Нові коментарі
15 листопада 2024 18:15
Шановна пані Галино, дякуємо Вам за Вашу творчість! Ми виправили вказану Вами неточність. Дякуємо за проявлену увагу. З повагою, адміністрація сайту
З Божою правдою
3 липня 2024 02:48
Щиро вам дякую за увагу до моєї казки з книги казок ''Богданія''. На кожному з двох сайтів, з якого ви могли передрукувати цю казку, у змісті
З Божою правдою
Українські Книги Онлайн » Сучасна проза » Розкоші і злидні куртизанок - Оноре де Бальзак

Розкоші і злидні куртизанок - Оноре де Бальзак

Читаємо онлайн Розкоші і злидні куртизанок - Оноре де Бальзак
Для нього злодіячити — означає вступати у володіння своїм майном. Він не заперечує шлюбу, не обвинувачує його, не вимагає в друкованих утопіях тієї взаємної згоди, тієї близької спорідненості душ, якої не можна узагальнювати. Він завзято кохається, і молот необхідності безперервно склепує ланки цього любовного зв’язку. Сучасні новатори пишуть нудні, тягучі і туманні теорії або філантропічні романи; а злодій діє на практиці. Він яскравий, як факт, логічний, як удар кулаком. А який стиль!..

Ще одне спостереження. Світ повій, злодіїв і вбивць, каторги і тюрми становить населення в приблизно шістдесят-вісімдесят тисяч осіб жіночої й чоловічої статі. Не можна нехтувати цим світом, змальовуючи наші звичаї, відтворюючи в літературі наш соціальний лад. Правосуддя, жандармерія і поліція мають майже таку саму кількість службовців — хіба це не дивно? Цей антагонізм людей, з яких одні втікають, другі шукають, становить величезний поєдинок, надзвичайно драматичний, змальований у цьому етюді. З крадіжками і продажем публічних жінок справа стоїть так само, як з театром, поліцією, духовенством і жандармерією. Ці шість професій накладають на людину незгладимі риси. Вона вже не може бути нічим іншим. Стигмати божественного служителя церкви так само непорушні, як і стигмати військового. Так само стоїть справа і з іншими професіями, що становлять могутню опозицію, протистоять цивілізації. Ці разючі ознаки — дивні, своєрідні, специфічні — дуже легко дозволяють впізнати публічну дівку і злодія, вбивцю і звільненого каторжника, що ці останні для своїх ворогів, — шпига і жандарма, — те саме, що й дичина для мисливця; вони мають на собі непохибні ознаки поведінки, манери, кольору обличчя, поглядів, барв, пахощів, взагалі — “властивостей”. Звідси — ота глибока наука переодягання у знаменитостей каторги.

Ще одне слово про конституцію цього світу, який стає таким загрозливим через скасування тавра, пом’якшення кар і безглузду поблажливість присяжних. Справді, через двадцять років Париж буде оточений армією в сорок тисяч звільнених каторжників, бо департамент Сени з його півторамільйонним населенням, — це єдине місце у Франції, де ці нещасні можуть ховатись. Для них Париж — те саме, що для диких звірів відвічний ліс.

“Вища хевра”, що є для цього світу власним Сен-Жерменським передмістям, власною аристократією, перетворилась у 1816 році, внаслідок замирення, яке поставило під запитання стільки існувань, на асоціацію так званих “великих фананделів”, де об’єднались найуславленіші ватажки банд і кілька відважних людей, що не мали на той час ніяких засобів для існування. Слово “фананделі” означає водночас — брати, друзі, товариші. Всі злодії, каторжанки, в’язні — фананделі. Понад двадцять років великі фананделі — вершки “вищої хеври” були касаційним судом, академією, палатою перів цього народу. Всі великі фананделі мали свої приватні гроші, спільні капітали і своєрідний побут. Вони були зобов’язані взаємно допомагати один одному в скруті, всі вони знали один одного. Не зважаючи на всякі хитрощі і спокуси поліції, всі вони мали власну хартію, власні паролі і перепустки.

