Рукопис, знайдений у Сараґосі - Ян Потоцький

Молодий Суарес, розповівши мені про свою сумну пригоду в парку Буен-Ретіро, не міг опиратися сну, який його зморив, тому я дав йому спокій; проте наступної ночі, коли я знову прийшов сидіти з ним, то попросив його, аби він задовольнив мою цікавість щодо дальших подій, а він зробив це так:

Продовження історії Лопеса Суареса

Мене переповнювало кохання до Інеси і, як можеш здогадатися, обурення на Бускероса. А однак наступного дня цей нестерпний нахаба з’явився разом із супницею. Заспокоївши перший голод, він сказав:

— Я розумію, сеньйоре дон Лопес, що в твоєму віці ти не маєш бажання одружуватись; це недоречність, яку ми й без того завжди робимо надто рано. Однак мені здалося дивним, що ти в якості відмовки подаєш молодій дівчині побоювання розгнівати свого прадіда Іньїґо Суареса, який, обпливши багато морів, заснував торговий дім у Кадиксі. Твоє щастя, дон Лопес, що я зумів якось усе це владнати.

— Сеньйоре дон Роке, — відповів я, — додай, будь ласка, ще одну послугу до всіх тих, які ти мені вже зробив: не ходи сьогодні увечері до Буен-Ретіро. Я переконаний, що прекрасна Інеса аж ніяк туди не прийде, а якщо я навіть там її застану, вона й слова не схоче мені сказати. Проте я все одно мушу сісти на тій самій лавці, на якій бачив її вчора увечері, і там оплакати моє нещастя й достатнім чином побідкатися.

Дон Роке, набравши сердитого вигляду, сказав:

— Сеньйоре дон Лопес, слова, з якими ти до мене звернувся, мають у собі щось дуже образливе і можуть навести мене на думку, що моя відданість не мала щастя припасти тобі до смаку. Я, щоправда, міг би заощадити собі труду й дозволити тобі самому оплакувати твоє нещастя, але ж прекрасна Інеса може прийти, а якщо мене там не буде, хто ж тоді залагодить усі твої неподобства? Ні, сеньйоре дон Лопес, я надто відданий тобі, аби тебе послухатись.

Дон Роке вийшов одразу після обіду, а я перечекав спеку й подався дорогою до Буен-Ретіро, але спершу сховався на якийсь час у своїй крамничці. Незабаром з’явився Бускерос, пішов шукати мене до Буен-Ретіро і, не знайшовши, повернувся й подався, як я гадав, у бік Прадо. Тоді я покинув свій сховок і пішов у ті місця, де пережив уже стільки насолод і неприємностей. Сів на лавці й почав гірко плакати.

Раптом я відчув, що хтось штовхає мене в плече. Я подумав, що це Бускерос, і сердито обернувся, але побачив Інесу, яка посміхалася з ангельським очаруванням. Вона сіла обіч мене, звеліла своїй товаришці відійти й звернулася до мене з такими словами:

— Любий Суаресе, я вчора розгнівалася на тебе, бо не зрозуміла, чому ти говорив мені про свого діда й прадіда, але трошки попитавши, дізналася, що вже майже сто років ваш дім не хоче мати ніяких стосунків із нашим, причому зовсім з якихось пустих, як вважають, приводів.

Якщо, однак, з твого боку з’явилися певні труднощі, то й мені їх не бракує. Мій батько вже віддавна вирішив мою долю і тепер боїться, щоб у мене не з’явилися якісь плани на майбутнє, які суперечать його намірам. Тому він не хоче, щоб я часто виходила з дому, і забороняє мені бувати на Прадо і в театрі. Але оскільки я все ж мушу час від часу дихати свіжим повітрям, то він мені дозволяє приїздити сюди з дуеньєю, і то лиш тому, що сюди мало хто приходить, тому він може бути за мене цілком спокійний.

Моїм майбутнім чоловіком є певний неаполітанський вельможа по імені герцоґ Санта-Маура. Мені здається, він прагне тільки мого маєтку, щоб підправити свій. Я завжди відчувала нездоланну огиду до цього шлюбу, і це почуття ще й посилилося після того, як я познайомилася з тобою. Мій батько — невблаганна людина, однак сеньйора Авалос, його наймолодша сестра, має на нього великий вплив. Кохана тітка дуже прив’язана до мене, а неаполітанського герцоґа терпіти не може. Я їй розповідала про тебе, вона хоче познайомитися з тобою, проведи мене до моєї карети, а біля воріт парку ти зустрінеш одного зі слуг сеньйори Авалос, який тебе відведе до неї.

Слова чарівної Інеси переповнили мене радістю, і тисячі чарівних надій оповили мою душу. Я відвів Інесу до карети, після чого вирушив до її тітки. На щастя, я сподобався сеньйорі Авалос; відтоді я навідував її щодня об одній і тій же годині і завжди заставав у неї її прекрасну племінницю.

Моє щастя тривало шість днів. На сьомий день я дізнався про приїзд герцоґа Санта-Маури. Сеньйора Авалос радила мені не падати духом, а служниця з її дому віддала мені листа такого змісту:

Інеса Моро до Лопеса Суареса

Ненависний чоловік, якому мене призначено, прибув до Мадрида, його почет заповнив весь наш дім. Мені дозволили перебратися вглиб помешкання; одне з моїх вікон виходить на вулицю Авґустинців. Воно не дуже високо, ми зможемо кілька хвилин порозмовляти одне з одним. Я мушу повідомити тебе про деякі важливі для нас справи. Прийди, як тільки стемніє.

Лист я отримав о п’ятій, сонце заходило о дев’ятій, тож у мене залишалося ще чотири години, з якими я не знав, що зробити. Вирішив податися до Буен-Ретіро. Бачачи ті місця, я завжди западав у солодкі мрії, в яких, навіть не усвідомлюючи цього, проводив довгі години. Я вже пройшовся кілька разів по парку, коли побачив здалеку Бускероса, який якраз заходив. Спершу я вирішив вилізти на розлогий дуб, який ріс поблизу, але мені забракло сил, тому я зліз на землю, всівся на лавці й хоробро чекав ворога.

Дон Роке, як завжди, задоволений собою, зі звичною безцеремонністю наблизився до мене й сказав:

— Ну, то що, сеньйоре дон Лопес? Здається мені, що прекрасна Інеса Моро примусить нарешті злагідніти твого прадіда Іньїґо Суареса, який, обпливши багато морів, заснував торговий дім у Кадиксі. Ти не відповідаєш мені, сеньйоре дон Лопес? Ну, добре, якщо ти вирішив мовчати, я присяду тут біля