Місячний камінь - Вилки Коллінз

— Отже, ви й справді вірите, сер, — сказав я, — що змова існувала?

— Не володіючи чудовим, «здоровим глуздом» мого батька, — відповів містер Френклін, — я гадаю, що життю полковника справді загрожувала небезпека, про що він і говорив. А запечатані інструкції пояснюють, чому він все-таки помер спокійно у своєму ліжку. В разі його насильної смерті (тобто на випадок, якби від нього не одержали умовленого листа в заздалегідь призначений день) батько мій повинен був таємно відіслати Місячний камінь в Амстердам знаменитому майстрові, щоб той розбив його на чотири або шість окремих каменів. Брильянти ці продати, а виручені гроші використати на заснування тієї кафедри експериментальної хімії, про яку потім полковник згадав у своїй духівниці. Тепер, Беттередж, напружте-но свій винахідливий розум і скажіть, який висновок можна зробити з вказівок полковника?

Я зараз же напружив свій розум. Але через властиву моєму розумові англійську забарність, у мене в голові все переплуталось, поки містер Френклін вказав на те, що саме вбачати в цьому.

— Запам'ятайте, — сказав містер Френклін, — що цілість алмаза як єдиного каменя була дотепно поставлена в залежність від збереження життя полковника. Він не задовольнився тим, що сказав би ворогам, яких побоювався: «Вбийте мене — і ви будете не ближче до алмаза, ніж тепер; він там, звідки ви не можете його дістати, — в підвалах банку». Він сказав замість цього: «Вбийте мене, і алмаз перестане бути алмазом: стане не тим, чим був». Що це означає?

Тут, як мені здалося, мене осяяла видатна далекоглядність, властива іноземцям.

— Знаю, — сказав я. — Це означає, що ціна алмаза зменшиться і злодії залишаться в дурнях.

— Нічого подібного! — промовив містер Френклін. — Я про це дізнався. Алмаз із плямою, розбитий на окремі частини, коштуватиме дорожче, ніж цілий, із тієї простої причини, що чотири або шість чудових брильянтів разом повинні коштувати дорожче, ніж один великий алмаз, який має пляму. Якби метою змови була звичайна крадіжка заради здобичі, інструкції полковника зробили б алмаз ще привабливішим для злодіїв. За нього можна було б одержати більше грошей, а продати його значно легше, якби він вийшов з рук амстердамських майстрів.

— Помилуй боже, сер! — вигукнув я. — В чому ж тоді полягала змова?

— Змова, вчинена індусами, яким раніше належав алмаз, — сказав містер Френклін, — пов'язана з якимсь стародавнім індійським забобоном. Така моя думка, і вона підтверджується одним фамільним документом, який зараз при мені.

Тепер я зрозумів, чому поява трьох індійських фокусників біля нашого будинку здалась містерові Френкліну обставиною, що заслуговує на увагу.

— Я не хочу нав'язувати вам свою думку, — вів далі містер Френклін. — Думка про обраних служителів індійського культу, які присвятили себе, незважаючи на всі труднощі й небезпеки, завданню повернути священну національну дорогоцінність, і вичікували для цього слушного моменту, — ця думка, як мені здається, цілком узгоджується з тим, що нам відомо про терпіння східних племен і про вплив східних релігій. Крім того, я людина з живою уявою: м'ясник, булочник і податковий інспектор не здаються мені єдиною правдоподібною реальністю. Нехай же мій здогад оцінюється як завгодно; перейдімо до єдиного практичного питання, що стосується нас. Чи залишиться в силі змова навколо Місячного каменя після' смерті полковника? І чи знав полковник про це, коли залишав своїй племінниці подарунок до дня її народження?

Я починав розуміти, що справа ця кінець кінцем стосується міледі і міс Речел. Жодне слово, сказане містером Френкліном, тепер не випадало з моєї уваги.

— Коли я взнав історію Місячного каменя, — вів далі містер Френклін, — мені не дуже хотілось привозити його сюди, але містер Брефф нагадав, що хто-небудь повинен же передати моїй кузині спадщину від дядька і що я можу зробити це з таким же успіхом, як і будь-хто інший. Коли я забрав з банку алмаз, то мені здалося, що за мною слідкує на вулиці якась обірвана смуглява людина. Я пішов до батька за своїми речами і знайшов там лист, який несподівано затримав мене в Лондоні. Я повернувся в банк з алмазом і знову побачив цю людину. Знову забираючи алмаз із банку сьогодні вранці, я зустрів цю людину втретє, вислизнув від неї й поїхав (перше ніж вона встигла напасти на мій слід) ранковим, замість вечірнього, поїздом. Ось я тут з алмазом у повній цілості, — і яку ж першу новину я чую? Я довідуюсь, що тут побувало троє мандрівних індусів і що мій приїзд із Лондона і те, що я повинен мати при собі, були головним предметом їхньої розмови у той час, коли вони думали, що вони самі. Не буду просторікувати про їхні маніпуляції з чорнилом, про те, як хлопчику веліли дивитись на нього, щоб побачити людину, що була далеко, і тому подібне. Штука ця (яку я часто бачив на Сході) і на мою думку, і на вашу — звичайнісіньке шахрайство. Питання, яке ми повинні зараз вирішити, полягає в тому, чи не помиляюсь я, надаючи великого значення простій випадковості, чи справді ми маємо доказ, що індуси натрапили на слід Місячного каменя з тієї хвилини, як його взято з банку?

Але ні він, ні я, як здавалось, не мали наміру займатися цим дослідженням. Ми подивились один на одного, потім на приплив, який повільно, все вище й вище, затоплював Тремтливі піски.

— Про що ви думаєте? — раптом спитав містер Френклін.

— Думаю, сер, — відповів я, — що мені хотілося б закопати алмаз у цей хисткий пісок і в такий спосіб вирішити це питання.

— Якщо у вас в кишені є вартість Місячного каменя, — відповів містер Френклін, — оголосіть це, Беттередж, та й край!

Цікаво відзначити, як підбадьорює людину невеликий жарт, коли в неї неспокійно на душі. Тоді нам здалась дуже кумедною думка покінчити з законною власністю міс Речел і завдати містерові Блеку, виконувачу духівниці, величезного клопоту, хоч тепер я не можу