Мобі Дік, або Білий кит - Герман Мелвілл

Ба навіть більше, він міг би вбити всю команду. Хіба він не казав, що ніякий шторм не змусить його спустити вітрила? Хіба не розбив на друзки свій небесний квадрант? Хіба в цих згубних водах він не визначає курс наосліп, із самим тільки непевним лагом? А під час цього тайфуну хіба він не поклявся, що не скористається громовідводами? І цьому божевільному старому буде дозволено затягти всю команду з собою до пекла? Так, так, він буде свідомим убивцею тридцяти чоловік, якщо з кораблем скоїться лихо; а якщо Ахаба не зупинити, цей корабель чекає страшне лихо — так підказує мені серце. І тому, якщо його зараз… спекатися, злочину не буде. Цить! Він наче марить уві сні? Так; там, у каюті, він зараз спить. Спить? Та ще живий — і скоро прокинеться. Тоді я не зможу постати проти тебе, старий. Ні намовлянь, ні прохань, ні вимог ти не хочеш слухати; все це ти зневажаєш. Бездумна покора твоїм бездумним наказам — ось що тебе тішить. А ти кажеш, що люди зв'язані твоєю клятвою, як ти; що кожен із нас — Ахаб. Боронь Боже! А чи є інший спосіб? Законний? Узяти його під варту і привезти додому? Як?

Як вирвати живу силу із живих рук цього старого? На таке й останній дурень не пішов би. Та нехай, припустімо, він зв'язаний, весь замотаний мотузками і тросами, прикутий ланцюгом до підлоги своєї каюти; він тоді буде страшніший, ніж тигр у клітці. Я б не витерпів такого видовища; я б просто тікав світ за очі від його криків, я б втратив спокій і сон, якщо не розум, у цьому страдницькому плаванні. Що ж тоді лишається? Земля від нас за сотні миль, і найближче — неприступна Японія. Я стою сам-один тут, у відкритому морі, і між мною та законом — два океани і один материк. Атож, це так і є. Та хіба небо стане вбивцею, коли вразить блискавкою майбутнього вбивцю в його ліжку, так, щоб шкіра спеклася з простирадлом? І хіба я стану вбивцею, коли… — І він повільно, обережно, дивлячись убік, приклав дуло зарядженого мушкета до дверної стулки. — Отут висить ліжко Ахаба; його голова на цьому рівні. Один порух пальця — і Старбак лишиться жити, і знов обійме свою дружину й дитя. О Мері, Мері! Сину мій, синочку! Та якщо я пробуджу тебе не до смерті, старий, а до життя, хтозна, у якій глибині опиниться тіло Старбака ще на цьому тижні — разом із тілами всієї команди? Великий Боже, де ти? Чи повинен я це зробити? Так чи ні?.. Вітер ущух і змінився, сер; фор— і грот-марселі зарифлені; ми йдемо за курсом.

— Табань, табань! О Мобі Дік, серце твоє в моїх руках!

Цей крик раптом долинув з каюти, де спав тривожним сном старий капітан; здавалося, голос Старбака змусив його довгий німотний сон заговорити.

Уже наведений мушкет здригнувся, наче в руці п'яного, і вдарився в одвірок; Старбак боровся з янголом; і, відвернувшись від дверей, він поклав знаряддя смерті на колишнє місце і пішов геть.

— Він надто міцно спить, містере Стабб; іди вниз, розбуди його і розкажи про все сам, а я пригляну за палубою. Ти знаєш, що йому сказати.

Розділ 124

Стрілка

Уранці море ще не заспокоїлося, і хвилі линули за кормою «Пекводу», штовхаючи його вперед, мов широкі, дужі долоні велетня. Невтомний вітер дув без упину, і небо й повітря були наче напнуті вітрила; здавалося, весь світ, тріпочучи, мчить за вітром. У яскравому ранішньому світлі невидиме сонце ховалося за білою запоною, і здогадатися, де воно зараз, можна було тільки по сліпучій плямі там, де падали на палубу схрещені леза променів. Розкішна краса буяла довкола, подібна до пишноти вінчаних царів і цариць вавилонських. Море здавалося чашею розплавленого золота, що дихає світлим жаром.

Ахаб уже давно стояв один і мовчав, як зачарований; і щоразу, коли корабель, плавно зісковзнувши з хвилі, опускав бушприт, він повертався, щоб побачити яскраві сонячні промені на носі, а коли корабель різко сідав на корму, він озирався, щоб бачити, як сонячне світло струменить звідти і як ті самі золоті промені виграють на неухильно-рівній борозні в нього за кормою.

— Ха, мій корабель! Ти наче морський екіпаж сонця. Хо, хо! Народи землі, слухайте! Я везу вам сонце. Хвилі — мої коні; гей, гей! Я правлю морем!

І раптом, шарпнувшись назад від якоїсь нової думки, він рвонув до стерна і хрипким голосом наказав стерновому назвати йому курс.

— Схід-південний-схід, сер, — злякано відповів матрос.

— Брешеш! — І капітан ударив його міцно стисненим кулаком. — Ти зранку тримаєш курс на схід, а сонце світить із корми?

Тут усіх охопило збентеження; те, що помітив Ахаб, чомусь не привернуло уваги інших — мабуть, тому, що було надто очевидним.

Утупившись у нактоуз, Ахаб швидко позирнув на компас; його піднята рука поволі опустилася, і здавалося, що він зараз теж похилиться. Старбак, що стояв позаду нього, теж зазирнув усередину, — дивно! Обидва компаси вказували на схід, тоді як корабель, безперечно, йшов на захід.

Та матроси ще не встигли стривожитися, як капітан, коротко засміявшись, вигукнув:

— Усе зрозуміло! Так бувало й раніше. Містер Старбак, вчорашня буря просто перемагнітила компаси, от і по всьому. Ти ж, певно, чув, що так буває.

— Так. Але зі мною такого ще не бувало, сер, — похмуро відповів зблідлий помічник.

Слід завважити, що такі випадки справді інколи трапляються з кораблями під час сильних штормів. Магнітна енергія, що міститься в стрілці корабельного компаса, як відомо, подібна до електричного струму в небі, і тому великого дива тут немає. У тому разі, коли блискавка влучає в самий корабель, збиваючи реї і снасті, її дія на стрілку компаса буває ще більш згубною: магнітна енергія зникає, і тоді користі з неї не більше, ніж з бабусиної спиці. Але в обох випадках розмагнічена чи перевернута стрілка ніколи не відновлює своєї енергії сама по собі і не повертається в належне положення на картушці; причому, якщо були пошкоджені компаси в нактоузі, то це може статися і з усіма іншими