Майстер і Маргарита - Михайло Опанасович Булгаков

10

…на славетного Філона Александрійського, на блискучого своєю освіченістю Йосипа Флавія… — Філон Александрійський або Філон-Юдей (гр. Φίλων 'Αλεξανδρείας ή Φίλων ’Ιονδαίος, лат. Philo Alexandrinus vel Philo Judaeus, 20 р. до н. е. — 50 р. н. е.) — філософ і мислитель школи нео-платоністів, грекомовний вчений-єврей, рабин, автор алегоричного викладу Старого Заповіту, який намагався встановити гармонію між світоглядом Мойсея та ідеями Платона. Виходив із засад абсолютної трансцендентности Бога та стоїчно-платонівського вчення про ідеї.

Йосип Флавій (гр. Ιώσηπος Φλάυιος; лат. Josephus Flavius, 37-100 рр. н. е.) — історик-єврей (справжнє ім’я Йосип бен-Матитьяху), учасник антиримського повстання в Юдеї, який здався римлянам у полон. У 67 р. був відпущений імператором Титом Флавієм, узяв його родове ім’я і одержав римське громадянство. Жив у Римі, писав переважно грецькою мовою, автор 7 книг про єврейські війни, 20 книг про єврейські старожитності, написав також свою біографію. XVIII та XX книги «Юдейських старожитностей» (’Ιονδαίκη ’Αρχαιολογία — Antiquitates Judaicae) містять короткі відомості про Христа.

11

…у розділі 44-му славетних Тацитових «Анналів», де йдеться про страту Ісуса, — є нічим іншим, як пізнішою пофальшованою вставкою. — Тацит — (Публій (Гай) Корнелій Тацит — Publius (Gaius) Cornelius Tacitus, 55–117 р. н. е.) — римський історик, оратор та громадський діяч. Йдеться про його твір «Аннали» з 16 книг (Р. Cornelii Taciti Annales Libri XVI), у якому описано період історії Римської імперії від 14 до 68 р. «Христа, від якого ця назва [християни] походить, за царювання Тиберія було страчено за присудом прокуратора Понтія Пилата» (Аннали 15:44; переклад з латини укладача). Ці відомості наводяться Тацитом у зв’язку з описом жорстоких репресій, що їх вчинив п’ятий римський імператор Нерон проти християн, звинувачуючи їх у підпалі Риму (64 р.), щоб спростувати чутки, ніби замовником пожежі був саме він. Свідком розп’яття Тацит, звичайно ж, бути не міг. Твердження Берліоза, що повідомлення про страту Ісуса Пилатом є пізнішою сфальшованою вставкою, являє собою офіційну позицію совєтської атеїстичної пропаганди; нині цей погляд, мабуть, не поділяє ніхто.

12

Немає жодної східної релігії, <…> у якій, як водиться, пречиста діва не породила б на світ бога. І християни, не вигадавши нічого нового, саме так створили свого Ісуса… — Це твердження не відповідає дійсности: серед усіх релігій світу лише у християнстві Сина Божого (Боголюдину Ісуса Христа) народила земна жінка — Пречиста Діва Марія з Назарета — Богородиця (див. прим. [13]).

13

…про єгиптянського бога Озириса, благостинного бога й сина Неба й Землі, і про фінікійського бога Таммуза, і про Мардука, і навіть про менш знаного грізного бога Віцліпуцлі… — Озирис (правильно: Осирис; гр. ’Όσιρις, єгип. Усир) — один з чільних богів пантеону стародавнього Єгипту, що відігравав подвійну ролю бога родючости та втілення смерти та воскресіння царя, що відповідало єгиптянській концепції божествености царів: по смерті цар ставав Осирисом, богом підземного світу, а живий цар ототожнювався з Гором — богом неба; богиня Ізида була матір’ю царя, а відтак, матір’ю Гора та дружиною Осириса. За Плутархом Осириса було вбито (втоплено) богом Сетом, який розчленував його тіло на чотирнадцять частин, які він розкидав по всьому Єгиптові.

