Ярмарок суєти - Вільям Мейкпіс Теккерей
Як би я хотіла, серденько, знайти когось, хто б зіграв зі мною в пікет, — сказала одного вечора міс Кроулі, коли згаданий служник з’явився із свічками та кавою. — Бідолашна Брігс грає, як сліпа, бо вона дурна (стара панна не пропускала нагоди образити Брігс у присутності челяді)
Мені здається, що після гри я б навіть краще спала.
Леді Джейн почервоніла по самі вуха і, коли містер Боулс вийшов і двері за ним зачинилися, сказала:-Я вмію трохи грати, міс Кроулі. Я колись… грала із своїм любим татом.
Ходіть і поцілуйте мене! Негайно люба дитино! — захоплено вигукнула міс Кроулі.
За цим мирним мальовничим ділом і застав містер Пітт стару й молоду леді, коли зайшов до вітальні з брошурою в руках. Ох, як червоніла цілий вечір бідолашна леді Джейн.
Нічого й казати, що хитрощі містера Піїта не лишилися поза увагою його любих родичів з пасторського дому в Королевиному Kpoyлі. Гемпшір і Сасекс лежать дуже близько один до одного, а місіс Б’ют мала багато друзів у цьому графстві, які дбайливо повідомляли її про все і навіть більше, ніж про все, що робилося в брайтонському помешканні міс Кроулі. Пітт бував там дедалі частіше. Він місяць не приїздив до замку, де його старий батько тільки те й робив, що пив ром і бавив час у мерзенному товаристві Горокеів. Піттові успіхи доводили родину пастора до сказу, і місіс Б’ют тепер каялася (хоч і не признавалася в цьому), що допустилася страшної помилки, так образивши Брігс і з такої» зарозумілістю й скупістю поставившись до Боулса й Феркін, — через це тепер у домі міс Кроулі не було Ніною, хто б сповіщав її, що там робилося.
І все через твою ключицю, Б’юте, — вперто торочила вона. — Якби ти її не зламав, я б зроду від неї не поїхала. Я стала жертвою подружнього обов’язку і твоєї мерзенної, негідної пастора пристрасті до полювання.
До чого тут полювання? Дурниці! Це ти її злякала, Марто. — боронився пастор. — Ти мудра жінка, але маєш кляту натуру і страшенно трусишся над грішми.
Трусився б ти у в’язниці, Б’юте, якби я не ощадила твоїх грошей.
Це правда, голубко, — добродушно погодився пастор. — Ти мудра жінка, але надто круто до всього берешся. — І Б’ют, праведна душа, втішив себе великою чаркою портвейну.
І що в біса вона знайшла в тому йолопові Піттові? — не вгавав він. — Він же полохливий, як заєць. Пам’ятаю, як колись Родон — отой уже не такий, хан би його чорти взяли, — ганяв його навколо конюшні, мов лошака. Тоді починав ревіти й тікав до матері, га-га-га, та будь-котрий із двох хлопців упорається з ним однією рукою. Він каже, що його й досі згадують в Оксфорді як «міс Кроулі». Ото вже м’яло… А знаєш що, Марто… — озвався його велебність, помовчавши.
Що? — запитала дружина, кусаючи нігті й таранячи пальцями по столу.
Чи не послати нам у Брайтон Джіма? Може, він якось уговкає стару. Джім от-от матиме університетський диплом. Він тільки двічі провалювався на іспитах, як і я— Оксфорд, університетська)світа… Він знайомий там з найкращими хлопцями. V змаганнях він сидить на перших веслах. І на вроду гарний. Трясця його матері, пошлемо хлопця до старої і скажемо, хай дасть Піттові поза вуха, коли той щось казатиме, га-га-га! — Джім, звичайно, може поїхати до неї,— зітхнувши, погодилась господиня. — Якби ми могли прилаштувати в неї котрусь із дівчат… але ж вона їх не зносить, бо вони негарні.
Поки мати говорила, ті нещасні освічені дівчата, сидячи поряд у вітальні, тарабанили негнучкими пальцями па фортепіано якусь складну музичну п’єсу; цілий день вони або виконували музичні вправи, або сиділи а дощечками за спиною, щоб вона була рівна, або вчили географію й історію. Але яка користь від усього цього на Ярмарку Суєти, коли дівчина низька на зріст, убога, негарна і має поганий колір обличчя? Щоб спекатися хоч одної з них, місіс Б’ют могла розраховувати хіба що на помічника парафіяльного священика.
Тієї миті, повернувшись із стайні, до кімнати крізь вікно скочив Джім з коротенькою люлькою, заткнутою за ремінець цератового кашкета. Він завів з батьком мову про їхні шанси на сент-леджерських перегонах, і мати замовкла.
Місіс Б’ют не чекала якогось особливого добра від посольства свого сина, їй навіть було тяжко на душі, як вона випроводжала його. Та й сам хлопець, коли йому сказали, в чому полягатиме його місія, не сподівався від неї ні радості, ні користі, але втішав себе думкою, що, може, стара леді дасть йому на згадку гарний подарунок і він розрахується з найневідкладнішими боргами, коли почнеться семестр в Оксфорді, тому слухняно зайняв місце в саутгемптонській кареті і того самого вечора щасливо добрався до Брайтона зі своєю валізкою, улюбленим бульдогом Таузером і кошиком різної живності з ферми й городу: від щиро відданої пасторської родини — дорогій міс Кроулі. Зваживши, що вже надто пізно турбувати хвору леді першого ж вечора. Джім зупинився в заїзді, переночував там і пішов до міс Кроулі аж опівдні.
Тітка бачила Джеймса Кроулі востаннє, як він був ще незграбним підлітком, того невдячного віку, коли голос зривається від неземного дисканта до неприродного баса, а на обличчі часто квітнуть прикраси, від яких рекомендують такі ліки, як «Келідор» Роланда, коли хлопці крадькома голяться ножичками своїх сестер, а вигляд молодих жінок сповнює їх панічним страхом, коли руки й ноги стирчать із надто коротких рукавів і холош, коли присутність таких
