Мобі Дік, або Білий кит - Герман Мелвілл

Старий капітан у задумі стояв біля нактоуза, дивлячись на перемагнічені компаси; потім простягнув руку і за напрямом тіні впевнився, що стрілки показують у протилежний бік; тоді він наказав відповідно змінити курс корабля. Реї круто обрасопили, і «Пеквод» знову безстрашно повернувся назустріч вітру, бо вітер, який вважали попутним, тільки поглузував із корабля.

Тим часом Старбак, хоч би які були його потаємні думки, уголос не мовив нічого; він спокійно віддавав необхідні накази, а Стабб і Фласк — мабуть, певною мірою поділяючи його думки, — зовні теж виявляли беззаперечну покору. Щодо матросів, то дехто з них потайки ремствував, проте їхній страх перед Ахабом переважав страх перед Долею. Троє язичників-гарпунерів лишалися незворушними: а коли щось і могло їх зворушити, то хіба що магнетична енергія самого Ахаба.

Старий капітан походжав по палубі, заглибившись у бентежні роздуми. Раптом він спіткнувся, і на очі йому трапили потрощені мідяні рештки квадранта, який він розтоптав.

— Бідолашний гордий верхогляде, сонячний лоцмане! Учора я занапастив тебе, а сьогодні компаси ледь не занапастили мене самого. Он як! Та Ахаб іще може прибрати до рук простий магніт. Містере Старбак, дайте мені острогу без руків'я, мушкель і найтоншу вітрильну голку, яка є. Мерщій!

Можливо, цієї миті до щирого душевного поруху в Ахаба приєднався певний практичний розрахунок — підбадьорити команду, виявивши перед нею в цій складній справі з перевернутими стрілками компасів усі свої знання та вміння. До того ж старий капітан розумів, що тримати курс за перевернутими стрілками компасів ще сяк-так можна, але для забобонних матросів це було б лихим знаком.

— Люди, — мовив він, рішуче звернувшись до матросів, коли старший помічник подав йому все, що він просив. — Люди, грім перемагнітив компаси в старого Ахаба; та Ахаб зробить із цього шматка сталі новий компас, такий самий правдивий, як усі інші.

Почувши це, люди боязко перезирнулися в бентежній покорі і, не спускаючи зачарованих очей із капітана, приготувалися чекати дива. Лише Старбак дивився убік.

Ударом мушкеля Ахаб збив сталеве лезо остроги, а потім, простягнувши своєму помічникові довгий залізний стрижень, наказав тримати його прямо, так, щоб нижній кінець не торкався палуби. Потім, кілька разів ударивши мушкелем по верхньому кінці стрижня, він поставив на нього сторч затуплену голку і знову кілька разів — тільки слабше — вдарив по ній мушкелем, тимчасом як Старбак тримав усю цю споруду в руках. Потім, здійснивши по черзі кілька дрібних операцій — чи то справді для того, щоб намагнітити сталь, чи то для більшого остраху, — він зажадав нитку і, ступивши до нактоуза, витяг звідти обидві перевернуті стрілки, а тоді, перев'язавши вітрильну голку рівно посередині, підвісив її над однією з картушок. Спочатку голка закрутилася, тріпочучи з обох кінців, потім застигла; тоді Ахаб, що з нетерпінням чекав цього, відступив від нактоуза і, простягши вперед руку, тріумфально вигукнув:

— Тепер самі дивіться, чи покірний магніт Ахабу! Сонце на сході, і мій компас клянеться в цьому!

Один за одним люди підходили і зазирали в ящик — бо ніщо, крім власних очей, не могло переконати їхнього невігластва; і один за одним боязко відходили.

З вогненних очей Ахаба, що світилися глумливим тріумфом, зорила його фатальна гордість.

Розділ 125

Лаг і лінь

Хоча приречений «Пеквод» уже давно був у плаванні, лагом ще майже не користувалися. З легковажної довіри до інших способів визначати місцезнаходження, деякі торгові кораблі, та й китобійні також, особливо під час промислу, зовсім не закидають лагів; проте водночас — здебільшого для порядку — на карті позначається курс корабля і припустима середня швидкість. Так було і на «Пекводі». Дерев'яна котушка з лінем і прив'язаним до нього косинцем лага висіли, нікому не потрібні, за кормою. Дощ мочив їх, сонце і вітер сушили та морщили, всі стихії поєдналися, щоб вивести з ладу і звести нінащо цей непотріб.

Проте Ахаб, як завжди, перебуваючи в похмурій задумі, за кілька годин після сцени з магнітом раптом кинув погляд на лаг, згадав про те, що квадранта в нього більш немає, і про свою божевільну клятву щодо лага та ліня. Корабель мчав, копаючи носом хвилі, а за кормою билися пінисті буруни.

— Агов, на баку! Закидати лаг!

Підбігли двоє матросів: золотошкірий таїтянин і сивочолий старий з острова Мен.

— Один із вас нехай візьме котушку, а закину я сам. Вони пройшли на корму і стали з підвітряного боку, там, де косий вітер хилив корабель до стрімких білих бурунів.

Старий із острова Мен узявся за держаки котушки, на якій були намотані кільця лагліня, і підняв її разом з косинцем лага, чекаючи, поки підійде Ахаб.

Коли Ахаб уже став біля нього і, розмотавши тридцять чи сорок витків лагліня, збирався скласти його у велику петлю і кинути за борт, старий матрос, пильно розглядаючи його і лінь, насмілився заговорити:

— Сер, щось мені цей лінь не подобається; він геть зіпсутий. Певно, від спеки та вогкості.

— Витримає, старий, не бійся. Тебе ж спека та вогкість не зіпсували, ні? Ти ще тримаєшся. Чи то життя тебе тримає, а не ти його.

— Я тримаю котушку, сер. Та як накаже капітан. Я надто старий, щоб сперечатися — особливо з начальством, яке не любить, щоб було не по його.

— А це що таке? То в нас є голота-професор з мурованого колежу королеви Природи! Тільки от, як на мене, надто запобігливий. Звідки ти родом, старий?

— З маленького скелястого острова Мен, сер.

— Чудово! Весь світ у захваті.

— Не знаю, сер, але родом я звідти.

— З острова Мен, га? Та з іншого боку, це добре. Ось чоловік з острова Мен[357], чоловік, народжений на колись незалежному острові Мен, де тепер не лишилося справжніх чоловіків; на острові, що поглинутий — чим?.. Ану вище котушку! Усі допитливі лоби зрештою розбиваються об сліпу, глуху стіну. Вище! Отак!

Лаг закинули. Розмотані кільця ліня наструнчилися за бортом, над самою водою, і котушка швидко закрутилася. Косинець лага, то злітаючи вгору, то опускаючись на хвилі, нерівномірно смикав лаглінь, і старий з котушкою насилу тримався, щоб не впасти.

— Тримай міцніше!

Трісь! Наструнчений лаглінь раптом обвис одним довгим фестоном; лаг відірвався.

— Я розбиваю квадрант, грім перевертає стрілки компасів, а тепер скажене море розриває лаглінь. Та Ахаб може всьому дати раду. Витягай кінець, таїтянине; старий Мен, намотуй котушку вище. Тепер слухай: тесля зробить новий лаг, а ти полагодиш лінь. Затямив?

— Він іде