Герострати - Емма Іванівна Андіївська

– Я вас слухаю, – з розпачем промимрив я, дивлячися на підлогу, щоб не обпалити її зненацька поглядом, бо я пашів, її воля, вона тут господиня, нехай, проте я вже допильную старого, я негайно ж побіжу за ним, як тільки вона мене відпустить!

– Даремно ви так переживаєте. Те, що я зараз роблю – виключно для вашого власного добра. На щастя, я випадково спостерегла, як ви підійшли до нього з якоюсь справою, оскільки ж це в моїй хаті, то мій обов’язок, – таке вже в мене добре серце, навіть собі на шкоду! – мій обов’язок перестерегти вас перед цією людиною. Не подумайте, ніби я особисто проти нього злісно наставлена! Воронь Боже, я йому вже все давно пробачила, я вас лише попереджаю: не довіряйте йому, це брехун, і то брехун патологічний, який бреше не з розрахунку, – то бодай зрозуміле, – а просто язик ним володіє. Він розтуляє рота й поняття не мас, куди язик його понесе. І тому з ним особливо вважайте, інакше він накрутить вам таких справ, що за голову вхопитеся, та виявиться пізно. Неодмінно пересварить вас з усіма. Він здолає вчинити найбільшу капость, справжнє нишкове щеня, хоч ми всі з часом звикли до нього, знаючи його вади й відповідно їх направляючи, де вдається. Це я кажу, аби ви не нарікали, коли щось станеться. Я не хочу, щоб ви прийшли до мене з претенсіями.

– Де ж би я на таке спромігся?

– Воно так говориться, а коли дійде до чого, тоді, мовляв, чого не попередила.

– Дуже вам вдячний, ви справді дуже турбуєтеся, тільки.

– Не рвіться так. Куди ви? Невже вам неприємно зі мною трохи потуторити?

– О ні, приємно, я ж до вас навіть прямував, ви до мене дуже гарно поставилися, а по дорозі я натрапив на вашого гостя, старого, тобто того чоловіка, що біля магнетофола, і він сказав, що знає мого клієнта, ну й самозрозуміло, я.

– Нічого, сядьте. Він тепер однак зайнятий. Я його послала рознести чай і приготувати нову стрічку для магнетофона, бо ми зараз записуватимемо підсумки сьогоднішнього вечора. Він у нас провадить каталогування снів, а також трохи прислуговує, за це ми йому дозволяємо час від часу наговорити на стрічку свої сни, які, між нами сказавши, – він дуже амбітний, довідавшися, одразу ж влаштує скандал, – жах слухати, суцільна воснщина, і то яка! – виключно кавалерійські сни, хоч від часу, як він служив у кавалерії, минуло півстоліття! Тут він справді безнадійний, а ще й нібито вчений. Дивні ці вчені! Як скінчилася його військова кар’єра, він, здасться, не перевіриш, студіював чи то психологію, чи то геральдику, я все забуваю, зрештою, це байдуже, він серед нас єдиний вчений, він знає такі різні слова й тлумачення, а для снів то добре. Як-не-як науковий підхід до снів. Не по-селепківському. Кадри – важлива річ. Він приблудився до нас випадково, ну, й ми доручили йому вести чималий архів. Головне ж – упорядковувати стрічки, бо спочатку ми просто записували сни, без жодної системи.

– Однак коли він виконує таку поважну функцію, то чому ж мені?

– Він виконує, бо ми всі пильнуємо, аби виконував!

– Динно. Хіба людину допильнуєш? Якщо ви довіряєте йому настільки важливе завдання, то чого ж ви боїтеся за мене?

– Ми – інша справа. Ми його знаємо. А коли щось із вами станеться? Я зовсім не бажаю, щоб ви нарікали, мовляв, я вас не попередила.

– Що ж зі мною станеться?

– Я не знаю, що. Проте я бачу, й цього мені вистачає: ви надто довіряєте людям з першого погляду, і то, не ображайтеся, – я пряма, щира людина, – не тим, кому треба!

– Я антиквар. Я звик трохи розумітися на людях.

– Антиквар ви чи не антиквар, а в людях ви ані трохи не тямите, дозвольте це вам сказати. Саме тому я вас і попередила, щоб ви не зробили дурниці.

– Дякую. Дуже люб’язно з вашого боку. Проте …

– Ніяких шроте. Ще одне, найголовніше: не давайте йому грошей. Бо тоді він почне розперізуватися, а його досить прикро уговтувати.

– В його віці?

– Не від віку залежить. Вдача. Кривого й домовина не виструнчить. Гадаєте, він завжди ходив такий смиренний? О ні, його смиренність – дуже недавнє надбання. Звичайно, тепер він завжди старається чимось прислужитися, варить чай, розносить булки, час від часу бігає за тим, за іншим, а раніше, о. де там! Правда, його смиренність – виключно зовнішня фасада, але ніхто від нього більшого й не вимагає. Дотримуйся пристойного, а насамоті хоч на голові ходи! Очевидно, тепер він боїться влаштовувати свої кавалерійські витівки, однак сподіватися від нього можна дослівно всього. Він не зупиниться ні перед чим!

– Як же ви його тоді тримаєте? Коли ви такої про нього думки? Чому ж ви не знайдете когось іншого?

– Ну й сказали! Ви гадаєте інші – інакші? Цього принаймні вже знаєш, а інших поки зловиш, де вони пакостять.

– Як дивно!

– Зовсім не дивно. Такий світ.

– А ви не помиляєтеся?

– Я ніколи не помиляюся! Запам’ятайте собі це раз назавжди!

– Пробачте, я неправильно висловився.

– Ви весь час неправильно висловлюєтеся.

– Це тому, що я.

– Нічого, не хвилюйтеся, одна людина мас дар вислову, а інша ні, не всім знімати зірки з неба.

– Ви подиву гідно.

– Я й сама знаю, що подиву гідно.

– Я…

– Я ніколи не забуду, як на самому початку, щойно ми прийняли цього смиренника до нашого товариства, він нам устругнув штуку, аж я кілька тижнів перехворіла. Уявіть собі, яке підле, ну хіба ж справді не підступне сотворіння? Ми йому доручили упорядкувати наш архів снів, і що ж він робить! Десь із півсотні наших записів на стрічку гасить, і весь цей стос шпуль з неоціненними унікальними снами наговорю с своєю воєнщиною! Ну, зчинився скандал, який – не потребую вам казати! Деякі сни, серед них і кілька моїх, а це найбільша втрата! – пропали назавжди. Дечого так і не пощастило відновити, хоч кожний із нас докладав усіх зусиль. Та сон – надто тендітна матерія, не зафіксував своєчасно – і пропало навіки, а тут реставруй те, що вже колись записане на стрічку: воно ж – розповів та й забув. Скількох він тоді позбавив снів! Один бідолаха з нашого товариства, – йому пропали майже всі сни, – навіть пробував накласти на себе руки з розпачу. Ну, ми ж його гуртом тоді й періщили! Я, признаюся, аж боялася, що нутрощі йому відіб’ємо, та