Атлант розправив плечі. Частина третя. А є А - Айн Ренд

— А ви хіба не чули, як я по радіо сказав, що не збираюся приставати на жодні умови? Я теж не жартував.

— Послухайте, але ж ви неправильно нас зрозуміли! Ви думали, що ми будемо з вами боротись. А ми не збираємося цього робити. Ми ж не такі непоступливі. Ми бажаємо розглянути будь-яку ідею. Чому ви не відповіли на наші заклики до розмови?

— Чому я мав би це робити?

— Тому що… тому що ми хотіли спілкуватися з вами від імені країни.

— Я не визнаю вашого права говорити від імені країни.

— Послухайте, я не звик… Ну, добре, чи можете ви мене просто вислухати? Ви мене не слухатимете?

— Я слухаю вас.

— Країна в жахливому стані. Люди вмирають з голоду і здаються, економіка розпадається на шматки, ніхто більше нічого не виробляє. Ми не знаємо, що з цим робити. А ви — знаєте. Знаєте, як усе налагодити. Добре, ми готові піддатися. Ми хочемо, щоб ви сказали нам, що слід робити.

— Я вже сказав вам, що робити.

— Що?

— Забратися з дороги.

— Це неможливо! Це нереально! Про це навіть мови бути не може!

— Бачите? Я ж казав — немає що обговорювати.

— Заждіть! Зачекайте! Не треба крайнощів! Завжди залишається середнє арифметичне. Ви не можете мати все. Ми не… люди не готові до цього. Ви не можете вимагати, щоб ми пустили псу під хвіст увесь державний механізм. Ми повинні зберегти систему. Але ми не проти внести зміни. Переробимо все, що ви захочете. Ми не вперті догматики, які тримаються за теорію, — ми гнучкі. Зробимо все, що ви скажете. У вас розв’язані руки. Ми будемо взаємодіяти. Досягнемо компромісу. Розділимо все п’ятдесят на п’ятдесят. Ми залишимо за собою сферу політики і дамо вам повну владу над економікою. Віддамо все виробництво у країні, подаруємо його вам. Керуватимете нею, як вам заманеться, віддаватимете накази, видаватимете директиви, — матимете у своєму розпорядженні організовану владу держави, щоб ваші рішення були ефективніші. Ми всі — і я перший — готові вам коритися. У царині виробництва ми зробимо все, що ви скажете. Будете економічним диктатором нашого народу!

Ґолт вибухнув реготом. Він сміявся так щиро, що містер Томсон зніяковів.

— Що з вами?

— То в цьому ваше бачення компромісу?

— Та що за… Чого ви сидите і шкіритеся? Ви мене, мабуть, не зрозуміли. Я пропоную вам роботу Веслі Моуча — нічого більшого ніхто запропонувати вам не зможе! Зможете робити, що забажаєте. Якщо вам не подобається спосіб управління — анулюйте його. Якщо хочете вищих прибутків і нижчих заробітних плат — віддайте розпорядження. Хочете особливих привілеїв для великих магнатів — надайте їм привілеї. Якщо вам не подобаються профспілки — розпустіть їх. Хочете вільну економіку — накажіть людям бути вільними! Грайтесь, як вам захочеться. Але нехай усе налагодиться. Наведіть у країні порядок. Змусьте людей працювати. Нехай вони виробляють товари. Поверніть ваших хлопців — людей розуму. Ведіть нас до мирної, наукової, індустріальної ери, до розквіту.

— Під дулом пістолета?

— Слухайте, я… Що в цьому смішного?

— Скажіть мені тільки одне: якщо ви вдаєте, наче не чули жодного слова, промовленого мною по радіо, чому ви думаєте, що я вдаватиму, наче цього не казав?

— Не розумію, про що ви! Я…

— Байдуже. Це було риторичне запитання. Перша частина — відповідь на другу.

— Га?

— Добре, перекладу: чоловіче, я не граюся у ваші ігри.

— Ви відмовляєтеся від моєї пропозиції?

— Відмовляюся.

— Але чому?

— Я три години пояснював по радіо, чому.

— Ох, це ж тільки теорія! Йдеться про бізнес. Я пропоную вам найкращу роботу на світі. Ви поясните, що не так?

— Протягом трьох годин я пояснював вам, що це не спрацює.

— Ви можете зробити так, щоб спрацювало.

— Як?

Містер Томсон розвів руками.

— Не знаю. Якби я знав, то до вас би не звертався. Це ви повинні придумати. Це ви у нас індустріальний геній. Можете залагодити будь-які проблеми.

— Я сказав, що це неможливо зробити.

— Ви можете.

— Як?

— Якось.

Він знову почув сміх Ґолта і додав:

— Чому ні? Просто скажіть — чому ні?

— Добре, скажу. Ви хочете, щоб я став економічним диктатором?

— Так!

— І ви будете коритися будь-якому моєму наказові?

— Беззастережно!

— Тоді почніть зі скасування всіх податків на прибуток.

— О ні! — закричав містер Томсон, зриваючись на ноги. — Ми не можемо цього зробити! Це… це не царина виробництва. Це царина поширення. Яким чином ми зможемо платити урядовим працівникам?

— Звільніть урядових працівників.

— О ні! Це вже політика! Це не економіка! Ви не можете втручатись у політику! Ви не можете отримати все й одразу!

Ґолт поклав ногу на ногу і примостив їх на пуфі, зручно випроставшись у кріслі.

— Хочете продовжувати дискусію? Чи ви зрозуміли?

— Я тільки… — він замовк. — Ви задоволені з того, що я зрозумів?

— Послухайте, — примирливо сказав містер Томсон, повертаючись на своє місце. — Я не хочу сперечатись. Я не дуже вправний у дебатах. Я — людина дії. Часу дедалі менше. Все, що мені відомо, — ви дуже розумний. Саме ваш розум нам і потрібен. Ви здатні досягти всього. Якщо захочете, ви зможете все залагодити.

— Добре, поговорімо по-вашому: я не хочу. Не хочу бути економічним диктатором — навіть задля того, щоб наказати людям стати вільними. Жодна раціональна людина не прийме можливості такого наказу, бо знає: це право належить їй самій, ніхто не може його забрати чи віддати.

— Скажіть, — замислено мовив містер Томсон, — чого вам треба?

— Я вже казав по радіо.

— Я не розумію. Ви сказали, що керуєтеся власними егоїстичними інтересами — це я можу зрозуміти. Але чого такого ви можете хотіти від майбутнього, що не можете отримати від нас негайно, на тарілочці? Я думав, що ви егоїст, що ви практична людина. Я запропонував вам карт-бланш на що завгодно, — а ви мені кажете, що це вам не потрібно. Чому?

— Бо ваш карт-бланш не має ресурсів.

— Що?

— Бо ви не маєте цінностей, які можуть мене зацікавити.

— Я можу запропонувати вам що завгодно. Тільки скажіть.

— Кажіть ви.

— Ви багато говорите про багатство. Якщо хочете грошей