Синi етюди - Микола Хвильовий

Остап брав великi кроки, Юрко вiдставав. Дивився на саженну постать Остапову…

- …Так, як почнеш шукати правди, то, гляди, i залiзеш у кривду. А чоловiк я темний, хоч i пролетарiат. Ну, а Наталка хай ходить до вас, я нiчого не iмiю. Лиш би не в шалапути, не люблю я їх: по-свинячому шукають правди, богородиць наробляють - один розбрат.

…Одчинить дверi Наталка, трiшки заспана, теплий жiночий дух вiд неї. У неї ноги трiшки колесом i, як у молоденької дiвчини, зiтхання.

- …Був я в партизанах. Ще з Махном ходив, а що до чого й досi не добрав. Така вже вдача: як вип'ю пляшку, то й за власть совiтiв. Бiльшовикiв подавай - i квит.

Юрковi було образливо, а Остап говорив:

- Моє яке дiло; хтось добере - нас чимало. А Наталка хай у ячейку ходить, я нiчого не iмiю.

Болото закумкало нiч. Де болото? То - жаби.

Коли увiйшли в дверi, Наталка в однiй сорочцi зустрiла. Спитала:

- Товаришу Юрко! Що це таке - емiсiя? А потiм: що це таке - девальвацiя?

- Ти краще постiль постели,- сказав Остап. А Наталка постiль стелила й уже з сумом:

- Мабуть, довго вчитися нам: революцiя наша, а слова не нашi…Роздягались, говорили. Потiм Наталка увiйшла в Юркову кiмнату, бiлою плямою стала край столу.

- Я забула зачинити вiкно.

- Зачинiть.

Вона мовчки вийшла. Юрко думав про неї. Болiли плечi, болiла спина - цiлий день носив рейки.

Без революцiї, коли нема творчости, життя тече нудно, одноманiтно (або, або: дух творчости, дух руйнування). Живе в посьолку багато людей. Багато з них творять, багато - так.

Ранком, коли пролетять тьмянi одуди свiтанку, гудок. Один, два, три. Наталка будить i чоловiка, i Юрка. Остап iде ранiш, Юрко - потiм. (Потiм): кидається до дверей. Наталка зупиняє.

- …Що?

- Пiдождiть, я вам снiданок загорну, все одно запiзнились…А то пiдставляє пiд його обличчя дзеркало.

- Гарний?

Вiн знає, що все обличчя в сажi. Йому нiяково: чотири днi лягав не роздягаючись. Не вмивався.

- Ех, Наталю!

Вiн зiтхнув, але зачепити її не вiдважився. Поспiшає через сонний посьолок. Повз Торця парує, а далi парує в степу: тоскно дивитись на степ, де мрiє далина. Наталка дивиться синьо, так буває не часто, так дивляться не всi.

I все-таки Юрко звичайнiсiнька людина, хоч i комунiст (це не Америка, але iстина, здорова логiка). Уже проклинав завод - важко, а коли приходив додому, уперто думав про Наталку.

Тече життєва рiка одноманiтно, глухо перекликаючись в осоках (зелене баговиння в громовицю глибоко сидить у водi, i йому не страшно).

Єсть заводський клуб. Улаштовували вистави - заводська молодь (заводська молодь у футбол i лявн-тенiс грає). Сьогоднi улаштували таку - на диво. Сам робiтник написав: i рай був, i пекло було. Виступали (як треба) промовцi: один доповiдач, а решта - так, свої, заводськi.

Одному кричали:

- Та ти, Юхиме, мабуть, злiзь, не шкандаль нашої фiрми. Юхим не слухав i все-таки договорив. I все-таки закруглив. Були оплески. Закiнчив "урою".

Хтось ударив по халявi й iз задоволенням зазначив:

- Хоч свiйський, та хитрий… Щоб тебе дощем намочило!..

Остап, Юрко, Наталка - теж на виставi. Остап теж сказав:

- От тобi й революцiя: i не видно її, i видно її. Як ота благодать з неба: щось, десь, а в руки не вiзьмеш, мов ужак вислизне.

