Атлант розправив плечі. Частина третя. А є А - Айн Ренд
Так само, як ця надзвичайно гнучка мораль з подвійними стандартами роздирає вас навпіл, вона роздирає на два ворожих табори все людство: в одному таборі — ви, в іншому — решта людей. Ви — єдиний вигнанець, який не має права бажати і жити. Ви — єдиний слуга, всі решта — господарі. Ви — єдиний, хто повинен давати, решта — отримують. Ви — вічний боржник, решта — кредитори, яким неможливо повернути борги. Ви не повинні сумніватися щодо їхнього права приймати від вас самопожертву, сумніватись у природі їхніх бажань та потреб: їхнє право присвоєне ними завдяки запереченню, завдяки тому факту, що вони — це не ви.
Для тих із вас, хто може ставити запитання, ваш кодекс пропонує втішний приз і пастку: все це — заради вашого ж щастя, стверджує він, саме для цього ви повинні дбати про щастя інших. Єдиний спосіб досягнути власного задоволення — відмовитися від нього заради інших. Єдиний спосіб досягнути власного процвітання — віддати багатство іншим. Єдиний спосіб захистити своє життя — захистити всіх, крім себе. І якщо у результаті таких дій жодної насолоди ви не отримаєте, то це ваша провина і доказ вашої зіпсованості. Якби ви були доброю людиною, вас охоплювало б щастя від того, що ви влаштували бенкет для інших, а гідність свою ви знаходили б в існуванні завдяки тим крихтам, які вам милостиво кидають зі столу.
Не маючи критеріїв для самоповаги, ви приймаєте провину, не наважуючись ставити запитань. Але ви знаєте відповідь, хоч і не визнаєте її, ви відмовляєтеся повірити власним очам, побачити приховану передумову, яка обертає світ.
Вам це відомо — не у формі чесного знання, а у вигляді темного неспокою всередині. Відчуваєте це, борсаючись в обмані, сповненому почуття провини, неохоче практикуючи принцип занадто страшний, щоб його озвучити.
Я — той, хто не приймає незаслуженого, ні як цінність, ні як провину, — ставлю вам запитання, якого ви уникали. Чому вважається високоморальним служити щастю інших замість власного? Якщо радість є цінністю, то тоді високоморально, коли її переживають інші, натомість аморально радіти самому? Чому з’їсти тістечко самому — це аморальне потурання, натомість нагодувати інших — високоморальна цінність? Чому, коли ви чогось прагнете, — це аморально, а коли прагнуть інші — це високоморально? Чому аморально — створити цінність і мати її в себе, натомість високоморально — віддати її іншим? І коли залишити цінність у себе — це аморально, чому ж тоді високоморально, коли її приймають інші? Якщо ви безкорисливі та доброчесні, віддаючи цінність, то чи не егоїстичні та лихі вони, коли її беруть?
Чи полягає благочестя у служінні слабкостям інших? Чи жертовність благочестивих людей на користь людей лихих — це високоморальна мета?
Відповідь, якої ви уникаєте, жахлива відповідь звучить так: ті, хто приймає — не лихі, якщо тільки вони не отримали від вас цінність незаслужено. Прийняти цінність — не аморально, якщо тільки вони самі здатні її створити, здатні її заслужити, здатні обміняти її на іншу цінність. Не аморально, коли вони насолоджуються отриманою цінністю, якщо тільки вони отримали її в законний спосіб.
Такою є таємна суть вашого вірування, інша частина подвійних стандартів: аморально жити завдяки власним зусиллям, натомість високоморально жити завдяки зусиллям інших; аморально споживати власний продукт, натомість високоморально споживати продукт, створений іншими; аморально заробляти, натомість високоморально паразитувати; паразити — моральне виправдання для існування виробників, натомість існування паразитів — самоціль; підло отримувати прибуток завдяки досягненням, зате похвально користатися з самопожертви; погано творити власне щастя, зате добре насолоджуватися ним ціною крові інших.
Ваш кодекс ділить людство на дві касти і наказує їм жити згідно з протилежними правилами: одні мають право бажати чого завгодно, інші — не повинні бажати нічого. Одні — обрані, інші — прокляті, їздці й тягачі, пожирачі та ті, кого пожирають. Згідно з якими критеріями визначається належність до касти? Який ключ дозволяє зарахувати вас до моральної еліти? Цей ключ — брак цінностей.
Хоч би про яку цінність ішлося, саме її відсутність у вас дає вам перевагу над тими, кому її не бракує. Саме ваша потреба дає вам право вимагати винагороди. Якщо ви здатні задовольнити свою потребу, ваше вміння анулює ваше право її задовольняти. Але потреба, якої ви не здатні задовольнити, дає вам перевагу.
Якщо ви успішні, кожна неуспішна людина стає вашим господарем. Якщо зазнаєте краху — кожен, кому вдається краще, перетворюється на вашого слугу. Виправданий ваш крах чи ні, ваші бажання — раціональні чи навпаки, ваша посередність — несправедлива чи виправдана вашими слабкостями, але саме вона дає вам право на винагороду. Заставу на все існування ви отримуєте завдяки болю, незалежно від його природи чи причини, болю як первинного абсолюту.
Якщо ви здатні зцілити свій біль власними зусиллями, то не здобуваєте жодної моральної довіри: ваш кодекс презирливо назве це актом корисливості. Хоч би яку цінність ви б намагалися відшукати — чи багатство, чи їжу, чи любов, чи права, — якщо ви здобуваєте її завдяки власним чеснотам, ваш кодекс не потрактує це як високоморальний здобуток: ви не завдали нікому збитків, це торгівля, а не милостиня; платня, а не самопожертва. Заслужене належить до егоїстичної, комерційної царини взаємної вигоди. Тільки незаслужене передбачає таку моральну угоду, згідно з якою один дістає зиск ціною катастрофи іншого. Вимагати винагороди за власні чесноти — егоїстично та аморально. Це брак чеснот перетворює ваші вимоги на моральне право.
Мораль, згідно з якою потреба є підставою для претензій, водночас будується на порожнечі — тобто небутті — як на одному з мірил своїх цінностей. Вона винагороджує відсутність, дефект: слабкість, нездатність, некомпетентність, страждання, хворобу, катастрофу, провину, промах — нуль.
Хто обраховує, як слід оплачувати ці претензії? Прокляті за те, що не є «нулями», — кожен у залежності від близькості до ідеалу. Оскільки всі цінності є результатом чеснот, рівень ваших чеснот використовують як міру вашого покарання. Рівень вашої провини використовують, як міру здобутків. Згідно з вашим кодексом, раціональна людина повинна віддавати себе в жертву нераціональним людям, незалежна людина — паразитам, чесна — брехунам, справедлива — нечестивцям, продуктивна — злодіям і неробам, цілісна — схильним до компромісу шахраям, людина з високою самооцінкою — тюхтіям-невротикам. Чи дивує вас нікчемність душ тих, кого ви бачите навколо? Людина чеснот не прийме
