Постріл із глибин - Ерік Ларсон

Лоріа, позов.

Лист, Albert Е. Laslettto Principal Officer, Liverpool District, 8 червня 1915 p., документи Міністерства транспорту, MT 9/1326, Національний архів Великої Британії. Факт того, що такі тренування дійсно відбувалися, задокументовано в різних паперах Адміралтейства, що зберігаються в Національному архіві Великої Британії. Наприклад, див. «“Лузитанія” — американський процес», документи Адміралтейства, ADM 1/8451/56, Національний архів Великої Британії.

Відповіді позивачів на допитах свідків, які проводила компанія Hunt, Hill & Betts, клопотання пароплавної компанії «Кунард», 15 квітня 1918 р., Національний архів США, Нью-Йорк.

Свідчення, Ендрю Чалмерз, 18 квітня 1918 р., клопотання пароплавної компанії «Кунард», 15 квітня 1918 р., Національний архів США, Нью-Йорк, 20.

Свідчення, Вільям Томас Тьорнер, 30 квітня 1915 р., клопотання компанії Oceanic Steam Navigation щодо обмеження відповідальності власника «Титаніка», Національний архів США, Нью-Йорк.

«Лайнер “Кунард”», 939.

Walker, «Four Thousand Lives Lost», 169.

New York Times, 21 листопада 1915 р.

Свідчення, Вільям Томас Тьорнер, 15 червня 1915 р., «Слідство», 7.

Ці подробиці зазначено в «(Типовому договорі учня» Мортона — угоді, яка зобов’язувала Мортона протягом чотирьох років підкорятися наказам капітана та його команди, а також «(Зберігати його та їх секрети». Крім того, в угоді зазначено, що учень не може «(відвідувати таверни чи паби... та грати в неприпустимі ігри». Найголовніше — кожен учень зобов’язується «(не залишати судно... без дозволу». У свою чергу учні отримували щорічну зарплату: у перший рік 5 фунтів і до 10 та більше фунтів в останній. Учням також надавали житло, їжу, «ліки, медичну та хірургічну допомогу». На прання одягу виділялося окремо 10 шилінгів. «(Типовий договір учня», документи Мортона, DX/2313, Мерсісайд; «(Постійне свідоцтво про звільнення», документи Мортона, DX/2313, Мерсісайд.

Morton, «Long Wake», 97.

Там само, 98.

Там само, 99.

Bailey and Ryan, «Lusitania Disaster», 108.

У деяких британських посадовців навіть були сумніви щодо лояльності деяких співробітників нью-йоркського відділення «(Кунард», яким керував Чарльз П. Самнер, відповідальний за всі справи компанії в Америці. Навіть один із капітанів «(Кунард», Доу, не довіряв Самнерові, бо той «має близькі стосунки з німцями» — так зазначено в телеграмі, яку відправив генеральний консул Британії в Нью-Йорку сер Кортні Беннетт. Сер Кортні теж був переконаний, що офіс компанії перебуває під впливом Німеччини — доказ цього він вбачав у тому, що прізвища багатьох співробітників були німецькими: Феке, Фальк, Буйсвіц, Райхгольд, Бравер, Брайтенбах, Мюллер. Земляк сера Кортні, колишній дипломат сер Артур Герберт, поділяв його думку. Їхні постійні перевірки робити й без того важкі для Самнера часи ще важчими. Він був досвідченим керівником і примудрявся організовувати відплиття кораблів «Кунард» за розкладом. Голова «Кунард» Альфред А. Бут абсолютно йому довіряв — навіть вважав своїм другом.

Сер Артур був переконаний, що в нью-йоркському офісі «Кунард» відбувається щось лихе, тому звернувся до приватного детектива, про що Самнера не попередив. Детективу не вистачило майстерності — він поводився так, що співробітники «Кунард» почали підозрювати, що він шпигун. Самнер згадував: «Цей чоловік викликав у мене настільки сильні підозри, що я звернувся до портового детектива та попросив його стежити за детективом сера Артура Герберта». Самнер надіслав серу Артуру звіт про дивну поведінку детектива — на випадок, якщо це його зацікавить. «Він замість того, щоб подякувати, страшенно розлютився та сказав, що його ще ніколи в жилі так не ображали». Сер Артур навіть звинуватив Самнера в шпигунстві за ним — причому його це так сильно зачепило, що Самнер почав підозрювати, що в того є якісь таємниці. «Це дійсно викликало в мене певні підозри, і я вирішив, що зможу щось дізнатися, спостерігаючи за його діями», — згадував Самнер.

«Говорячи конфіденційно, — писав Самнер, — я гадаю, можна сказати, що сер Артур Герберт дещо “дивний”». Із Самнером був згоден щонайменше ще один суперник, сер Кортні Беннетт. Одного разу сер Артур завітав у гості до сера Кортні. Почалася сварка, як писав Самнер, і сер Кортні сказав гостеві «йти додому та повчити свою матір жити».

Самнер писав: «Хоча ситуація й вийшла дещо неприостойна... це був єдиний дивний випадок за участі цих двох, про який я будь-коли чув».

Телеграма, С. Bennett to Alfred Booth, 30 листопада 1914 р., D42/С1/1/66, частина 2 з 4, архів «Кунард»; «Заробітня плата співробітників відділу в Нью-Йорку», D42/C1/1/66, частина 3 з 4, архів «Кунард»; лист, Charles P. Samnerto D. Meams, 29 грудня 1914 р., D42/C1/2/44, архів «Кунард»; лист, Charles Р. Samner to Alfred A. Booth, 4 серпня 1915 р., D42/C1/1/66, частина 3 з 4, архів «Кунард»; телеграма, Richard Webb to Cecil Spring-Rice, 11 травня