Присмак волі - Володимир Кільченський

Та все ж нелегкий шлях та зимовий холод стали нагадувати, що час уже йти на відпочинок. Назавтра необхідно приступати до військової повинності. Десятка Макара Пилипенка відділилась від гурту і з веселим гомоном побрела до своїх наметів.

Наступного ранку побіля наметів уже носився Петро Гусак, скликаючи козацьких десятників. Підлужний зрозумів, що на цьому їхній відпочинок закінчився, і, передавши чергування біля комина Олегу Капелюжному, вийшов з намету вмитися пухким снігом, що під ранок тихо ліг на землю.

Звідусіль долинав сміх, а подекуди й лайка, коли двоє або троє хлопців накидалися на одного і вмивали снігом, аби той швидше очунявся від сну. Через короткий час Андрій із Яремою вже навідалися до коней і, залишившись задоволеними їхнім станом, поспішили до гурту, де чекали появи старших.

Один за одним підходили десятники і запросили всіх розміститися в наметах для важливої розмови. Швидко зібралась у тісному наметі вся десятка Макара Пилипенка, і він почав розповідати, що їм належить таємно охороняти Хмельницького під час його перебування у Києві. Сотня підпорядковується Лаврінові Капусті, який відповідає за життя гетьмана. Десятник трохи помовчав та, уважно оглянувши всіх, додав:

— Виходить так: збережемо Богдана від таємних і відкритих ворогів, то і ми поживемо ще!

Козаки сиділи тихо, ані пари з вуст, а Макар продовжував:

— Полк Богдана чатуватиме побіля гетьмана, а ми будемо посеред людей, пильнуватимемо проти усілякого зазіхання...

Не розуміючи суті, присутні загуділи, як бджоли у вулику, проте Пилипенко заспокоюючим помахом руки припинив непотрібні перемови:

— Сьогодні нам підвезуть потрібну вдяганку... Будемо схожі і на посполитих, і на міщан. У обідню пору по два десятки чергою — до лазні... Від нас не повинно смердіти, як від «кожушаних шапок».

Почувши це, козаки схвально загомоніли.

— Хто вміє столярувати, змайструють біля намету комірчину з обаполків. Будемо там зберігати вбрання, щоб не запахтити його чадом, а то від вас носи відвертатимуть і швидко розкусять, що ви за одні! — продовжував Пилипенко.

Тепер багатьом ставало зрозумілим, як воно буде. А Макар став напучувати Капелюжного, щоби всіх патлатих «обпатрав» під київських гультіпак, а бороданям звелів поголити свої похідні бороди. Серед козаків піднявся гвалт. Одні наполягали, щоб не чіпали бороди, інші прохали дозволити брати у місто шаблі. А деякі цікавилися, чи залишиться у них після всього ота вдяганка від Богдана... Макар Пилипенко, знаючи козацьку вдачу, чекав, поки закінчиться цей шарварок, а коли козаки втихомирилися, ще раз суворо попередив:

— Треба, щоб ви зовні нічим не відрізнялися від місцевого люду... Необхідно поміняти білизну та випрати поношену. Брати дозволено лише пістолі та ножі! Хто ще не второпав?

Усі нарешті замовкли.

До лазні пішли разом із сусідньою десяткою, якою керував Василь Чепіга, сухорлявий доброзичливий козак, високий на зріст, зі здібностями характерника. Говорили, що замолоду він ніколи не носив вусів. Та зате вдача у нього була справді козацька. У сутичках бився з ворогом польською шаблею, а своя, козацька, висіла, як усі говорили, про запас. Хлопці з його десятки розповідали, що при зустрічній січі Чепіга якимось дивом звалював вершника з коня задовго до зустрічі з ним у двобої. Під Замостям його десятку вороги відтіснили від сотні. Їх оточили не менше ніж тридцять драгунів, але Чепіга вирятував своїх: з несамовитим ревінням за короткий проміжок часу посік до десятка драгунів. Тоді хлопці, всі до одного, разом із ним вирвалися живими зі смертельної пастки. Після того випадку його боялися розгнівати, з острахом поглядаючи на здоровенні засушені п’ятірні та довгу польську шаблю...

До лазні йти було недалечко. Розмістилася вона під горою, поряд із джерельцем, яке витікало з каміння десь поблизу. Побіля лазні люди зробили маленьке озерце, в якому навіть узимку не замерзала вода. Добре напарившись, охочі до купання вибігали з лазні і шубовстали у воду, здіймали лемент довкола гори. Отож, ще на досить великій відстані від лазні всі почули характерні крики козаків, які завітали туди першими.

Макар Пилипенко погукав до себе Андрія і запросив їх з Яремою митися разом із ним та з Василем Чепігою, при цьому додав:

— Ми з тобою, Підлужний, уже були голодранцями у Хмільнику, а тепер будемо голозадими.

Усі посміялися з Макарового жарту і стали роздягатися у прибудованому захистку побіля причілка лазні. Тут же був і вхід, з якого валував пар, змішаний з димом, а у кутку двоє хвацьких чоловіків кидали в піч довжелезні обрубки, які зникали в череві печі.

Усі четверо козаків хутко скинули із себе одіж і, тримаючи по шматку лляної тканини, якою прикривали чоловічі причандали, майже наосліп зайшли до лазні. Швидко знайшли дзбани та коряки і стали набирати гарячу воду з казанів, що стояли на череві печі. Піч виходила довгим своїм краєм із захистку, де закидали обрубки в лазню. У величезні казани підносили воду молоді парубки, виливали і сміялися,