Ярмарок суєти - Вільям Мейкпіс Теккерей
Звичайно, я відвідаю її,— мовила леді Саутдаун у відповідь па прохання prétendu її дочки, містера Піт-та. — Хто лікує міс Кроулі? Містер Пітт назвав доктора Крімера.
Вкрай небезпечний і неосвічений лікар, любий мій Пітте. Провидіння послало мене, щоб я випровадила його з багатьох домів, хоч в одному чи двох випадках я спізнилась. Мені не вдалося вже врятувати нещасного генерала Глендерса, що помирав у руках цього невігласа. Йому трохи полегшало від таблеток Поджерса, які я йому дала, та, на жаль, було вже надто пізно. Зате смерть його була прекрасна, він відійшов у кращий світ. Ваша тітка, любий Пітте, повинна відмовитись від Крімера.
Пітт був цілком згоден з нею. Він також спізнав на собі енергію своєї шляхетної родички і майбутньої тещі. Вона змушувала його приймати Сондерса Мак-Нітра, Луку Уотерса, Джайлса Джоулса, таблетки Поджерса, еліксир Покі — одне слово, всі духовні й тілесні ліки міледі. І коли він ішов від неї, то завжди шанобливо ніс із собою купу її дурисвітських брошур і ліків. О любі мої братове й товариші по Ярмарку Суєти, хто з вас не знайомий з такими доброзичливими деспотами і не страждав від них? Дарма було б казати їм: «Шановна пані, минулого року я за вашою порадою вживав таблетки Поджерса і повірив у них. То чого ж, чого мені відмовлятися тепер від пих і приймати ліки Роджерса?» Нічого не допомогло б: якщо ця завзята прозелітка не зуміє навернути вас доказами, то заллється слізьми і кінець кінцем непокірний почне ковтати таблетки і ще й заспокоюватиме її: «Ну добре, добре, хай буде Роджерс».
А що стосується її душі,— повела далі леді,— то, звичайно, не можна гаяти часу.
Якщо її лікуватиме Крімер, вона може вмерти будь-коли, і в якому стані, питаю вас, у якому стані! Я зараз-таки пошлю до неї велебного Айронса. Джейн, напиши в третій особі пару слів велебному і скажи, що я хотіла б мати приємність зустрітися побути у його товаристві сьогодні ввечері о пів на сьому. Він уміє навертати людей, і йому треба зустрітися з міс Кроулі, ще поки вона ляже спати.
Ати, люба Емілі, приготуй для міс Кроулі пачку книжечок.
Візьми «Голос із полум’я», «Ієрихонську трубу» і «Розбиті казани з м’ясом, або Навернений людоїд». І «Пралю з парафії Фінчлі», мамо, — додала леді Емілі.— Добре почати з чогось заспокійливого.
Стривайте, дорога леді,— дипломатично мовив Пітт. — Хоч як я ціную вашу думку, дорога, шановна леді Саутдаун, а все-таки вважаю, що міс Кроулі надто рано пропонувати такі глибокі теми. Згадайте, що вона хвора і досі дуже мало задумувалась чи й зовсім не задумувалась про потойбічне блаженство.
Тим більше треба якнайшвидше почати, Пітте, — мовила леді Емілі, підводячись уже з шістьма книжечками в руці.
Якщо ви почнете зразу з цього, то злякаєте її. Я добре знаю світську натуру тітки й певен, що всяка надто рішуча спроба навернути цю нещасну жінку матиме найгірші наслідки. Ви її тільки злякаєте і роздратуєте. Дуже можливо, що вона викине ваші книжечки й не захоче знайомитися з тими, хто їх давав.
Ви, Пітте, недалеко втекли від своєї світської тітки, — сказала леді Емілі й вибігла з кімнати з книжечками в руці.
І мені не треба нагадувати вам, дорога леді Саутдаун, — вів далі містер Кроулі тихим голосом, не зважаючи на слова леді Емілі,—як фатально можуть зменшитись наші надії на майно моєї тітки, якщо ми не будемо досить обережні й гнучкі.
Згадайте про її сімдесят тисяч фунтів, подумайте про те, що вона вже літня, дуже нервова і має слабке здоров’я. Я знаю, що вона знищила духівницю, складену на користь мого брата — полковника Кроулі. Тому тільки ласкою, а не залякуванням можна навернути ту поранену душу на праведну стежку. Думаю, ви погодитесь зі мною, що… що…
Певне, певне, — мовила леді Саутдаун. — Джейн, серденько; не треба слати записки велебному Айронсові. Якщо міс Кроулі ще така хвора, що розмова на поважні теми може її стомити, почекаємо, поки вона одужає. А завтра я сама навідаюся до неї.
І я хотів би ще додати, дорога леді,— лагідним голосом мовив містер Пітт, — що, може, не варто було б вам брати з собою нашу незрівнянну Емілі. Надто вона запальна. Краще хай з вами піде наша мила Джейн.
Цілком слушно, Емілі може все зіпсувати, — мовила леді Саутдаун, і цього разу погодившись відступити від своєї звичайної практики.
Ми вже згадували, в чому та практика полягала: перше ніж самій накидатися на того, кого леді Саутдаун хотіла подолати, вона обстрілювала його різними трактатами (так само як у французів наступові передує запекла канонада). Отже, леді Саутдаун, задля здоров’я міс Кроулі, чи задля спасіння її душі, чи, може, задля її грошей, погодилася чекати.
Другого дня велика родинна карета Саутдаунів з графською короною і ромбом на дверцятах (з зображенням саутдаунівського герба — трьох срібних ягнят на зеленому полі, поділеному чорною перев’яззю, і трьох червоних табакерок, що були емблемами дому Бінкі) урочисто під’їхала до дверей міс Кроулі, і високий, поважний служник передав Боулсові візитні картки її милості — для міс Кроулі, а також для міс Брігс. Того самого вечора леді Емілі, пішовши на компроміс, послала цій останній для її особистого вжитку пакунок з примірниками «Пралі» та ще деяких корисних книжечок лагідної дії, а крім того, кілька суворіших, як от «Сковорода й вогонь» та «Ліврея гріха», для челяді.
Розділ XXXIV
ЛЮЛЬКА ДЖЕВМСА КРОУЛІ ОПИНИЛАСЯ ЗА ВІКНОМ