Ці герцоги й пери каторги складали з 1815 по 1819 рік уславлене товариство “Десяти тисяч” (див. “Батько Горіо”) назване так за договором, за яким не дозволялось ніколи розпочинати справи менші ніж на десять тисяч здобичі. Саме останнього часу, в 1829 і 1830 роках, виходили з друку мемуари, де одна зі славетних осіб кримінальної поліції зазначала склад цього товариства та імена його членів. З жахом побачили там армію обдарованих людей — чоловіків і жінок, але таку грізну, таку спритну, часто таку щасливу, що п’ятдесяти- і шістдесятирічні злодії на зразок Пастуреля, Коллонжа, Шімо, відзначені там, як такі, що з дитинства бунтують проти суспільства! Як безсилля правосуддя виявляється в існуванні таких старих злодіїв!

Жак Коллен був скарбником не тільки товариства “Десяти тисяч”, а й “великих фананделів”, героїв каторги. За словами компетентних авторитетів, каторжники завжди мали капітали. Ця дивна річ зрозуміла. Ніколи, крім виняткових випадків, украдених грошей не знаходять. Засуджені, не маючи змоги щось узяти з собою на каторгу, змушені довіряти дієспроможності інших, доручаючи їм свої гроші, як у суспільстві їх довіряють банківській конторі.

Бібі-Люпен, що протягом десяти років був начальником карного розшуку, спочатку належав до аристократії великих фананделів. Його зрада постала внаслідок ураженого самолюбства: він бачив, що Дурисмерть скрізь переважав його видатним розумом і великою силою. Звідси — постійна ненависть цього уславленого начальника кримінальної поліції до Жака Коллена. Звідси також походили певні угоди між Бібі-Люпеном та його колишніми товаришами, що привертали увагу судових службовців.

Отже, в своєму бажанні помститись, якому судовий слідчий дав повну волю заради потреби встановити особу Жака Коллена, начальник кримінальної поліції дуже влучно дібрав помічників, кинувши на лжеіспанця Лапурая, Шовковинку і Біффона, бо Лапурай належав до “Десяти тисяч”, так само, як і Шовковинка, а Біффон був великим фананделем.

Біффа, ця грізна “хмара” Біффона, яка й досі ховалась від усіх розшуків поліції завдяки своїм переодяганням на статечну жінку, — була на волі. Ця жінка, що прекрасно вміє вдавати маркізу, баронесу, графиню, має екіпаж і слуг. Цей своєрідний Жак Коллен в спідниці — єдина жінка, яку можна порівняти з Азією, правою рукою Жака Коллена. Дійсно, кожний герой каторги мав помічницю — віддану жінку. Судові літописи, таємні хроніки палацу правосуддя розкажуть вам про це: ніяке пристрасне кохання чесної жінки, навіть кохання святенниці до свого духівника, не може перевершити відданості коханки, яка поділяє небезпеку великих злочинців.

Пристрасне кохання майже завжди є в цих людей первісною причиною їх відважних злочинів, їх убивств. Надмірне кохання, що, “органічно” (як кажуть лікарі) тягне їх до жінки, забирає всі моральні і фізичні сили цих енергійних людей. Звідси неробство, що поглинає дні, бо надмірність у коханні вимагає відпочинку і їжі, яка відновлює сили. Звідси — ненависть до всякої праці, ненависть, яка змушує цих людей вдаватись до швидких способів добування грошей. І все ж потреба жити, і добре жити, — ніщо порівняно з марнотратством заради дівки; ці щедрі Медори[119] бажають обдарувати її дорогоцінностями, вбранням; вона — завжди ласунка — полюбляє добрі страви. Дівка хоче мати шаль, коханець її краде, і жінка бачить у цьому доказ кохання! Саме так ідуть на злодійство, яке довелося б визнати за майже природне почуття в людини, якби розглянути людське серце в лупу. Крадіжка веде до вбивства, а вбивство поступово веде коханця на ешафот.

Коли вірити медичному факультетові, фізичне і розбещене кохання є джерелом семи десятих злочинів. Зрештою,

Відгуки про книгу Розкоші і злидні куртизанок - Оноре де Бальзак (0)
Ваше ім'я:
Ваш E-Mail: