Присмак волі - Володимир Кільченський

Від печі пашіло жаром, і четвірка вояків знайшла собі місце поближче до дверей. Для тих, хто бажав натирати тіло глиною, просто на долівці, в кутку, лежала купа рудої глини. Хлопці брали її у пригорщі і терли один одного по спинах лляними шматками тканини. Гамір стояв неймовірний, кожен з неабияким завзяттям очищався від бруду, та коли хтось не витримував таких натирань, то лаяв своїх помічників або періщив їх шматками тканини.

Підлужний узявся шмугляти Василя Чепігу. Коли став натирати глиною спину, побачив, що вона в нього вся у згоїнах. Василь зрозумів, що Андрій завагався, і закричав до нього:

— Хутчіше, Андрію, натирай! Давно то було, зажило вже, як на собаці!

Тут у суцільній завісі пари неможливо було признати, де чиї козаки, і Андрій із Яремою, ні на що не звертаючи уваги, із задоволенням шмугляли спини десятників, що ті аж вигиналися від надмірної старанності.

Дійшла черга ідо хлопців, і тепер їм було непереливки. Василь своїми ручищами так відтирав Підлужного, що він не витримав і закричав:

— Та, пане Василю, ви мені ребра покалічите! А я хлопець молодий!..

Чепіга зареготав, проте став тихіше шмугляти спину, а коли упорався, ляснув Андрія по сідниці шматком тканини і наказним голосом крикнув:

— А зараз усі у воду! Швидко!

Хлопці зірвалися з полу, і вся четвірка подалася, блимаючи сідницями, до пройми лазні, що виводила до озерця. Відкинувши полог, опинилися на обледенілому настилі і, не встигши оговтатись, шубовснули у крижану воду, безладно метляючи руками.

Андрій, не пам’ятаючи себе, кричав на весь голос, проте нічого не чув, бо поруч виринали з води інші пірнальники і його голос тонув у загальному гвалті. Хапаючи повітря, він раз у раз занурювався, і коли вже не відчував нестерпні холодні колючки по всьому тілу, став пробиратися до східців крізь тіла волаючих купальників. Прожогом заскочив до лазні і, схопивши коряк, набирав гарячу воду та поливав себе. Поряд опинилися друзі й поспіхом робили те ж саме.

Коли ватагою йшли із лазні, від хлопців сходила пара, як з киплячого казана, а вже регіт такий стояв, що й ворони зривалися з дерев та летіли подалі від гріха.

Повернувшись із лазні, побачили чималу кількість різноманітного одягу, що лежав просто на снігу перед їхніми наметами. Пилипенко з Чепігою призначили помічників до себе і стали підбирати вбрання для козаків.

Нелегкою це було справою, чимало козаків не знали, як правильно одягати різні там гаптовані кунтуші з гачками та зав’язками, каптани, дублянки, кучми з хутра — натягали задом наперед. Крім гвалту тут було ще й багато незгоди. Двоє друзів сперечалися, кому з них дістанеться кожух, покритий тканиною, а кому — свита. Один із козаків, примірявши кобеняк, хотів відірвати від нього каптур, щоб краще було видно високу смушеву шапку. Поміж одягу попадалося і жіноче вбрання, і коли козаки жартома натягали його на себе, Пилипенко, сердячись, відбирав і жбурляв убік.

Зрештою вдалося підібрати одяг для всіх, і козаки стали втихомирюватись і вже хизувались один перед одним незвичною одежиною.

Андрію з Яремою дістались добротні кожухи, та ще й по смушевій кучмі, Андрію — сива, яка пасувала до його синіх очей, а Яремі — чорна. А Макар уже вкотре навчав своїх козаків, щоб верхній одяг тримали у нашвидкуруч збудованій комірчині.

Настав час обідати, і всім було дозволено відпочити та привести до ладу отримані обновки.

Перед настанням сутінок сотню швидко зібрали біля конюшні, і полковник Лаврін Капуста став розповідати козакам, як вони мають поводитися при зустрічах Хмельницького з людом, слухачами духовної школи Петра Могили та при зачитуванні листа разом із київським війтом. Питаннями полковника не засипали, а коли він закінчив і, обвівши сотню важким поглядом, запитав: «Усім зрозуміло, що життя ваше пов’язане з Богдановим?..» — від козаків не почулося жодного заперечення.

Після промови полковник разом із Петром Гусаком став обходити козацькі ряди і, помічаючи на козаках якісь недоречності з одягом, поправляв. Завершивши обхід, залишився задоволеним, бо, вирівнявши каптур на крайньому в ряду хлопцеві, посміхнувся, примовляючи жартома:

— Дивіться, щоб посполитими не зробилися через цю одіж!

У всіх відлягло від серця. Ураз змінився на лиці Петро Гусак, і від його збентеження не залишилось і сліду, а по рядах прокотився гул вдоволення.

До вечора хлопці походжали по табору, обношуючи одежу, а потім переодягалися і, розмістивши її в комірчині, заходили до курних наметів. Андрій підсів до Макара Пилипенка, який відпочивав у кутку, і завів розмову:

— Десятнику Макаре, що то у пана Василя спина вся в згоїнах? Невже попадав у лапи до ляхів?

Макар насупився і хотів було відпровадити Андрія від себе, але, побачивши в його очах крім цікавості ще й співчуття, невдоволено пробурмотів:

— Та присядь ближче, розповім... Чепіга з дитинства працював на пана, а своїх батьків навіть не пам’ятав. Виріс при панові разом з його донькою, а коли прийшли юнацькі роки, вони покохалися. Про ті стосунки дізнався пан Можаровський і звелів забити Василя до смерті. Служники такі діяли. Василя вже, як вони гадали, мертвого відвезли за село і кинули у провалля. А там його знайшла бабця та й виходила травами. Одужував він дуже довго, а коли відчув у собі силу, не довго думаючи, опинився на Січі. Там ми з ним і потоваришували.

Закінчивши розповідь, десятник роззирнувся, гримнув на своїх козаків:

— Зараз спати всім! Завтра ловити ґав не буде коли!