Місячний камінь - Вилки Коллінз

про індійський алмаз. Я зненавидів цей злощасний скарб, і нехай вже хтось інший розповість про Місячний камінь усе, що ви захочете довідатись. А я хочу повідомити вас про факт з історії сім'ї, про який досі ніхто не згадував і до якого я не дозволю вам поставились неповажливо. Факт, на який я натякаю, — весілля міс Речел і містера Френкліна. Ця цікава подія відбулася в нашому домі в Йоркшірі, у вівторок, дев'ятого жовтня тисяча вісімсот сорок дев'ятого року. Я одержав з нагоди цього новий костюм. А молода парочка поїхала в Шотландію провести медовий місяць.

З дня смерті моєї бідної пані сімейні торжества в нашому домі стали рідкістю, і я з нагоди весілля, признатися, хильнув зайвого.

Якщо вам коли-небудь траплялося робити щось подібне, ви мене зрозумієте. А якщо не траплялося, то ви скажете, напевно: «От гемонський дідуган! З якої речі він говорить про це?» Зараз почуєте, навіщо я це говорю.

Отож, перепустивши чарчину (бог з вами! ніби у вас самих немає слабості! тільки ваша слабість — не моя, а моя — не ваша), я слідом за цим удався до надійних ліків, а мої ліки, як ви знаєте, — це «Робінзон Крузо». На якому саме місці розгорнув я цю неперевершену книгу, точно не скажу; але рядки, що в кінці уляглися перед моїми очима, мені добре запам'яталися: вони були на сторінці триста вісімнадцятій — там, де мова йде про домашні справи Робінзона Крузо і його одруження. Ось вони:

«З такими думками я оглянув своє нове становище: я мав дружину (зверніть увагу: містер Френклін — теж!) і новонароджену дитину. (Зверніть знов увагу! Це саме може статися і з подружжям Френкліна!) — і тоді моя дружина…» Що зробила чи не зробила дружина Робінзона Крузо «тоді», мене вже ніскільки не цікавило. Я олівцем підкреслив місце про дитину і заклав його шматочком паперу: «Побудь-но тут, — промовив я до закладки, — поки шлюб містера Френкліна і міс Речел не станс на кілька місяців старший, а там побачимо!»

Минуло кілька місяців (більше, ніж я розраховував), а нагоди звернутись до закладки не траплялося. Настав листопад тисяча вісімсот п'ятдесятого року, коли, нарешті, містер Френклін входить до мене в кімнату в надзвичайно піднесеному настрої й каже:

— Беттередж! У мене є новина для вас! Через кілька місяців у цьому домі щось трапиться!

— А це стосується сімейства, сер? — питаю я.

— Безперечно, це стосується сімейства, — каже містер Френклін.

— А скажіть, будь ласка, чи має ваша добра жіночка якесь відношення до цього?

— Вона має пряме відношення до цього, — каже містер Френклін, починаючи дивуватись.

— Ні слова більше, сер. Дай боже вам щастя обом, щасливий чути про це! — відповів я.

Містер Френклін витріщився на мене, мов громом прибитий.

— Дозвольте з'ясувати, звідки ви роздобули ці відомості? — спитав він. — Я сам довідався про це, під найбільшим секретом, усього п'ять хвилин тому.

І ось тут настав час вийняти «Робінзона Крузо»! Це була нагода прочитати йому уривочок про немовля, який я підкреслив у день одруження містера Френкліна! Я прочитав ці чудові слова з виразом, що відповідав їх значенню, а потім суворо глянув йому в обличчя.

— Ну, сер, а тепер ви вірите в «Робінзона Крузо»? — спитав я з урочистістю, що якнайбільше пасувала до даного випадку.

— Беттередж, — промовив містер Френклін так само урочисто, — я увірував нарешті!

Ми потисли один одному руки, і я відчув, що направив його на путь істини.

Повідомивши про цей незвичайний випадок, я зникаю зі сторінок книги. І щоб ніхто не сміявся над цим єдиним у своєму роді епізодом. Будь ласка, скільки хочете потішайтеся над чим завгодно, про що я розповів. Але, їй-богу, все написане про Робінзона Крузо — свята правда, і прошу вас поставитися серйозно до цих рядків.

Ну, ось і все розповів. Леді і джентльмени, вклоняюсь і закінчую історію.

ЕПІЛОГ
ЯК БУЛО ЗНАЙДЕНО АЛМАЗ
I. Свідчення підлеглого детектива Каффа (1849)

Двадцять сьомого червня торік я одержав інструкції від сержанта Каффа стежити за трьома особами (за зовнішнім виглядом це індуси), яких підозрювали у вбивстві. Цього ранку їх бачили на Тауерській пристані.

Я виїхав з Лондона пароплавом, що належав іншій компанії і вирушав уранці в четвер, двадцять восьмого червня. В Роттердамі мені вдалося відшукати капітана пароплава, що вийшов з Лондона в середу. Він сказав мені, що справді, індуси були пасажирами на його судні, але тільки до Гревзенда. Доїхавши до цього місця, один з них спитав, коли вони прибудуть у Кале. Почувши, що пароплав іде в Роттердам, цей індус від імені всіх трьох висловив надзвичайне здивування: виявляється, він і його друзі помилились. Вони ладні були (сказав він), пожертвувати грошима, заплаченими за проїзд, якщо капітан пароплава погодиться висадити їх на берег. Зглянувшись на становище іноземців і не маючи причин затримувати їх, капітан дав сигнал береговому човну, і всі троє залишили судно.

Було ясно, що індуси заздалегідь наважились на цей вчинок, щоб заплутати сліди, і я, не гаючи часу, повернувся в Англію. Я зійшов з пароплава в Гревзенді і з'ясував, що індуси поїхали звідси в Лондон. Я — туди, але вони подалися вже в Плімут. Розшуки в Плімуті показали, що вони сорок вісім годин тому відпливли прямо в Бомбей індійським судном «Б'юлі Касл».

Одержавши ці відомості, сищик Кафф сповістив бомбейські власті сухопутною поштою, щоб поліція з'явилась на кораблі негайно після прибуття його в порт. Після цього кроку я вже більше не мав відношення