З ким би побігати - Давид Гроссман
— Ви ще не врубилися, Холмсе? — усміхнулася вона з останніх сил. — Що я не дозволю тобі здохнути, хоч як би ти цього прагнув? Ти ще не втямив, що у тебе немає вибору?
Вони мовчали, поглядами чіпляючись один за одного, і слова їм були не потрібні — вони були двійниками, двома ключами від одного сейфа.
— Ти справді мене охоронятимеш?
— Так.
Шай дуже глибоко і повільно вдихнув, розправивши худі груди, і Тамар зрозуміла, що він довіряє їй — цілком і повністю.
— Ану, — сказав він несподівано зміцнілим голосом, — приглуши скрипковий фон і притягни мені який-небудь фрукт, я вмираю з голоду, а потім вали до свого кореша, вали-вали, я ж бачу, що тобі хочеться...
Тамар повернулася до Асафа і сухо повідомила, що Шаю краще. Кілька хвилин вони сиділи мовчки. Тамар розуміла, що чим більше оживає Шай, тим усе більше місця звільняється в ній для Асафа, та й для себе самої, а ще — для всього того, про що раніше не можна було й подумати.
Вона розповіла про Шелі, про її дивовижну життєрадісність, почуття гумору і потяг до саморуйнування. Вона говорила майже цілу годину, не зупиняючись. Асаф слухав. Тамар змалювала, як зустрілася з Шелі, як вони тягнули важенний матрац, як Шелі привела її до себе в кімнату. І лише тепер вона почала усвідомлювати весь жах того, що трапилося.
— Шелі більше немає, — сказала Тамар з подивом, немов щойно дізналася про це. — Її немає і більше не буде. Ніколи не буде. Розумієш? Я вимовляю ці слова і не розумію їх. Чому я їх не розумію? Скажи, зі мною щось негаразд? Чогось бракує?
Вони знову сиділи спиною до спини, і тому Тамар не бачила його обличчя, але подумала, що ще не зустрічала хлопця, здатного так слухати. Потім — вона навіть не помітила, як це вийшло, — Асаф перевів розмову на музику. Вона розповіла про переворот, що стався в її житті три роки тому, коли вона змусила батьків записати її до хору. Як вона раптом розкрилася, відчула, що чогось варта. Розповіла і про Аліну, яка повірила в неї з самого початку, не злякалася ні її зухвалості, ні її нахабства. Асаф признався, що ні бельмеса не тямить у музиці, і взагалі він ніколи не зрозуміє, як це можна — виступати перед публікою. Тамар розсміялася: їй самій власна сміливість щоразу здається якимсь чудом. А от що, на його думку, найважче в публічному виступі? Асаф задумався. Вона терпляче чекала.
— Віддати те, що у тебе всередині, — сказав він нарешті. — Те, що прийшло з самої глибини... віддати це людям, яких ти не знаєш, яких бачиш уперше в житті.
— Точно, — погодилася Тамар. — Але в цьому одночасно і весь кайф, розумієш? Виходити до чужих, незнайомих людей і намагатися їх полонити...
— Так, розумію. Але я — інший. Я б так не зміг. — Асаф розсміявся, уявивши, як він співає перед натовпом. Тамар щільніше притислася до його спини, щоб увібрати в себе всі його смішинки, щоб жодна не пропала. — Я б точно зупинявся після кожного рядка і думав: як, кльово вийшло? Чи не кльово? З тобою такого ніколи не трапляється?
— Та це ж саме те, чого я прагну навчитися всі ці роки! — випалила Тамар, приголомшена тим, що він умить вивудив головну її проблему, яку навіть Аліна не зуміла так точно сформулювати. — Для мене головне — навчитися позбавлятися цієї рефлексії. Адже досить хоч на мить задуматися, як тобі вдалася нота, — і все, кінець. Я одразу стаю скутою, і голос дерев’яніє.
— Але коли ти співаєш добре, яке у тебе відчуття?
— О, це супер! Це як чари. Як містика. Ти відчуваєш, що все-все у всесвіті на своєму місці...
Точнісінько як зараз, подумала Тамар.
— Скажи... а ти захочеш прийти на мій виступ?
— Аякже. Звичайно. Тільки тобі доведеться спочатку мені все пояснити.
— Не хвилюйся, я тебе підготую.
Асафу захотілося попросити, щоб вона заспівала просто зараз. Для нього. Але він злякався, чорт забирай, знову злякався!
Час від часу один з них вставав і йшов перевірити, чи все гаразд із Шаєм. А той, що залишився, відчував, як його тіло сумує за дотиком іншого. Дінка поводилася нервово — подзявкувала, принюхувалась. У заростях теребінту явно щось відбувалося, але Тамар з Асафом цілком пішли у власні почуття і переживання. Пізніше, коли все закінчилося, вони довго ще дивувалися, як могли так оглухнути й осліпнути, що не помітили очевидного.
Якоїсь миті вони випадково притислися один до одного потилицями. Тамар запитала, чи не колеться її йоржик, і Асаф відповів, що йоржик зовсім не колючий. І розповів, як здивувався, побачивши її обстриженою, адже Теодора змалювала її дуже патлатою. Тамар спитала, чи подобається йому так, і він відповів, що так, подобається.
— Правда подобається?
Тоді Асаф сказав, що страшенно подобається, і взагалі для нього неважливо, є у неї волосся чи немає, тому що вона будь-яка гарна. Страшенно-страшенно-страшенно гарна. І замовк, приголомшений власною розв’язністю.
Дінка знову загавкала, цього разу голосно. Тамар відчувала його важку голову на своїй потилиці. Насолода була майже нестерпною. Вона ледь не схопилася, ледь
