Атлант розправив плечі. Частина третя. А є А - Айн Ренд
Вони заявляють, начебто досягнули вищого рівня існування на цьому світі, ніж ви. Містики духу називають це «іншим виміром» — і він полягає в запереченні вимірів. Містики м’язів називають його «майбутнім», і полягає він у запереченні теперішнього. Існувати — отже, володіти ідентичністю. Якою ідентичністю здатні вони наділити цю вищу реальність?
Вони продовжують описувати, чого немає в цій реальності, але ніколи не кажуть, що в ній є. Всі їхні означення складаються з заперечень: Бог — це те, чого не може осягнути людський розум, кажуть вони, і вимагають, щоб ви вважали це знанням. Бог — не людина, Небеса — не Земля, душа — не тіло, чеснота — не зиск, А — це не А, сприйняття — не чуттєве, знання — не пов’язане з розумом. Намагаючись щось окреслити, вони витирають усі визначення.
Лише метафізика п’явок могла би збігтись з ідеєю про Всесвіт, де нуль є критерієм ототожнення. П’явка прагнула б уникнути необхідності окреслити власну природу, втекти від потреби зрозуміти, що тією субстанцією, на якій вона будує свій особистий Всесвіт, є кров.
У чому суть того вищого світу, якому вони офірують цей світ? Містики духу проклинають матерію, містики м’язів проклинають прибутки. Перші прагнуть, щоб люди отримували користь, зрікаючись Землі, другі — щоб люди успадковували Землю, зрікаючись будь-яких прибутків. Їхні нематеріальні та неприбуткові світи — це сфери, в яких ріки повняться молоком і кавою, скелі за командою сочаться вином, варто тільки відкрити рот — і з хмар починають падати тістечка. На цій матеріальній Землі, де всі переслідують власні інтереси, для того, щоб збудувати залізницю завдовжки кілометр, потрібна неймовірна інвестиція чеснот — розуму, цілісності, енергії, умінь. У їхньому нематеріальному, некомерційному світі люди подорожують від планети до планети, лише загадавши бажання. Якщо чесна особа запитує: «Як?» — вони, охоплені праведним гнівом, відповідають: що «як» — це концепція вульгарних реалістів. Концепція високих за духом — це «якось». У цьому світі, обмеженому матерією і прибутками, винагороди досягають за допомогою думки. У світі, вільному від таких обмежень, винагороди досягають, просто її запрагнувши.
Ось і вся їхня недолуга таємниця. Таємниця всіх езотеричних філософів, всіх діалектик та вищих сенсів, їхніх облудних очок та злостивих слів; таємниця, за яку вони готові зруйнувати цивілізацію, мову, промисловість, знищити життя; таємниця, за яку вони здатні виколоти власні очі й проколоти барабанні перетинки, розмолоти на порох свої чуття, спорожнити розум; причина, через яку вони спотворюють абсолют розуму, логіки, матерії, існування, реальності, — прагнення звести посеред пластикового туману свою єдину священну безумовність: власне Бажання.
Обмеження, якого вони прагнуть уникнути, — це закон тотожності. Свобода, якої бажають, — свобода від того факту, що А завжди залишиться А, незалежно від їхніх сліз та істерик: незалежно від того, що ріка не тектиме молоком, хоч би які голодні вони були, а вода не потече нагору, хоч би як зручно вони від цього почувалися, і якщо їм таки захочеться підняти ріку на дах хмарочоса, то це доведеться робити, напруживши мозок і доклавши зусиль, за яких вирішальним буде кожен сантиметр водогону, натомість їхні почуття не матимуть жодного значення. Їхні почуття неспроможні змінити напрямок навіть цівки пилу в просторі чи сенс будь-якого здійсненого ними вчинку.
Ті, хто кажуть, що людина нездатна сприймати реальність відокремлено від чуттів, мають на гадці, що людина не бажає сприймати реальність відокремлено. «Речі, які вони є» — це речі, сприйняті розумом. Від’єднайте їх від реальності, і вони стануть «речами, сприйнятими через ваші бажання».
Не існує справедливого повстання проти розуму — і коли ви приймаєте будь-яку частинку їхньої релігії, ваш мотив — залишитися при думці, якої ваш власний розум не допустив би. Свобода, якої ви прагнете, — це свобода від факту: якщо ви здобули своє багатство, крадучи, — ви негідник, хоч би скільки віддавали на благодійність, хоч би скільки молитов промовили; якщо спите зі шльондрами — ви недостойний чоловік, хоч би яке палке кохання почували б наступного ранку до своєї дружини; якщо ваша суть — цілісна, ви не складаєтесь із відокремлених клаптів, позбавлених будь-яких зобов’язань, розкиданих по всьому Всесвіту, схожому на дитячий жах, у якому сутності змішуються і змінюються, де негідника і героя легко можна поміняти місцями згідно з чиїмось бажанням. Свобода, якої ви прагнете, — це свобода від факту, що ви — людина, цілість, що ви є.
Хоч би як палко ви заявляли, що мета ваших містичних поривів — вищі рівні життя, повстання проти індивідуальності — це бажання не існувати. Жага стати нічим — це жага не бути взагалі.
Ваші вчителі, містики обох шкіл, перевернули причинно-наслідкові зв’язки у власній свідомості, а потім спробували перевернути існування. Власні емоції вони вважають достатньою підставою, а розум — пасивним наслідком цієї підстави. Вони перетворюють емоції на інструмент сприйняття реальності. Вважають свої жадання беззаперечною основою, фактом, який підміняє решту свідчень. Чесна людина ніколи не прагнутиме, не ідентифікувавши об’єкта своїх прагнень. Вона каже: «Це існує, і тому я цього хочу». Вони кажуть: «Я цього хочу, і тому воно існує».
Вони намагаються перебрехати аксіому існування та свідомості, хочуть, щоб їхня свідомість стала інструментом не сприйняття, а створення життя, а життя було не об’єктом, а суб’єктом їхньої свідомості. Вони хочуть бути тим Богом, якого створили за власним образом і подобою, Богом, який просто з примхи придумує Всесвіт з порожнечі. Але реальність неможливо перебрехати. Вони отримують протилежне до того, що прагнули. Хочуть здобути всемогутню владу над життям. А натомість втрачають контроль над власною свідомістю. Відмовляючись знати, вони прирікають себе на жах вічної невідомості.
Ірраціональні бажання, що притягують вас до їхнього вірування, емоції, яким ви поклоняєтеся, наче ідолові, на чий вівтар ви принесли Землю, ці темні, непослідовні пристрасті, які ви приймаєте за голос Бога чи власних залоз, — не більше, ніж труп вашого розуму.
Емоція, що суперечить вашому розуму, емоція, якої ви не можете ні пояснити, ні контролювати — це тільки каркас того заяложеного мислення, яке ви забороняєте переглянути, задіявши власну логіку.
Щоразу, коли чините зло, відмовляючись думати й бачити, вилучаючи з цілісної реальності своє бажання, щоразу, коли вирішуєте сказати: «Приховаю-но я від власного справедливого розуму тістечка, які вкрав, або факт існування Бога, — нехай я матиму одну нераціональну примху, а у всьому решті буду
