Мир хатам, війна палацам - Юрій Корнійович Смолич

Королевич стояв, витягнувшись, нерухомо.

— Гвинт! — знову зарепетував Драгомирецький, але це було вже ридання. — Чи ти хочеш, щоб нас розстріляли?

Королевич прошепотів:

— Я б волів, щоб мене розстріляли, тільки б… спинити наступ…

— Ідіот! — схлипнув Драгомирецький.

Він взявся за каску, готовий натягнути окуляри собі на очі, але зразу відкинув на спину, схопив флягу при боці і тремтячими пальцями почав відгвинчувати капшучок, — ковтнути спирту, і байдуже: оп'яніння — єдиний порятунок, коли ти нічого не можеш зробити, коли ти — ніщо.

Але Королевич перехопив руку пілота:

— Не треба… поручик! Перед вильотом! Що ви робите!?.

Драгомирецький слухняно залишив флягу, але правою рукою розстебнув кобуру і вийняв пістолет.

Королевич пополотнів, але витягнувся струнко:

— Стріляйте, поручик!

Та зразу ж він кинувся вперед і вхопив Драгомирецького за руки: поручик цілив собі в скроню. Королевич був дужий, а поручик у цю хвилину — кволий, як хлопчик: Королевич затис йому зап'ястя, і пістолет впав їм під ноги.

— Ви… хлопчак… механік… — заплакав Драгомирецький, взявся обома руками за троси, підтягнувся і стрибнув у гондолу. — На десятому кілометрі дві зелені вниз! — гукнув він через плече, як гукають «будь я проклятий». — Гвинт!

Він насунув каску, застебнув її і взявся за прибори.

Коли літак злетів і ревіння мотора перейшло в ритмічне гудіння, Королевич прокричав Драгомирецькому в вухо:

— Попереджаю: я вистрибну з парашутом! Ми мусимо попередити про небезпеку!

Ранцеві парашути Котельнікова — новинка вітчизняної авіації — були і в пілота, і в авіатехніка, але стрибати з парашутом їм ще не доводилося: створені Котельніковим у київських авіамайстернях парашути KP–1 тим часом використовувались в авіації тільки на випадок аварії…

Сонце вже стояло високо, і в Києві в цей час почалась маніфестація.

Мимо Думи — церемоніальним маршем, громохко карбуючи крок, — пройшли два батальйони офіцерів: прапорщики, поручики і капітани. Вони були в повній офіцерській формі, але по–солдатському під гвинтівкою. З тротуарів їх вітали гучними оплесками. Варта георгіївських кавалерів, вишикувана понад тротуарами для додержання порядку, взяла по–єфрейторському на караул. З балкона Думи сам командуючий військовим округом — від сьогодні вже не полковник, а генерал — Обєручев гукнув до офіцерів:

— Хай живе перемога!

І прапорщики, поручики та капітани відповіли:

— Смерть!

На лівому рукаві в кожного офіцера на чорному оксамитовому ромбі був вицяткуваний череп і дві схрещені гомілки. Це марширували два ударні батальйони смерті, сформовані з офіцерів київських штабів та офіцерських шкіл.

Батальйони смерті продефілювали по Великій Васильківській на станцію Київ–Другий, повантажились в ешелони і рушили на захід — на фронт.

За батальйонами смерті пройшла Хрещатиком і громадська маніфестація. Організовано її з урахуванням петроградського досвіду: маніфестація в Петрограді почалась ще рано–вранці, і телеграф вже приніс перші відомості про неї.

В Петрограді демонстрацію проти наступу на фронті, яку готувались провести більшовики, есерівсько–меншовицьке керівництво Першого всеросійського з'їзду Рад заборонило. Замість антивоєнної демонстрації есерівсько–меншовицький провід вирішив улаштувати патріотичну маніфестацію. Транспаранти з написами «Довіряємо Тимчасовому урядові», «Геть розкол, хай живе єдність!», «Війна до перемоги!» роздано ще звечора всім колективам та організаціям.

Та великий був подив організаторів маніфестації, коли вранці вони не побачили над колонами маніфестантів жодного з своїх дбайливо заготовлених транспарантів. Навіть есерівські та меншовицькі організації не наважились пронести містом ці гасла. Люди йшли або зовсім без транспарантів, або зі звичайними прапорами «Пролетарі всіх країн, єднайтеся!» та з плакатами, накресленими нашвидкуруч. Це були пролетарські колективи з Виборзької, Ліговки, Колпіна та островів або окремі військові частини. Написи на плакатах були: «Геть війну!», «Геть десять міністрів–капіталістів!», «Вся влада — Радам!»

Сто вісімдесятий піший полк ніс такі ж плакати, тільки написи на них були українською мовою, і був ще плакат: «Вимагаємо автономії України!» Ніс його член солдатського комітету полку Юрій Коцюбинський.

Робітничі і селянські колони попрямували на Марсове поле і схилили свої прапори над могилами жертв революції.

Київські організатори патріотичної маніфестації, користаючи з