння, яке будь-коли родилось на світ. Можливо, ви знайдете тут деяку суперечність. У такому разі дозвольте сказати вам по секрету. Вивчайте уважніше вашу дружину протягом двадцяти чотирьох годин. Якщо ваша добра дружина не буде суперечити