Таммуз (акадськ. Думузи, євр. [Таммуз]) — месопотамський бог рослинности, родючости та відродження нового життя, син бога Енкі та богині Дуттур; згаданий у старозаповітній книзі пророка Єзекиїля (Єз. 8:14).

Мардук — верховний бог міста Вавилона, що поборов потвору первинного хаосу Тіямата й став «богом богів на небі й на землі»; вважається також богом родючости та рослинности.

Віцліпуцлі (ацтек. Huitzilopochtli, Vislipuzli — колібрі-шульга, колібрі півдня) — Початково племінний бог ацтеків, ацтекський бог сонця й війни, чільний бог ацтеків, якому приносилися людські жертви; оскільки ацтеки вважали південь лівим боком всесвіту, це ім’я має означати «воскреслий ратоборець півдня»; народжений богинею землі Коатлікою, яка зачала його, вклавши до свого лона жмут пір’я, що спало з неба.

14

…руки поклав на держак, а підборіддя на руки. — Тут і далі у тексті Булгаков надає Воляндові пози, схожої на мармурове зображення Мефістофеля з трагедії Ґете «Фауст» у відомій скульптурі М. М. Антокольського (1883, Державний Російський музей, С.-Петербург). У цій скульптурі, щоправда, Мефістофель спирається на руки, покладені на коліно, а не на держака ціпка.

15

…цілий ряд синів божих, як, скажімо, фінікійський Адоніс, фригійський Аттіс, перський Митра. — Адоніс (’Άδωνις) — грецьке божество юної краси, син Киніра та його дочки Мирри (Смирни), коханець Афродити; ототожнюється з фінікійським Таммузом.

Аттіс (’Άττις) — фригійське божество, яке німфа Нана зачала від плоду мигдалевого (або гранатового) дерева, що гине щозими, щоб відродитися навесні.

Митра (перс. [mihr, mehr], гр. Μίθρης, лат. Mithras) — індо-перський бог світла, уособлення ідеї згоди й сталих міжлюдських стосунків, народжений скелею, часто асоціюється з грецьким богом сонця Геліосом.

16

…замість народження чи <…> приходу мудреців… —

Мудреці (волхви у церковнослов’янському й російському, маги у грецькому й латинському текстах Евангелії Мт. 2: 1–12) — жерці перської релігії магдеїзму, східні мудреці-астрологи Каспар, Мельхіор і Валтасар (в Евангеліях не названі). Приведені на поклоніння до новонародженого Ісуса чудесною зорею, вони принесли йому дари — золото, ладан та смирну (миро). Щоб не виказати місця перебування Дитятка Иродові, вони пішли з Витлеєму іншим шляхом. Мощі мудреців спочивають у Кельнському соборі.

17

…як же бути з доказами буття Божого, котрих, як відомо, існує цілих п’ять? <…> він дощенту зруйнував усі п’ять доказів, а по тому, наче глузуючи з самого себе, спорудив власний шостий доказ! — Доказ Канта… — Саме п’ять доказів буття Божого перечислено у статті П. Васильєва «Богъ» в Енциклопедичному словнику Брокгауза і Ефрона (1894, т. 4, с. 208 — саме цим виданням користувався Булгаков): космологічне, телеологічне, онтологічне, моральне (докантівское) та історичне.

Кант (Іммануїл Кант — Immanuel Kant, 1724–1804) — німецький філософ та вчений, родоначальник німецької клясичної філософії; усе життя прожив у Кеніґсберґу (нині Калінінград), де й похований. Кант не зруйнував усі п’ять доказів, а звів їх до трьох: онтологічного, космологічного та телеологічного й показав їхню повну неспроможність. Кант не міг «спорудити» жодного доказу буття Божого, бо завжди був переконаний у його недовідности. Він лише дав моральному доказові інакше обґрунтування. За Кантом релігія є предмет віри, а не науки чи теоретичної філософії; віра в Бога необхідна, оскільки без віри неможливо примирити вимоги моральної свідомости з фактами зла, що панують у людському житті. Саме це положення Канта Булгаков (вустами