Іван Богун. У 2 тт. Том 2 - Юрій Володимирович Сорока
Заграва, котра спалахнула, забарвивши кривавими відтінками край неба на заході, пофарбувала похмурою палітрою насторожені мури Вінниці, мовчазний монастир на правобережжі Південного Бугу, хаотичне нагромадження оточених укріпленнями з возів та земляними насипами наметів, землянок і нашвидкуруч збитих халуп, що в нього перетворився польський табір. По-зимовому скупе сонце лише на мить визирнуло з-за хмар, немов для того, щоб упевнитися: люди все ще не вичерпали ненависті і продовжують свій кривавий бенкет, тож йому немає чого робити в цьому світі. І воно швидко заховалося за сувоями важких низьких хмар, залишивши по собі швидкі, як лет стріли, сутінки. Польські сурмачі дали сигнал до відступу і стомлені за день ратної роботи жовніри відступили від нескорених стін, повертаючись до табору, у якому вже палахкотіли багаття і готувалася вечеря. Їх очікувала гаряча їжа, короткий важкий сон у переповненому людьми, пропахлому потом, болем і страхом приміщенні, а назавтра нові бої і, цілком ймовірно, швидка смерть на цих Богом проклятих мурах, які, немов колосальний молох, перемелювали все нові й нові сотні війська його королівської милості.
VIII
Богдан Хмельницький відчував роздратування від присутності занадто великої кількості людей у залі, від гуготіння полум'я в пащі каміна (очевидно, десь недодивилась челядь, і протяг відчинив двері, збільшуючи понад необхідне в ньому тягу), навіть до нудотного запаху трояндового масла, яким, незрозуміло звідки, несло досить відчутно. Було ще щось, приховане глибше, але за лавиною цих зовнішніх подразників гетьман відчував його лише, як тупий біль десь глибоко у грудях. Нарешті він не витримав:
– Геть усі! – сказав втомленим голосом. – Попрошу вас, панове цехмістри, подати всі скарги в канцелярію, я перегляну їх одразу ж, коли буду мати вільну хвилину. В мене досить справ і без вас, тож ідіть і займайтеся своєю роботою.
Різнобарвний натовп чигиринських, київських і навіть чернігівських цехмістрів, не насмілюючись сперечатися з гетьманом, повільно виповз за межі камінної зали, і вартові зачинили за ним двері, нарешті припинивши шурхіт, що його чинили два десятки пар ніг по застеленій килимом долівці.
– Вікна зачиніть щільніше, тягне! – кинув Хмельницький джурам, і ті прожогом кинулися виконувати доручення.
Гетьман зітхнув, дістав із шухляди в столі люльку і оздоблену коштовним камінням золоту скриньку для тютюну. Неспішно почав накладати в люльку запашний турецький тютюн.
– Іване, ти запишися. Порадитись з тобою хочу, – кинув він Виговському, котрий, шанобливо схиливши голову, стояв неподалік від дверей і, очевидно, не знав, чи йому йти слідом за відвідувачами, чи залишитися з гетьманом. Після запрошення зостатися він посміливішав, зробив кілька кроків і сів у крісло навпроти Хмельницького, виклавши на стіл свій срібний каламар і сувій паперу.
– Трикляте трояндове масло, – Хмельницький випустив хмарку тютюнового диму і змахнув рукою, відганяючи дим від очей. – Чи вони навмисне ним тут курять?
– Я дам розпорядження, щоб його прибрали з ваших покоїв, ваша ясновельможність, – схилив голову Виговський.
– Так, к бісу! Теж мені вигадали. У світлиці козацького гетьмана – ніби в сералі у султана…
– Усе буде зроблено.
Хмельницький зітхнув.
– Що там у нас з послом Януша Радзивіла? Цим, як його, чорта…
– Мисловським, ваша ясновельможність?
– Так, Мисловським. Якої він тепер співає?
– Нічого нового, пане гетьмане. Багато галасу, а мало справ. Хоча, звичайно, те, що він дізнався про зволікання Іслам-Ґерая, після того як ви покликали його, нам козирів не добавило. Дуже скоро в Литві дізнаються про це, а також про відмову Швеції брати участь в антипольській коаліції, рівно як про послів Польщі при ханському дворі в Бахчисараї. Але все ж я вважаю, найближчі кілька місяців Литва буде неспроможною надати ляхам більш-менш вагому допомогу у війні з нами. У Радзивіла надто мало війська, і коли воно збільшиться, невідомо. Можемо на крайній випадок пригрозити Радзивілу новим Кричевським.
– Найближчі кілька місяців, кажеш? У тому й справа. Доки не підсохнуть шляхи і не повернуться після весняної повені до своїх русел ріки, я й так не сподіваюсь на литовські відвідини. Питання стоїть у тому, що нас очікує після того. Немає на кого покластися, Іване. Хан союзник ненадійний, а він – наш єдиний союзник! Москва мовчить, вичікує, на чийому боці краще буде бити тих, хто по інший бік, шведи відмовили, султан мовчить. У Трансильванії теж нічого путнього не кажуть… Два тижні посли Сигізмунда та Д'єрдя II Ракоці тут мені воду в ступі товкли… Немає толку.
Виговський мовчав, схиливши голову, і тому гетьман продовжив уже більш спокійним голосом:
– Легко шептатися за моєю спиною. Незадоволення виявляти легко. Значно трудніше втримати в руках те, чого домоглися своєю важкою і кривавою працею, що в ляхів з кігтів вирвали, тим самим розбурхавши те велетенське осине гніздо. Ти, писарю, що на те вважаєш? – і Хмельницький кинув на Виговського такий погляд, що тому стало зрозуміло: йому поставлено не звичайне запитання. Його випробовують на благонадійність і відданість. Що ж, йому немає чого приховувати перед гетьманом, адже цілком і повністю пов'язав свою долю з ним ще тоді, одразу ж після Жовтих Вод і ганебного обміну себе в татар на рябу кобилу. Як складеться планида Хмельницького, так буде і з ним, з Виговським, і бігаючи з одного табору до другого, він тільки втратить, нічого не надбавши взамін.
– Я з тобою, батьку, – чітко карбуючи слова, вимовив Виговський, – твої вороги – мої вороги. Як там, серед польського війська, так і тут, у війську Запорізькому.
Хмельницький з хвилину дивився прямо в очі писареві. Той погляду не
