На дорозі - Джек Керуак

Після освіжаючого сну, сповненого павутинням думок про моє минуле життя на Сході, я встав, умився в туалеті заправки і пішов далі, свіженький та розслаблений; потім купив собі густий молочний коктейль у придорожному кафе, щоб хоч якось охолодити свій гарячий і стомлений живіт.Зовсім випадково коктейль зробила дуже гарненька колорадська дівчина; вона весь час усміхалась; я був вдячний, і це цілком компенсувало минулу ніч. Я сказав собі: Ого! Яким же буде Денвер! Я вийшов на дорогу й поїхав далі в новенькій машині денверського бізнесмена приблизно тридцяти п'яти років. Він їхав сімдесят. Мене аж трясло; я рахував хвилини й віднімав милі. Попереду, за пологими полями пшениці, осяяними золотом далеких снігів Естес, я нарешті побачу старий Денвер. Я уявив себе вночі у денверському барі, зі всією компанією, і для них я виглядатиму дивним та обшарпаним, немов той пророк, що блукав через усю землю, щоб донести темне Слово, і єдине слово у мене на вустах було «Ого!» У нас із бізнесменом була довга, приємна розмова про наші відповідні плани на життя, і не встиг я оком змигнути, як ми вже їхали повз фруктові базари на околицях Денвера; навколо здіймалися димові труби, дим, залізничні депо, будинки з червоної цегли і віддалені сіро-камянні будівлі центру, ось я і в Денвері. Він висадив мене на Ларімер-стріт. Я поплівся далі, щасливий, з найбожевільнішою посмішкою на світі, злившись зі старими лайдаками і виснаженими ковбоями Ларімер-стріт.

Розділ шостий

У ТІ дні я не знав Діна так добре, як знаю тепер, і спершу хотів знайти Чеда Кінга; цим я й зайнявся. Я подзвонив йому додому, поговорив з його матір'ю, і вона сказала:

– Селе, що це ти робиш у Денвері?

Чед – худий білявий хлопець з дивним обличчям чаклуна, котре пасувало до його захоплення антропологією та доісторичними індіанцями. Його ніс м'яко й навіть ніжно горбатився під золотим згустком волосся; у нього був шарм і краса західого шибайголови, котрий витанцьовує у придорожніх шинках і трохи грає у футбол. Коли він говорить, з'являється дивний акцент:

– Що мені справді подобається, Селе, у степових індіанцях, то це те, як вони завжди до біса сором'язливі щодо кількості здобутих скальпів. У «Житті на Далекому Заході» Ракстона є індіанець, який аж почервонів від сорому через свої скальпи, і втік, як божевільний, у поле, де потай радіє своїм перемогам. Ось це мене до біса зачепило!

Того сонного денверського дня мати Чеда сказала, що він плете індіанські кошики в місцевому музеї. Я туди зателефонував; він забрав мене старим «Фордом»-купе, на якому їздив у гори на розкопки індіанських знахідок. Він зайшов на автобусну станцію одягнений у джинси, з широчезною усмішкою. Я сидів на підлозі на свої сумці, розмовляючи із тим самим моряком із шаєнської автобусної станції, розпитуючи його про білявку. Йому було так нудно, що він навіть не відповідав. Ми з Чедом сіли в його маленьке купе і спершу подалися в мерію, де він мав забрати якісь карти. Потім мав відвідати старого вчителя, потім ще щось, а я лише хотів пити пиво. І десь задньою думкою я цікавився, де Дін і чим він зараз займається? Чед, не зрозуміло чому, вирішив більше не товаришувати з Діном і навіть, не знав, де той живе.

– А Карло Маркс у місті?

– Так.

Але Чед і з ним більше не розмовляв. Це був початок відходу Чеда Кінга від усієї нашої компанії. Я хотів після обіду подрімати в нього дома. Мені розповіли, що Тім Грей знайшов мені квартиру на Колфакс-авеню, а Роланд Мейджор уже там жив і чекав на мене. Я відчув у повітрі якусь змову, і ця змова поділила компанію на дві групи -Чед Кінг, Тім Грей і Роланд Мейджор разом із Раулінсами змовились ігнорувати Діна Моріарті та Карло Маркса. Я був прямісінько посеред цієї цікавої війни.

Це була війна із соціальним підтекстом. Дін був сином пияка, і одним із найзапійніших босяків Ларімер-стріт, і, між іншим, Дін виріс на Ларімер-стріт та поблизу неї. У шість років він свідчив у суді, щоб відпустили його батька. Він клянчив гроші по ларімерських провулках і потай віддавав їх своєму батькові, котрий чекав із другом-пияком поміж розбитих пляшок. Згодом, коли Дін виріс, він почав зависати у більярдній «Гленарм»; він встановив рекорд із крадіжки машин і потрапив у виправну колонію. З одинадцяти до сімнадцяти років він пробув у таких закладах. Його фахом було викрадання машин, полювання на школярок, щоб відвозити їх у гори для забав, повертатися в місто і відсипатися у ванні якого-небудь готелю. Його батько був колись поважним і працьовитим бляхарем; він спився від вина, що гірше від віскі, і впав так низько, що на зиму їхав на товарняках у Техас, а влітку повертався в Денвер. У Діна були брати по матері, вона померла, коли він був іще дитиною, проте вони його не любили. Єдині друзі Діна – його приятелі з більярдної. Дін, із шаленою енергію сучасного американського святого, а також Карло були підземними потворами того сезону в Денвері, разом з більярдною бандою, і це особливо символізувала квартира Карло в підвалі на Гранд-стріт, де ми разом просиділи не одну ніч до самого світанку – Карло, Дін, я, Том Шарк, Ед Данкел, і Рой Джонсон. Про останніх пізніше.

У свій перший день у Денвері я спав у кімнаті Чеда Кінга поки його мама прибирала внизу, а Чед працював у бібліотеці. Це був спекотний степовий липневий день. Я б не заснув, якби не винахід батька Чеда Кінга. Батько Чеда Кінга, добрий і приємний чоловік – йому було за сімдесят – старий і немічний, худий і зчахлий; він повільно та з насолодою розказував усілякі історії; гарні історії про своє дитинство в Північній Дакоті у вісімдесяті, де для розваги він без сідла їздив верхи на поні й палицею ганяв койотів. Згодом він став сільським учителем на «оклахомській ручці», а потім бізнесменом на всі руки, як кажуть у Денвері. У нього досі був старий кабінет над гаражем; там стояв письмовий стіл з відкидним верхом, безліч запилених папірців, сліди минулого щастя і грошових афер. Він винайшов особливий кондиціонер. Він вставив звичайний вентилятор у віконну раму і якось пропускав холодну воду через змійовик перед дзизчачими крильцями. Результат був ідеальний лише за чотири фути він вентилятора, а потім, як виявилось, в спекотні дні вода перетворювалась на пару,