Наталка сидiла поруч Юрка. Її тiло торкалось його тiла, i йому було гарно. I спитала Наталка:

- А що це таке, що й капiтал Маркса, i "Нива" Маркса: директорша колись виписувала?

Юрко сказав Наталцi, i зрадiла вона:

- А я оце два днi думаю: як же це так, що i в буржуїв був Маркс, i в нас Маркс. Невже одурили Ленiна?

Прийшов… антракт. Пiсля вечора були танки. Юрко позiхав.

Заводський паркан перстенiє мармурове: сiверко, димно, похмуро. Вийдеш за ворота - жовтява безпоряднiсть ланiв. Заглядають, вiдбiгають назад.

Ах, давно це було, за молодости молодої, коли юнi дзвони юнiсть молоду дзвонили…

…Кричали, кричали "кукушки", стукали, стукали молотки за брамою, а назад нема вороття.

…Посьолок забайрачився у вiтах.

До заводу ходять через залiзницю - дорiжка така, вторована, повз Торця - рiка така: фабрично-заводська, ховається в степах.

Ходив Юрко. А до Юрка приходили комiтетчики, секретарi. Казали, що не так лекцiї читає, що доба епiзодичних пройшла. Юрко згоджувався, а десь на сподi своєї душi запитував, а ви звiдки знаєте? Фамiльярно похлопували його по спинi, а йому було чогось неприємно. Таранкуватi, мамулуватi, "типiчнi сурйози", але вони вважали себе за справжнiх представникiв пролетарiату.

…I сказав Остап iз кутка:

- Все це гарно, а ще б краще було, коли б хто з вас хоч пiвпляшки дiстав.

Голова фабзавкому примружив око:

- I справдi, хлопцi, чи не випити?

Юрко запротестував. Тодi пiдiйшли всi й стали його уламувати.

- Пий, та не пропивай розуму,- сказав секретар.

I Наталка пiдiйшла:

- Та що це ви, Юрко! Невже ми в черницi приписалися? Хiба таки Троцький не п'є?

Вiн хотiв сказати, що не п'є, але подумав, що йому однаковiсiнько не повiрять: "вiн же з ним не живе".

…Вийшли в садок, горiли зорi, текли потоки, зорянi: аеролiти.

…Випили небагато (бiльш не було) i закiнчили. Говорили.

- …От тепер i я скажу: подавай менi бiльшовицьку власть, а хочеш, то й у саму ком'ячейку записуй.

Наталка сiла бiля Остапа.

- Що в п'яного на язицi, то у тверезого на думцi. Товаришу Юрко, запишiть його в ячейку.

Наталка говорила щиро, i обличчя її було свiтле, як винне повiтря восени - ранньої.

…Над заводом знову думало небо - темно, недосяжно.

Секретар сказав:

- Плюю на всiх i вся. Моя власть, i баста!

Його спитали:

- А я?

- I твоя.

- А я?

- I твоя.

Наталка взяла за руку Юрка:

- I їхня?

Всi подивились i подумали, а секретар кинув:

- Це гiсть.

А Остап п'яно й нахабно засмiявся:

- Це той, як його… як ото мiтинг був…- попутчик. Ха… ха…

Юрко спалахував, а всi зареготали, а секретар похвалив:

- Нiчого, хоч попутчик, зате дорогий,- i похлопав Юрка по спинi.

…Зорi зазорили все небо. Було тихо, а на залiзницi кричав паровик.

Сьогоднi возив рейки вагонеткою Юрко, з вальцювального цеху.

…Залiзо спiвало. Надворi днiло, верещали молотки. В гострих лезах тонкого упаду Юрковi тихi спогади.

"…Попутчик… так…"

Бантини, бетоннi крокви й залiзне, кам'яне - ми. Ми - король землi. Ми той, що в скажено-рухомому танцi машини керує огняною електричною вагою - непереможною, всесильною.

"Отче наш,