Паперові солдати - Брати Капранови

— Вітаю, старий! — поплескав його по плечу Арт.

— Білосніжку малюватиме наш незамінний Нетвік під керівництвом Ласка. А Беббіт... ти вже добре навчився малювати голих жінок?

Усі засміялися та заозиралися на Арта.

— Значить, настав час одягнених. Королева-мачуха — твоя. І до речі, Гриме, давай цього разу обійдемося без сексуального підтексту. Звісно, чоловіки люблять твою Бетті Буп, але тут інший випадок, зрозуміло?

— Як скажете, — знизав плечима той.

І в цей момент чхання таки перемогло Титлу і вихлюпнулося назовні громоподібним звуком, від якого сахнувся Беббіт та пригнув голову хлопець попереду.

Тут уже весь зал вибухнув щирим сміхом.

Лише директор виробництва Генд лишався незворушним, і коли всі відсміялися, він поліз у кишеню:

— Тобі п’ять доларів, хлопче, — простягнув він купюру Біллу.

7

Усі начальники однакові — щойно давши завдання, одразу вимагають результату. Складна розшукова справа потребує занурення, обмірковування, а коли тебе мало не щодня підганяють, бо «Москва вимагає», багато не поміркуєш.

Після чергового сеансу спонукання старший лейтенант Стекляр нагадав керівництву про висловлене ще при призначенні прохання направляти до нього усі листівки, малюнки та інші графічні матеріали, вилучені у бандитів в лісі та їхніх попихачів у селах. Тепер стимульоване тиском згори розпорядження враз неначе відкрило таємні шлюзи, і стоси паперів на столах почали збільшуватися щодня, погрожуючи перетворитися на звалище. Довелося дати команду Мудрицькому, щоб взявся якось систематизувати їх. І колишній бібліотекар на диво швидко навів лад на столі з доказами.

— Я поділив за жанрами. Тут агітаційні листівки, а тут карикатури і сатиричні журнали.

— Журнали? — не повірив Скляр.

— Так точно. Нам передали два журнали «Український перець» та «Хрін», — Мудрицький взяв зі столу тоненькі книжечки і показав їх керівнику. — Як бачите, «Перець» навіть з кольором.

— Бачу, — Стекляр гидливо скривився.

— Окремо я поклав маленькі папірці з написом «Бофон». Їх дуже багато.

— А ти хіба не знаєш, що таке бофони?

— Ні. У нас в Ніжині їх не було.

Звісно, до Ніжина таке дійти не могло. Хоча націоналістів колись ловили навіть на Донбасі.

— Це щось на зразок грошей, — пояснив Стекляр. — Бойовий фонд — Бо-фон.

— У них і гроші є?

— Не зовсім. Бофонами вони платять селянам замість грошей. Обіцяють заплатити, коли переможуть.

— Це як наші облігації державної позики?

— Ну ти! — обурився Стекляр. — Знайшов із чим порівнювати!

Мудрицький знітився:

— Я лише за механізмом дії, — і швидко повів далі від небезпечної теми. — Осьо парадні портрети.

— Що-що?

— Портрети, — не зовсім впевнено повторив лейтенант. — Парадні.

Стекляр взяв зі столу кілька аркушиків із зображеннями облич і став переглядати.

— І справді. Генерал Роман Шухевич... ти ба, генерал!.. Заступник голови генерального секретаріату УГВР Осип Дяків... Що таке УГВР тобі вже роз’яснили?

— Ні, — покрутив головою Мудрицький.

— Це їхній уряд. Вони собі державу вигадали бандитську. Бачиш, уряд, гроші, портрети керівників... тьху ти! Просто як кіноартистів їх малюють.

— Ось тут брошури з текстами, — продовжував показувати лейтенант.

— Молодець! — підсумував Стекляр. У кабінеті було спекотно, тому він періодично крутив шиєю, щоб піт не заливав комірець.

— Служу Радянському Союзу!

— А тепер бери лупу і шукай на них отаку жучку, — Стекляр потягнувся за олівцем і зобразив на чистому аркушику знак невідомого художника, перехрещені літери X та Н.

— А що це?

— Той, кого ми шукаємо. Ха Ен.

— А що означає Ха Ен?

— Оце ж і треба з’ясувати.

Двері кабінету розчахнулися, і на порозі виник капітан Маркелов. Очі його блищали чи то від прихованого тріумфу, чи від алкоголю. Втім, для вживання алкоголю теж потрібен привід, а значить щось-таки сталося.

— Чим похвалишся? — запитав Стекляр.

— Попа взяли. У лісі служив, — доповів Маркелов.

— А як узнали?

— Ястребки помітили. Вертався, кажуть, з лісу, неначе із грибами, а у самого хрест на шиї. Хто ж за грибами із хрестом ходить?

— Слушно.

— Так він же піп, — не зрозумів Мудрицький. — Попи завжди з хрестами.

Капітан загиготів:

— Ех ти, ніжинський! Для попа хрест, що для тебе погони. Форма. Ти у формі підеш за грибами?

— Ні.

— От і він так само. Якщо з хрестом, значить службу правив, ясно?

— Так точно.

Стекляр пожвавішав:

— Де це?

— Біля Здолбунова.

— Поїхали, я хочу з ним поговорити.

— А можна з вами? — запитав навздогін Мудрицький.

Стекляр з порогу махнув рукою:

— Давай, бібліотекарю. Провітришся, а заразом і оперативної роботи понюхаєш.

Мотоцикл Маркелова стояв на сонці, тому чорне фарбоване залізо розпеклося до краю. Стекляр, сідаючи в коляску, необережно сперся на неї рукою:

— Чорт! На ньому добре яйця смажити.

— Зараз перевіримо! — зареготав Маркелов, займаючи місце за кермом. — Сержант! — гукнув він одного зі своїх бійців. — Бігом, відро води! Одна нога тут, друга там!

Той миттю кинувся виконувати наказ. Маркелов завів двигун. Мудрицький влаштувався у нього за спиною.

— А що за піп? Греко-католик? — влаштувавшись у колясці, Стекляр взявся носовичком витирати піт із карку.

— Та ні. За поляків був у польській церкві, потім, коли переписали у нашу, став у нашій. За німців перейшов у автокефальну, а тоді знов до нашої. Як усі. Сільрада пише, що лояльний до радянської влади.

— Ага, лояльний. Усі вони тут лояльні, — Стекляр промокнув скроні від поту й акуратно склав хусточку до кишені.

Тим часом на дорозі з’явився боєць з відром води. Маркелов, побачивши його, натиснув на газ і рвонув з місця назустріч.

— Сержант! Поливай! — закричав він на повні груди, заглушаючи ревіння двигуна.

Боєць, звиклий вже до витребеньок командира, не роздумуючи, махнув відром і вихлюпнув весь його вміст просто назустріч мотоциклу, а той на ходу врізався у потік води, прийнявши її на пасажирів та розпечений корпус. Пасажири вмить стали мокрими як хлющ. Від несподіваного душу врятувався лише Мудрицький, що сидів позаду водія.

— Бу-га-га-га-га! — несамовито зареготав Маркелов і наддав газу.

Стекляр у колясці зовсім не поділяв його веселощів. Адже мокра форма одразу прилипла до грудей, а комірець перетворився на ганчірку. Щоправда, треба віддати належне: зустрічний вітер швидко охолодив розпечене тіло й техніку,