Твори - Гі де Мопассан

Разом із Жавелем на судні були його менший брат, чотири рибалки й юнга. Вони вийшли з Булоні за тихої погоди, щоб закинути сіті.

Проте скоро знявся вітер, схопився раптовий шквал і погнав судно у відкрите море. Вони дісталися до берегів Англії, але розбурхані хвилі били в скелі, кидались на суходіл, і не можна було ввійти в порт. Суденце знов узяло курс у відкрите море й повернулося до берегів Франції. Буря тривала і не давала змоги наблизитись до молу, вона вкривала шумовинням і ревом, робила неприступною будь-яку місцину, де можна було б причалити.

Судно знов одійшло, гойдаючись на гребенях хвиль, розхитане, розбите водою, що раз у раз перекочувалася через палубу, але відважне, наперекір стихії, звикле до цієї бурі, що п’ять чи шість днів носила його між двома сусідніми країнами, не даючи змоги причалити ні там, ні там.

Нарешті буря вщухла. Судно було у відкритому морі, і шкіпер скомандував кинути сіть під чималу хвилю.

Величезну риболовну снасть перекинули за борт, і двоє рибалок спереду, а двоє ззаду почали попускати линви на валах. Раптом сіть торкнулася дна, але висока хвиля нахилила судно; Жавель-молодшнй, що стояв спереду й керував спуском снасті, хитнувся, і його рука опинилась між линвою, що на мить ослабла, й валом. Даремно він силкувався підняти линву другою рукою, сіть волочилась по дну, й напнута линва не піддавалась.

Чоловік скорчився від болю й крикнув. Всі збіглися. Його брат покинув стерно. Матроси кинулися до линви, намагаючись вирвати придавлену руку. Та дарма. «Треба перерізати линву», — сказав один із матросів, витягаючи з кишені гострого ножа, що ним можна було за два махи врятувати руку Жавеля-молодшого.

Але перерізати линву означало втратити сіть, а сіть коштує, грошей, багато грошей, півтори тисячі франків, і вона належала Жав елеві-старшому, що жалів своє майно.

Він розпачливо гукнув:

— Ні, не ріж, почекай, я поверну за вітром!

Він побіг на корму й з усієї сили наліг на стерно.

Судно майже не піддалося, підхоплене силою течії й вітру, до того ж перешкоджала важка снасть, що спиняла його рух.

Жавель-молодший упав навколішки, стиснувши зуби, з дикими від болю очима. Він мовчав. Його брат прибіг, боячись, як би не пустили в хід ножа.

— Почекай, почекай, не ріж, треба кинути якір.

Якір кинули, віддавши весь ланцюг. Потім повернули до

кабестана, щоб попустити линву. Вона нарешті ослабла, й можна було витягти змертвілу руку в скривавленому рукаві.

Жавель-молодший, здавалось, отоанів. З нього скинули матроску й побачили жахливу картину: якесь місиво з м’яса, звідки кров била цівкою, немов її гнали насосом. Він оглянув руку й пробурмотів:

— Каюк!

Кров заплямила всю палубу, й один із матросів закричав:

— Він спливе кров’ю, треба перетягти жилу!

Тоді взяли товсту чорну, просмолену мотузку й, обвивши руку вище рани, затягли її з усієї сили. Кровотеча поступово зменшилась, а далі спинилася зовсім.

Жавель-молодший підвівся, рука безсило висіла збоку. Він узяв її другою рукою, підняв, повертів, потряс. Все було понівечено, кістки потрощено. Вона трималася на самих м’язах. Жавель-молодший дивився на те, що залишилося від його руки, похмуро й задумливо. Потім сів на згорнутому вітрилі. Товариші порадили йому весь час змочувати рану водою, щоб запобігти гангрені.

Біля нього поставили відро: він щохвилини черпав склянкою і обливав страшну рану тонким струменем чистої води.

— Тобі краще спуститися вниз, — мовив брат.

Він послухався, але за годину вийшов знову, почуваючи себе зле на самоті. Він волів бути на повітрі. Сівши знову на вітрилі, він почав поливати руку.

Улов був добрий. Широкі рибини з білими черевами лежали коло йото ніг, звиваючись у смертельних корчах; він дивився на них, безнастанно поливаючи свою зранену плоть.

Коли вже підходили до Булоні, раптом зірвався вітер, і суденце знову несамовито помчало, підстрибуючи й падаючи та раз у раз підкидаючи нещасного пораненого.

Надійшла ніч. Буря лютувала аж до світанку. А як зійшло сонце, вони знову побачили Англію, але море стало тихішим, і судно, лавіруючи, попливло до Франції.

Надвечір Жавель-молодший покликав товаришів і показав їм чорні плями — огидні ознаки гнилизни на тій частині руки, що вже не належала йому.

Матроси розглядали їх і висловлювали свої думки.

— Може, антонів огонь, — сказав один.

— Треба б полити солоною водою, — порадив другий.

Принесли солоної води й вилили на рану. Поранений

посинів, заскреготав зубами, скривився, але не закричав.

Коли трохи полегшало, він сказав братові:

— Дай мені твого ножа.

Брат подав йому ніж.

— Витягни мою руку й тримай так.

Той зробив, як було сказано.

Тоді він сам узявся різати. Він різав повільно, обмірковуючи, перетинаючи останні жилки гострим, як бритва, лезом; незабаром від руки залишилась сама кукса. Бідолаха глибоко зітхнув і сказав:

— Не було іншої ради. Інакше каюк.

Здавалось, йому полегшало; він дихав вільніше і все лив воду на оцупок.

Ніч знову випала бурхлива, й не можна було причалити.

Коли настав день, Жавель-молодший узяв одрізану руку й довго її роздивлявся. Підійшли товариші, й вона пішла з рук у. руки. Її мацали, перевертали, нюхали.

Брат сказав:

— Треба кинути її в море.

Але Жавель-молодший заперечив:

— Ні в якому разі! Я не хочу. Тепер це моя справа, адже ж рука моя.

Він узяв руку й поклав собі на коліна.

— Таж вона зогниє,— сказав старший брат.

Тоді пораненому спала в голову якась думка. Коли рибалки залишаються довго в морі, вони кладуть улов у бочки з ропою, щоб риба не псувалася.

Він спитав:

— Може б, мені покласти її в ропу?

— Справді,— підтримали інші.

Випорожнили одну з бочок, вже повну риби, що впіймали за останні дні. На саме дно поклали руку, потрусили сіллю, а потім досипали бочку рибою.

Хтось пожартував:

— Аби тільки нам не продати її на торзі.

Всі засміялись, крім обох братів.

Вітер усе не стихав, і хоч видно було Булонь, та довелося лавірувати аж до десятої години другого дня. Каліка без перепочинку лив воду на руку.

Інколи він схоплювався й міряв кроками палубу.

Брат його, тримаючи стерно, стежив за ним поглядом і тільки похитував головою.

Нарешті ввійшли в гавань.

Лікар оглянув рану й сказав, що вона в доброму стані. Він зробив перев’язку й порадив цілковитий спокій. Але Жавель-молодший не хотів лягати без своєї руки і мерщій побіг у порт, щоб розшукати бочку, яку він позначив хрестом.

Бочку спорожнили перед ним, і він схопив свою зморщену й холодну руку, що, проте, добре збереглася в ропі. Потім загорнув