Нові коментарі
15 листопада 2024 18:15
Шановна пані Галино, дякуємо Вам за Вашу творчість! Ми виправили вказану Вами неточність. Дякуємо за проявлену увагу. З повагою, адміністрація сайту
З Божою правдою
3 липня 2024 02:48
Щиро вам дякую за увагу до моєї казки з книги казок ''Богданія''. На кожному з двох сайтів, з якого ви могли передрукувати цю казку, у змісті
З Божою правдою
Українські Книги Онлайн » Сучасна проза » Іди, вартового постав - Харпер Лі

Іди, вартового постав - Харпер Лі

Читаємо онлайн Іди, вартового постав - Харпер Лі
вас із Джемі на все літо, а я мусив їхати додому одразу по закінченні шкільних занять. У мене вдома гратися не було з ким.

Джін-Луїза затихла. Час зупинився і поволі поплив у зворотний бік. Тоді чомусь завжди було літо. Генк повертався до магері й не провідував їх, і Джемі доводилося задовольнятися товариством молодшої сестри. Дні були довгі, Джемі виповнилося одинадцять, і все йшло за звичним порядком. Брат і сестра спали на задній веранді, в найпрохолоднішому місці в усьому домі. Спали там від початку травня і до кінця вересня. Джемі, який прокидався на світанку й одразу починав читати у себе на розкладайці, тицьнув Джін-Луїзі в обличчя футбольний журнал і спитав: «Хто це, Скауте?»

«Джонні Мак Браун[18]. Може, пограємося?»

Джемі помахав перед нею сторінкою:

«А тоді хто це?»

«Ти»,— відповіла вона.

«Гаразд. Клич Ділла».

Ділла кликати не було потреби. Затремтіла капуста на городі міс Рейчел, застогнав паркан у дворі, і Ділл уже тут. Ділл був свого роду дивиною: родом з Меридіана, штат Міссісіпі, він добре знався на тому, як треба жити в цьому світі. Щоліта він приїздив до Мейкома гостювати у своєї двоюрідної бабусі, яка мешкала по сусідству з Фінчами. Ділл був низенький, кремезний, білоголовий, з обличчям янгола і хитрістю горностая. Він був на рік старший за Джін-Луїзу, проте вона була вища за нього на цілу голову.

«Привіт,— сказав Ділл.— Граємося сьогодні у Тарзана. Тарзаном буду я».

«Який з тебе Тарзан»,— пхикнув Джемі.

«Я — Джейн»,— сказала Джін-Луїза.

«А я не хочу більше бути мавпою,— заявив Ділл.— Вічно мені доводиться грати мавпу».

«Тоді що, ти будеш Джейн? — спитав Джемі й натягнув штани.— Граймося в Тома Свіфта. Я — Том».

«А я Нед»,— закричали Ділл і Джін-Луїза водночас.

«Не будеш ти Недом»,— це вже вона Діллові.

Ділл аж розчервонівся.

«Скауте, ти завжди забираєш собі другу головну роль. А я ніколи не буваю другим головним героєм».

«Хочеш посперечатися?» — спитала вона чемно, але стиснула кулаки.

Тут утрутився Джемі.

«Можеш бути містером Деймоном, Ділле. Він кумедний і в кінці всіх рятує. А ще він повсякчас щось благословляє».

«Благословен мій страховий поліс,— Ділл засунув великі пальці за уявні підтяжки.— Ну, гаразд».

«Що будемо розігрувати? — спитав Джемі.— „Аеропорт в океані“ чи „Летючу Машину“?»

«Вони мені всі набридли,— сказала Джін-Луїза.— Вигадай сам якусь історію».

«Добре. Скауте, ти будеш Недом Ньютоном. Ти, Ділле,— містером Деймонодо. Ну от, Том у своїй лабораторії працює над одним приладом, який може бачити крізь кам’яні стіни, і тут приходить отой чоловік і каже: „Містере Свіфт!“ Я — Том, тож я кажу: „Так, сер“, а...»

«Ніщо не може бачити крізь кам’яну стіну»,— перервав його Ділл.

«А ця штукенція може. Коротше, цей чоловік заходить і каже: містере Свіфт!»

«Джемі,— сказала Джін-Луїза,— якщо буде цей чоловік, то нам потрібен хтось іще. Хочеш, я збігаю по Беннета?»

«Ні, цей чоловік з’являється ненадовго, я просто перекажу його роль. Починати історію повинна ти, Скауте...»

