Атлант розправив плечі. Частина третя. А є А - Айн Ренд

Ріарден не розумів, чому на зустрічі присутній Джеймс Таґґарт. Той сидів, похмурий і мовчазний, насуплено сьорбаючи свій напій, навіть не зиркнувши в його напрямку.

— Ми склали план, — аж надто радісно повідомив доктор Ферріс, — який розв’яже проблеми сталеливарної промисловості. Ви його цілком схвалите, оскільки це — шлях до загального благополуччя, але водночас він захищає ваші інтереси і гарантує безпеку в…

— Не треба мені нічого нав’язувати. Давайте факти.

— Цей план — чесний, чіткий, справедливий і…

— Мені не потрібні всі ці означення. Факти.

— Це план, який… — доктор Ферріс замовк. Він втратив звичку називати факти.

— Згідно з цим планом, — сказав Веслі Моуч, — ми гарантуємо, що прибутки сталеливарної промисловості зростуть на п’ять відсотків.

І він тріумфально замовк.

Ріарден промовчав.

— Звісно, доведеться дещо скоригувати, — легковажно докинув Голловей, встрибуючи в тишу, наче на порожній тенісний корт. — Певне зростання цін доведеться гарантувати для виробників залізної руди (три відсотки — максимум), з огляду на додаткові труднощі, з якими зараз зіткнуться деякі з них, наприклад, містер Ларкін з Міннесоти, оскільки їм доведеться пересилати руду такими коштовними транспортувальними засобами як вантажівки. Адже містерові Джеймсу Таґґарту довелось пожертвувати залізничним відгалуженням до Міннесоти заради суспільного добробуту. І, звісно, доведеться підвищити фрахтові ставки для сільських залізниць — скажімо, на сім відсотків, якщо говорити приблизно, — з огляду на абсолютну необхідність…

Голловей замовк, як гравець, який перериває бурхливу діяльність, щоб усвідомити, що ніхто на неї не реагує.

— Однак зростання заробітної платні не буде, — квапливо докинув доктор Ферріс. — Один з найважливіших пунктів плану полягає в тому, що ми не гарантуємо зростання платні для робітників сталеливарної промисловості, незважаючи на їхні наполегливі вимоги. Ми насправді хочемо бути з вами чесні, містере Ріарден, і захистити ваші інтереси — навіть з огляду на ризики спричинити обурення населення.

— Звісно, якщо ми сподіваємося, що робітники погодяться на жертву, — сказав Лоусон, — ми повинні продемонструвати їм, що керівництво теж чимось жертвує заради країни. Настрої робітників сталеливарної промисловості зараз страшенно непевні, містере Ріарден. Вони близькі до вибуху і… щоб захистити вас від… від…

Він замовк.

— Що? — запитав Ріарден. — Від?..

— Від імовірного… насильства, доведеться вжити певних заходів, які… Послухай, Джиме, — він раптом повернувся до Джеймса Таґґарта, — чому б тобі не пояснити містерові Ріардену — ти ж його колега-промисловець!

— Ну, хтось мусить підтримувати залізниці, — понуро сказав Таґґарт, не дивлячись на Ріардена. — Країні потрібні залізниці, тому хтось повинен допомагати нам вантажити товари, і якщо ми не отримаємо зростання фрахтових ставок…

— Ні, ні, ні! — гаркнув Веслі Моуч. — Розкажи містерові Ріардену про план специфікації залізниць.

— Ну, цей план — фантастично успішний, — напівсонно замимрив Таґґарт, — якщо не зважати на часову складову, яку ще не повністю вдається взяти під контроль. Те, що наша спільна командна праця поверне всі залізниці країни в хороший стан — питання часу. Запевняю вас, що план так само успішно спрацює і для будь-якого іншого виду промисловості.

— У цьому немає жодних сумнівів, — сказав Ріарден і повернувся до Моуча. — Навіщо ви просите цю маріонетку марнувати мій час? Що цей план специфікації залізниць має спільного зі мною?

— Але ж, містере Ріарден, — з відчайдушною радістю закричав Моуч, — це та схема, якої ми дотримуємося! Саме це ми і хочемо з вами обговорити!

— Що?

— План специфікації сталеливарної промисловості!

Запала коротка мовчанка — присутні наче віддихувалися після занурення під воду.

Ріарден сидів і зацікавлено всіх роздивлявся.

— З огляду на сумний стан сталеливарної промисловості, — з раптовим поспіхом почав Моуч, наче вирішив не давати собі часу для усвідомлення, чому погляд Ріардена спричинив у ньому такий неспокій, — і на те, що сталь — найпотрібніший базовий товар, підґрунтя всієї нашої промислової структури, слід вжити рішучих заходів, щоб зберегти сталеливарні підприємства, обладнання й заводи нашої країни.

Інтонація та імпульс, отриманий під час виголошення цієї промови, привели Моуча аж так далеко — але відразу ж і загальмували.

— Маючи на меті це завдання, наш план… Наш план…

— Наш план насправді дуже простий, — втрутився Тінкі Голловей, намагаючись довести це веселими переливами простакуватості у голосі. — Ми знімемо обмеження з виробництва сталі й кожна компанія зможе виробляти, скільки їй вдаватиметься, згідно з потужностями. Але, щоб уникнути виникнення відходів та небезпеки конкуренції, всі компанії віддаватимуть свої валові доходи до загального фонду — Фонду специфікації сталеливарної промисловості, яким керуватиме спеціальна Рада. Наприкінці року ця Рада розподілятиме надходження шляхом підсумовування всього виробництва сталі й поділу суми на кількість мартенівських печей. Таким чином ми отримаємо середній показник, який буде чесний щодо всіх — і кожна компанія отримає виплати згідно зі своїми потребами. Збереження печей — базова потреба, кожна компанія отримає виплату згідно з кількістю печей, якими володіє.

Він замовк, зачекав — і додав:

— Ось і все, містере Ріарден, — і, не отримавши відповіді, сказав:

— Багато складок ще треба випрасувати, але… але це все.

Хоч би якої реакції він очікував, він її не отримав.

Ріарден відкинувся на спинку крісла, уважно дивлячись у простір перед собою, наче роздивлявся щось віддалене. А потім з ноткою безособового подиву запитав:

— Скажіть мені тільки одне, хлопці: на що саме ви розраховуєте?

Він знав, що вони все зрозуміли. Він бачив з їхніх облич, як уперто вони прагнули уникнути цього розуміння. Колись Ріарден думав, що це вираз брехуна, який дурить свою жертву, але тепер знав, що це було щось значно гірше: вираз людини, яка обманює саму себе. Чоловіки нічого не відповіли. Вони мовчали, бажаючи не так того, щоб він забув про своє запитання, як забути самим, що чули його.

— Це чудовий, практичний план! — визвірився Таґґарт несподівано ожилим голосом. — Він спрацює! Він мусить спрацювати! Ми хочемо, щоб він спрацював!

Йому ніхто не відповів.

— Містере Ріарден? — нерішуче озвався Голловей.

— Що ж, давайте подумаємо, — сказав Ріарден. — «Об’єднана сталеливарна компанія» Оррена Бойла має шістдесят мартенівських печей. Одна третина з них не працює, решта виробляє в середньому триста тонн сталі на піч за день.

Я маю двадцять мартенівських печей, вони працюють на повну силу, виробляючи по сімсот п’ятдесят тонн металу Ріардена на піч за день. Тож у нас