Дар Гумбольдта - Сол Беллоу
Я також знав, який буде Юліків платіжний баланс. Він нагадуватиме видання Гомера у перекладі Чепмена — осяйні сторінки, царство золота. Якщо встановлений поділ на зони перешкоджатиме його планам, він готовий викласти мільйон баксів на хабарі. Це прочитувалося в нього на обличчі. Він був діяльний, а я — бездіяльний грішник. Він міг би носити яскраві імператорські кольори. А мене можна було б запакувати у дитячий нічний комбінезончик фірми «Доктор Дентон». Звісно, я мусив пробудитися до великої справи, це був неабиякий виклик. Але тепер я лише починав булькати на вогні, і мені треба було дійти до повного кипіння. Я мав завдання, покладене на мене всім людством, обов’язок не лише звершити свою власну долю, але й продовжити справу декого з тих, що зазнали поразки, — бодай Гумбольдта фон Флейшера, який так і не спромігся прорватися у вищі сфери свідомості. Пучки моїх пальців уже репетирували, як вони натискатимуть вентилі труби, труби уяви, коли я врешті буду готовий на ній заграти. Сурмлення цього інструмента буде чути за межами землі, у самому космосі. Коли цей Месія, ця рятівна сила уяви пробудиться, ми нарешті зможемо знову поглянути розплющеними очима на всю осяйну землю.
Ці люди, Юлік (а також Кантабіле), мали на мене такий великий вплив, бо вони ясно усвідомлювали свої бажання. Їхні бажання могли бути ниці, але вони переслідували їх цілком усвідомлено. Торо побачив у Волдені лісового бабака, в очах якого було більше усвідомлення, ніж у будь-якого фермера. Звісно, цей бабак саме збирався знищити урожай якогось працьовитого господаря. Торо добре було вихваляти лісових бабаків і ганити трударя. Проте, якщо суспільство зазнає цілковитого морального краху, то фермерам є від чого впасти в сплячку. Або ж подивімося на теперішній момент. Юліка збуджували гроші. А я, з моїм дедалі сильнішим бажанням чинити правильно, усвідомлював, що міцний ліберальний сон американського отроцтва тривав півстоліття. І навіть тепер я приїхав сюди, щоб зустріч з Юліком допомогла мені озирнутися на обставини нашого дитинства, що надихали моє серце. Адже він досі зберігав ледь відчутний аромат того живильного часу, того давнього й солодкого, блаженного часу сновидінь[277]. Навіть тоді, коли його обличчя було звернуте до заходу сонця (можливо, останнього в його житті), я все ще чогось від нього хотів.
Юлік ставився до своїх кубинців з такою повагою, з якою Кейсі ставився до нього. Він не міг обійтися без їхнього посередництва. Адже вони ходили до школи разом із власниками цієї землі. Часом натякали, що вони їхні кузени. Мені вони нагадували карибських гульвіс, впізнаваний тип — міцні, огрядні чоловіки зі свіжими круглими обличчями та блакитними, не надто добрими очима. Вони були гольфісти, воднолижники, наїзники, гравці в поло, гонщики, пілоти двомоторних літаків. Вони знали Рив’єру, Альпи, Париж і Нью-Йорк так само добре, як нічні клуби та ігрові притони Вест-Індії. Я сказав Юлікові:
— Це круті хлопці. Еміграція їх не зламала.
— Я знаю, що вони круті, — погодився Юлік. — Мені доведеться знайти спосіб втягнути їх у цю угоду. Зараз не час бути дріб’язковим… Господи, Чакі, цього разу тут вистачить на всіх, — прошепотів він.
Перш ніж відбулася ця розмова, дорогою ми ще двічі зупинилися. Повертаючись із півострова, Юлік сказав, що хоче заїхати на одну ферму, де вирощують тропічні фрукти. Він пообіцяв Гортензії привезти додому хурми. Рибу він уже з’їв. Ми сиділи з ним під деревом, впиваючись у жовтогарячі фрукти завбільшки з перса. Він залив соком свою спортивну сорочку й, побачивши, що її вже й так треба віддавати в хімчистку, витер об неї ще й пальці. Його очі звузилися і швидко бігали в очницях. У той момент він був не з нами. Кубинці дістали з багажника сумку Гортензії зі спорядженням для гольфу й заходились розважатися, ганяючи м’ячі по полю. Вони були чудові, сильні гольфісти, попри важкі зади та складки жиру, що проступали під підборіддями, коли вони нахилялися до м’яча. По черзі, з пружною силою, лупили по еластичних м’ячиках — бац! — посилаючи їх у невідоме. На це приємно було дивитися. Проте, коли ми зібралися їхати, виявилося, що ключ запалення замкнено у багажнику. У фермера, який вирощував хурму, позичили інструменти, і за півгодини кубинці розбили замок. Звісно, вони пошкодили фарбу на новому «кадилаку». Але це було не страшно. «Нічого страшного!» — сказав Юлік. Він був, ясна річ, злий, але цих кузенів Ґонсалесів зараз не можна було відверто ненавидіти. Юлік запевнив: «Що там — якась залізяка, трішки фарби? — він важко підвівся й запропонував: — Зупинімося десь по дорозі, вип’ємо й щось перекусимо».
Ми пішли у Мексиканський ресторан, де він запихав у себе курячі грудки під соусом моле — гірким і гострим шоколадним соусом. Я не зміг доїсти своєї порції. Він підсунув до себе мою тарілку. А потім замовив іще горіховий пиріг à la mode[278] і чашку мексиканського шоколаду.
Коли ми дісталися додому, я сказав, що поїду у свій мотель і приляжу; був дуже втомлений. Ми ще трохи постояли в його саду.
— У тебе вже почала вимальовуватися картина цього півострова? — запитав він. — З цією землею я проверну найкращу оборудку в моєму житті. Цих хитрозадих кубинців доведеться таки взяти в долю. Я потягну цих сучих синів за собою. Я розроблю план — поки оклигуватиму, для мене проведуть дослідження й складуть карту, а коли зроблю свою пропозицію цим ледачим іспанським вилупкам, які звикли до розкішного життя, то вже будуть готові архітектурні макети і всі фінансові документи. Я маю на увазі, якщо… ну, ти розумієш. Хочеш спробувати трохи плодів мушмули? — він понуро потягнувся до одного зі своїх дерев і зірвав жменю фруктів.
— Мене вже нудить, від усього, що я з’їв, — відказав я.
Він стояв, зриваючи фрукти, і їв їх, випльовуючи кісточки та шкірки, при цьому його погляд було звернено колись удалечінь. Час від часу він витирав свої ачесонівські вуса. Самовпевненого й неприборканого, його переповнювали думки, що він їх не міг висловити. Ними був густо й дрібно списаний кожен дюйм його серця.
— Чарлі, у Г'юстоні ми не побачимося перед операцією, — сказав він. — Гортензія проти цього. Вона вважає, що я надто розхвилююся після розмови з тобою, а ця жінка знає, що говорить.