Роль «того чоловіка» зводилася до повідомлення молодому винахіднику, що один знаменитий професор уже тридцять років пропадає у Бельгійському Конго і прийшов час його звідти витягти. Ясна річ, він звернувся по допомогу до Тома Свіфта і його друзів, і Том радо ухопився за ймовірну пригоду.

Всі троє залізли у Летючу Машину — широкі дошки, які вони давним-давно прибили до найтовстіших гілок платана.

«Тут нагорі страшенно гаряче,— промовив Ділл.— Ух-ух-ух».

«Що?» — здивувався Джемі.

«Кажу, тут страшенна спека, бо ближче до сонця. Благословенні мої довгі кальсони».

«Та ні, Ділле. Що вище піднімаєшся, то холодніше стає».

«А я думаю, що стає гарячіше».

«А от і ні. Що вище, то холодніше, бо повітря розріджується. А тепер ти, Скауте, кажи: Томе, куди ми прямуємо?»

«Я гадав, що ми вирушили до Бельгії»,— здивувався Ділл.

«Ви мусити спитати про це, бо той чоловік сказав тільки мені, а я ще вам не переповів, зрозуміло?»

«Зрозуміло».

Коли Джемі розтлумачив їм їхню місію, Ділл спитав: «Якщо цей професор так довго пропадав, звідки відомо, що він не загинув?»

«Той чоловік розповів, що прийшов сигнал із Золотого Берега: професор Віґінс перебуває...» — почав пояснювати Джемі.

«Якщо від нього приходять звістки, чого ж вважають, що він пропав?» — втрутилася Джін-Луїза.

«...що він перебуває у загубленому племені мисливців за головами,— відмахнувся від неї Джемі.— Неде, маєш гвинтівку з рентгенівським прицілом? Кажи — маю».

Вона сказала: «Маю, Томе».

«Містере Деймон, ви запасли достатньо провізії на Летючій Машині? Містере Деймон!»

Ділл рвучко став струнко.

«Благословенна моя скалка, Томе. Так, сер!!! Хе-хе-хе!»

Діти приземлилися на околицях Кейптауна, і вона заявила Джемі, що він вже цілих десять хвилин не давав їй ніяких реплік і вона далі не гратиметься, якщо він такий.

«Гаразд, Скауте, кажи: Томе, ми не можемо гаяти час. Прямуймо у джунглі».

Джін-Луїза повторила за ним.

Діти обійшли двір, вирубаючи тропічні зарості, подеколи зупиняючись, щоб підстрелити заблукалого слона або вступити в бій з племенем канібалів. Джемі очолював експедицію. Іноді він гукав: «Назад!» — і діти падали долілиць на теплий пісок. Одного разу він урятував містера Деймона від падіння у водоспад Вікторія, а Джін-Луїза стояла осторонь і злилася, бо їй випало тільки тримати мотузку, якою обв’язався Джемі.

Нарешті Джемі крикнув: «Ми майже на місці, тож уперед!» — і вони побігли до гаража — селища мисливців за головами. Джемі впав навколішки і почав жестикулювати, як заклинач змій.

«Що це ти робиш?» — спитала вона.

«Цить! Приношу жертву».

«Ти наче хворий,— промовив Ділл.— А що таке жертва?»

«Її треба принести, щоб мисливці за головами нам не зашкодили. Дивись, он вони!» І Джемі тихо загудів: «Буджа-буджа-буджа»,— і наш гараж переповнився дикунами.

Ділл так закотив очі, що стало моторошно, закляк і впав на землю.

«Вони поцілили у містера Деймона!» — заволав Джемі.

Удвох Джемі з Джін-Луїзою витягли твердого як колода Ділла на осоння. Зірвали листя з інжиру й обклали ним Ділла з голови до ніг.

«Гадаєш, це допоможе, Томе?» — спитала вона.

«Можливо. Поки що важко сказати. Містере Деймон! Отямтеся!» — і Джемі вдарив Ділла по голові.

Ділл сів, скинувши з себе все листя.

«Припиняй-но, Джемі Фінчу,— сказав він і знову розпластався на землі.— Я не збираюся тут розлежуватися. Сонце сильно пече».

Джемі почав робити якісь загадкові паси над головою Ділла, неначе папа римський.

«Поглянь, Неде, він оговтується».

Повіки Ділла затремтіли, й очі розплющилися.

Відгуки про книгу Іди, вартового постав - Харпер Лі (0)
Ваше ім'я:
Ваш E-Mail: